77. Одещина та Південна Бесарабія

Одеська область

Перші поселення на території сучасної Одеської області з'явилися в Наддністрянщині наприкінці пізнього палеоліту (40-13 тис. років тому). В VII-II ст. до н.е. причорноморські степи населяли іраномовні племена скіфів, що мігрували зі сходу. В VI ст. до н.е. тут з'являються греки-переселенці, які заснували безліч поселень, найбільш відомі з яких Тіра і Ніконій, що знаходились на протилежних берегах Дністровського лиману. В І-Ш ст. північно-західне Причорномор'я завоювали римляни, на зміну яким з північного заходу прийшли готи (III ст.), а наприкінці IV ст. (зі сходу) — гуни. В VIII ст. на межиріччі Дунаю і Дністра осіли алано-болгарські племена, яких у часи Київської Русі витиснули та частково асимілювали слов'яни. їх у свою чергу в середині XIII ст. винищили і вигнали звідси численні монгольські орди, чиє панування призвело до поступового перетворення Північного Причорномор'я на т.зв. Дике поле. Із Золотої Орди, що розпалася в XV ст, відокремилося Кримське ханство, правителі якого контролювали територію між Дністром і Південним Бугом. Задністровська частина (тоді називалася Буджак) потрапила під владу Молдавського князівства, що з середини XV ст. поступово переходить під контроль Туреччини. В 1475 р. і Кримське ханство стало васалом Туреччини, а Північне Причорномор'я відтоді майже на три сторіччя перетворюється на плацдарм для турецько-татарських нападів на північні землі. В середині XVIII ст. північна частина сучасної області починає поступово заселятися переселенцями (переважно селянами-втікачами) з Речі Посполитої, Російської імперії і Молдавії. Росії знадобилася серія із трьох російсько-турецьких війн (1768-1774, 1787-1791 і 1806-1812 рр.), щоб повністю вичавити османців з меж сучасної Одещини. За вже апробованою практикою на причорноморських землях, розташованих на схід і захоплених раніше (Таврія і Крим), російський уряд заснував місто-порт Одесу; що незабаром перетворилася на головні морські ворота на півдні імперії. На величезні завойовані простори колишнього Дикого поля переселяли селян з північних губерній і створювали пільгові умови (звільнення від військової повинності, сплати податків на певний час і т.д.) для переселення сюди іноземців. Новим імпульсом у розвитку краю стала селянська реформа 1861 р., що разом з наступними судовою, військовою і міською реформами створили сприятливі умови для розвитку капіталізму на півдні України. У післяреформений період значно швидше, ніж раніше, заселялися та освоювалися степові простори — з'явилося багато нових сіл і хуторів. Населення Новоросії в період 1861-1897 рр. зростало втроє швидше, ніж у середньому по Росії. В 1918-1920 рр. територія сучасної області зазнала іноземної військової інтервенції і стала ареною кровопролитних боїв громадянської війни, а її південно-західна частина (межиріччя Дністер-Дунай-Прут) була окупована Румунією (1918 р.), у складі якої перебувала до 1940 р. На території Одеської області збереглося багато православних, мусульманських, католицьких, іудейських та ін. культових споруд ХІІІ-ХХ ст. Тут можна помилуватися унікальними одиничними оборонними (ХІІІ-ХV ст.) і палацовими (XIX ст.) комплексами архітектурних споруд. До наших днів збереглися архітектурні пам'ятки громадського призначення (особняки, адміністративні будинки і будівлі навчальних і лікувальних закладів), часто зустрічаються військові і цивільні (у т.ч. і персональні) монументи двох останніх сторіч. В області знаходиться великий Дунайський біосферний заповідник і різноманітні цікаві природні об'єкти з нижчим охоронним статусом.

БЕССАРАБІЯ

– істор. регіон між ріками Дністер, Прут (прит. Дунаю) і гирлом Дунаю. Нині на його теренах – значна ч. Одес. обл., Чернів. обл. (див. Хотинщина) та осн. ч. тер. Молдови. До поч. 19 ст. Б. називалася лише пд. частина цього регіону. Назва походить від прізвиська володаря цих земель Бессараба.

У 11–14 ст. землі Б. входили до складу Київської Русі, Галицького князівства.

У серед. 14 ст. утворене на правобережжі р. Прут Молдавське князівство поширює свою владу й на лівобережжя, передусім його центр. Молдовани й українці – найбільші за чисельністю корінні етноси Б. Молдов. літопис засвідчив, що в серед. 14 ст. українці населяли «Хотин і всю дністровську зону, Оргіївський, Сорокський повіти». За дослідниками, зокрема Л.Польовим, вони складали 39,5 % нас. усього Молдав. князівства. Їхня частка у нас. самої Б. більша. Вона поповнювалася за рахунок природного приросту, а також стійких міграцій.

Важливу роль в освоєнні Пд. Б. відіграли запороз. козаки, що поселилися на Дунаї після першого руйнування Запорозької Січі 1709. Наприкінці 60-х рр. 18 ст. вони прибувають сюди у складі річкової флотилії. Після зруйнування Нової Січі до Подунав’я й Придністров’я прийшли козаки (переважно сірома) разом із посполитими й створили Задунайську Січ. Утікачі зберегли устрій християн. козац. республіки. Укр. нас. Б. зростало й за рахунок селян-втікачів із Правобережної України та Лівобережної України. Сюди йшли, щоб уникнути крі- посної залежності. Спроби Туреччини використати Задунайську Січ для зміцнення своїх позицій в Б. провалилися: значна частина козаків приєдналася до рос. армії і визволяла Б. й Причорномор’я від турец. ярма (див. Російсько-турецька війна 1806–1812). Після включення 16 трав. 1812 Б. до складу Росії (див. Бухарестський мирний договір 1812) укр. козаки волонтерських полків, Усть-Дунайського Буджацького козацького війська та Дунайського козацького війська активно заселяють Буджак. Посполиті ставали держ. селянами або вільними поселенцями.

Із 2-ї пол. 18 ст. у Пд. Б. переселяються болгари, які прагнули знайти за Дунаєм захист від турец. переслідувань.

Внаслідок реформи управління держ. селянами, яку здійснив рос. міністр держ. маєтностей граф П.Кисельов (див. Кисельова П. реформа 1837–1841), та ін. заходів до Б. масово переселялися селяни укр. губ. Утворювалися укр. села в нинішніх р-нах Молдови – Дондюшанському, Бричанському, Слободзейському та ін. За даними перепису 1897, у Б. проживало 380 тис. українців, що становило 19,6 % всього нас. Пізніші, румун., переписи нас. всієї Б. не дають достовірних даних.

Перша світова війна перетворила Б. на об’єкт міжнар. торгу. Повалення самодержавства в берез. (лют.) 1917 (див. Лютнева революція 1917) активізувало міжнар. чинники: з одного боку, прагнення втримати Б. у складі «єдиної та неподільної Росії», а з другого – зробити її частиною «великої Румунії».

Румунія вдалася до збройного вторгнення. Окупанти зустріли заг. опір. 5–9 берез. 1918, відповідно в Яссах (Румунія) та в Одесі, Румунія підписала угоду з РСФРР про відведення своїх військ з Б.: Румунія зобов’язувалася «очистити Бессарабію протягом двох місяців». Однак уряд Румунії не виконав цього зобов’язання. Одночасно на переговорах з Центр. д-вами, укладаючи Бухарестський мирний договір 1918, Румунія погодилася «на прохід через Молдавію та Бессарабію австро-угорських військ, призначених для окупації Південної України». Домагаючись приєднання Б., уряд Румунії пропонував військ. допомогу інтервентам.

Всупереч протестам України та прагненням місц. нас., держави-переможниці (крім США) Паризьким протоколом 28 жовт. 1920 (див. «Бессарабський протокол» 1920) санкціонували загарбання Б. Румунією. Підтримка агресії та беззаконь закріпила колоніальне становище укр. нас., вкрай ускладнивши міжнар. відносини в цій частині Європи. Русифікація змінилася брутальною румунізацією українців Б. Їхня визвол. боротьба жорстоко придушувалась. Окремі прояви укр. культ. життя мали місце лише на пн. (Хотинщина) й пд. (Акерманщина та Ізмаїльщина) Б. Громад. життя практично не існувало.

28 черв. 1940 Румунія прийняла ультиматум уряду СРСР та зреклася Б. Центр. регіон Б. разом із частиною Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (до 1937 – Автономна Молдав. СРР), що від 1924 існувала у складі УСРР (від 1936 – УРСР), утворили Молдав. РСР. Місцевості компактного проживання українців – Хотинський пов. на пн. (нині в межах Чернів. обл.), Акерманський та Ізмаїльський на пд. (нині в межах Одес. обл.) – об’єдналися з Україною. В ході Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 протягом 1941– 44 Румунія здійснювала нову окупацію Б.

У післявоєн. період возз’єднані з Україною тер. Б. розвивалися разом зі всією Україною, переживаючи її успіхи й невдачі в економіці, к-рі, нац. буд-ві.

Пд.-зх. кордони України та Молдови по р. Прут (прит. Дунаю) зафіксовано Паризькими мирними договорами 1947, підписаними д-вами антигітлерівської коаліції, УРСР включно.