66. Волинь

– істор. регіон на пн. зх. України. За сучасним адм. поділом – це тер. Волин., Рівнен., зх. ч. Житомир. обл., пн. ч. Терноп. і Хмельн. областей, між р. Зх. Буг і верхньою течією р. Тетерів (прит. Дніпра). У ранньому середньовіччі охоплювала також терени Холмщини і Підляшшя. В 7– 9 ст. заселена дулібами, бужанами, волинянами. Наприкінці 10 ст. адм. центром в. у складі Київської Русі був Володимир (нині Володимир-Волинський). У 12 ст. входила до складу Волинського князівства, 1199–1340 (з перервами) до Галицько-Волинського князівства (у складі останнього зберігалися в окремі періоди удільні князівства). З 1323 Сх. Волинь, а з 1340 більшість земель в. належала до володінь князів литов. походження, з 1349 – Любарта Гедиміновича. Після його смерті 1384 волин. князі стають васалами вел. князів литов. Боротьба Польщі з Литвою за в. завершилась її розподілом 1393: більшу частину було закріплено за Великим князівством Литовським, Холмську землю приєднано до Корони Польської. 1442–52 правителем в. був кн. Свидригайло Ольгердович. 1569 перейшла до польс. ч. Речі Посполитої як Волинське воєводство з центром у Луцьку. Після 2-го (1793) і 3-го (1795) поділів Польщі (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) входила до Рос. імперії, де 1797 утворено Волинську губернію, центром якої став Новоград-Волинський, з 1804 – Житомир.

1918–20 терени в. – це арена збройної боротьби Армії УНР з польс. й більшовицькими військами (див. Війна РСФРР і УНР 1918–1919; Українсько-польська війна 1918–1919; Польсько-радянська війна 1920). 1921 за Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 Зх. в. передана Польщі; на її тер. було утворене Волин. воєводство, а Сх. в. залишилася в УСРР. Після зміни кордонів 1939 в. – у складі УРСР (див. Возз’єднання українських земель в єдиній державі), у груд. утворено Волинську і Ровенську (з 1991 – Рівнен.) обл., м. Кременець і його околиці передано до Терноп. обл. У структурі Української повстанської армії в. входила до тер. дій групи УПА– Північ. Довоєн. адм. межі відновлено після визволення в. 1944 з-під гітлерівської окупації.

Нині термін «В.» вживається у двох значеннях: вузькому – як Волин. обл. і широкому – як «велика Волинь», «історична Волинь».

67. Поділля

З 6 ст. тут знаходилось князівство уличів, потім Болохівська земля.

Подільська земля мала підданство Святославу Ігоревичу, а далі його нащадкам. Кордони Русі подільської були до Чорного моря.

В сер. 12 ст. Поділля належало до Червоної (галицької) Русі.

У першій половині XIV ст. формується Подільське князівство на чолі з князями Коріятовичами. 1362 року Великий Литовський князь Ольґерд, разом з братами Коріатовичами, іншими литовсько-руськими князями, вирушив походом проти татарських ханів: Кочубея, Котлубея, Димітра Солтана і Бекера і одержав перемогу у битві біля річки Синюхи в степу (на межі теперішнього Поділля. Забрав у них Торговицю, Білу Церкву, Звенигород. Всі країни руські з Поділлям надав Коріатовичам. Які відбудували тут замки в Бакоті, Смотричі, Камянці. А пізніше Брацлав, Вінницю, Меджибіж, Хмільник, Теребовлю.

З кінця XIV століття — у складі Литовської держави.

1393 року Великий князь Вітовт поділив його на 2 частини західну частину продав Ягайлові, а Брацлав, Кременець,Соколець, Вінниця, Хмільник, відійшли до ВКЛ,

1394 рік став початком «сорокалітньої війни» (1394—1434 рр.) між Литвою та Польщею за Поділля

1434 у Західному Поділлі було запроваджено польський адміністративно-територіальний устрій і утворено Подільське воєводство (адміністративний центр — Кам'янець), яке складалося з Кам'янецького, Летичівського і Червоногородського повітів.Подільська шляхта отримала однакові права з шляхтою польською. Східне Поділля залишилось у складі Великого князівства Литовського.

У середині 15 століття автономія Східного Поділля була скасована і в 1566 році утворено Брацлавське воєводство, що включало Брацлавський, Вінницький і Звенигородський повіти. Адміністративним центром до 1598 був Брацлав, згодом — Вінниця (див. також Брацлавщина).

Після Люблінської унії 1569 територія Східного і Західного Поділля перебувала у складі Речі Посполитої. Ці землі зазнавали великих руйнувань і спустошень внаслідок набігів орд кримських і османських феодалів Чорним і Кучманським шляхами. Лише у другій половині 15 століття на Поділлі було вчинено не менше 33 нападів, а у 16 століття — 35. Протягом 15-16 ст. на Поділлі відбувалися націо­нально-визвольні повстання, серед яких найбільш масштабнішими були рухи під проводом Мухи, Северина Наливайка та ін.

У ході національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648—1657 на Поділлі поширився полково-сотенний устрій. На Східному Поділлі утворено Могилівський, Брацлавський (22 сотні) і Кальницький (пізніше Вінницький; 19 сотень) полки. За Андрусівським перемир'ям 1667 Поділля залишилося у складі Речі Посполитої.

У 1672 на Поділля вторгнулося військо Османської імперії.1672 за Бучацьким договором Михайла Корибута частина Поділля з Камянцем відійшла до Османської імперії. Кордон поділяв м. Бучач на дві частини. На завойованій території турки утворили Подільський еялет з центром у Кам'янці. Лише після Карловицького конгресу 1698-99 Поділля знову повернулося до складу Речі Посполитої.

У 18 століття на Поділлі відбува­ються ряд виступів українського населення, повстання Палія 1702—1704, шириться гайдамацький рух, який переріс у Коліївщину а також Барська конфедерація (1768—1772).

У 1793 Поділля у складі земель Правобережної України захопила Російська імперія.

На цих землях створено Подільське (7 повітів) і Брацлавське (9 повітів) намісництва.

Царським указом від 12 грудня 1796 вони були об'єднані у Подільську губернію (1797) з центром у Кам'янці.

Під час Першої світової війни 1914—1918 Поділля стала тереном бойових дій армій країн Антанти і Четверного Союзу, внаслідок чого господарство і населення краю зазнало колосальних втрат.

У період Української Народної Республіки, згідно із законом про адміністративно-територіальний поділ України, ухваленого Українською Центральною Радою 6 березня 1918 до складу Подільської землі увійшли кам'янецький, проскурівський, ушицький, летичівський, більша частина могилівського і староконстянтинівського повітів (центр — м. Кам'янець), а до Брацлавщини — Вінницький, Брацлавський, частина Літинського, Липовецького, Могилівського та Ямпільського повітів (центр — м. Вінниця).

У 1917—1921 на землях Поділля відбувалися бої Армії Української Народної Республіки і Української Галицької Армії з військами чужоземних окупантів — більшовиками, денікінцями та польською армією. 1919 у Вінниці і Кам'янці-Подільському деякий час перебував уряд Української Народної Республіки.

Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917—1921 частина земель Поділля увійшла до складу УРСР. На територіальній основі Східного і Західного Поділля існувала Подільська губернія (скасована постановою ВУЦВК від 3 червня 1925). 1932 було створено Вінницьку, а 22 вересня 1937 — Житомирську області УРСР.

Частина Західного Поділля по річку Збруч у 1921—1939 входила до складу Польщі.

68-69 БУКОВИНА ПІВНІЧНА і Бесарабія

– істор. назва тер. сучасної Чернівецької області України. У 1 тис. н. е. заселена сх.-слов’ян. племенами. З серед. 14 – у 1-й пол. 15 ст. тер. Б.П. відома під назвою Шипинська земля із замками Цецин, Хотин, Хмелів і Шипинці. З 1349 перебувала під зверхністю Польщі. Наприкінці 14 ст. ч. Б.П., а з 1499 вся її тер. відійшла до Молдавського князівства, яке 1387–1499 визнало владу Польщі, а на поч. 16 ст. потрапило під зверхність Туреччини. З 1774 – у складі Австрійс. імперії (крім Хотинщини, що відійшла до Російської імперії за Бухарестським мирним договором 1812 і стала пн. ч. Бессарабської губ.). З 11 листоп. 1918 румун. війська всупереч рішенню Буковинського народного віча 1918 окупували Б.П. Сен-Жерменським мирним договором 1920 Б.П. визнана за Румунією. З 28 черв. 1940 Б.П. – у складі СРСР. Указом Президії ВР СРСР від 7 серп. 1940 утворено Чернів. обл. УРСР, до якої приєднано Хотинський пов. Бессарабії. Під час Другої світової війни з 28 черв. 1941 по берез.–квіт. (Путильський р-н по серпень) 1944 Б.П. перебувала у складі Румунії. З 1944 – знову у складі України. Повоєн. кордони визнані Паризькими мирними договорами 1947. Понад 70 % нас. Б.П. – українці, багато румунів, молдован, євреїв, росіян.