45. Пам’яткознавча та пам’яткоохоронна діяльність в 20-30-ті рр. Хх ст.

З 1917 р. в Києві діяв центральний комітет охорони пам’яток і мистецтва і старовини. Керував Грушевський.

У радянський період головну увагу приділяли історико-революційним пам’яткам. Охорона пам’яок здійснювалась на загальнодержавній основі – існували структури при АН та НКосвіти УРСР. У 1919 р. при НКосвіти УРСР почав роботу Всеукраїнський комітет охорони пам’ток мис-ва і старовини (1919-1921 рр, члени: Багалій, Сумцов, Новицький, при комітеті існувала школа рестовраторів).

При ВУАН з 1920 р. існував комітет охорони пам’яток старовини і мистецтва, керував Біляшівський. Існувала археологічна комісія, з 1922 р. археологічний комітет, з 1924 р. ВУ археологічний комітет, керував Новицький (структура – 3 тштатних працівника, громадський актив).

1926р. – було затверджене положення про пам’ятники культури та природи, утворено Український комітет охорони пам’ятників культури, статут затвердили 1929р. До складу входили 4 крайові комісії (Київська, Хар., Одеська, Дніпропетровська), окружні комісії, корреспонденти охорони пам’ятників.

Недолік: однобокість справи, пам’ятки пов’язані з революційною діяльністю.

У 20-ті рр. почала розвиватися історико-заповідна справа:

1921р. – перший заповідник «Ольвія»;

1925р. – заповідник в Каневі, могила Шевченка (з 1994р. національний);

1926р. – К.-П. Лавра;

1928р. – заповідник фортеця у Кам’янці-Подільському; заповідник монастир у Бердичеві;

20-ті рр. – замок князів Острозьких; заповідник у Чернігові.

У 20-30-ті роки активно діє «Спілка войовничих безвірників України», як наслідок у 1934-1936 рр. 533 культові споруди було знищено.

46. Стан пам’яткоохоронної роботи та заповідної справи у 40-50-ті рр. Хх ст.

1940р. – постанова РНК УРСР про утворення «Комітету охорони та збереження історико-культурних, архітектурних, археологічних пам’ятників». Не зміг розгорнути роботи, завадила 2 світова війна. Після війни розпочалася відбудова пам’яток, на цю справу – 150 млн. карб. Частина заповідників була зруйнована (Кам’янець-Подільський, Бердичів, Староконстантинів). Створюються:

1945р. – «Поле битви за Київ»;

1954р. – Кам’яна могила;

1956р. – музей-заповідник Тобілевича (Карпенка-Карого) хутір Надія у Кировоградськомц р-ні;

1958р. – заповідник у Судаку, як філія Софії Київської, фортеця 14-15 ст.

Негативні сторони: відсутність єдиного республіканського центру охорони пам’яток, безсистемна діяльність.

Питання 47.Створення УТОПіК(Укр.товариство охорони пам*яток історії та культури)

Українське товариство охорони пам'яток історії та культури (УТОПІК) — добровільна громадська організація, заснована 21 грудня 1966.

Мета

Товариство створювалося з метою «залучити широкі верстви населення до активної участи у виявленні, вивченні, збереженні, реставрації, консервації та популяризації пам'ятників історії, археології, архітектури, мистецтва, літератури й письменності, етнології»;

Діяльність

Головна діяльність Товариства спрямована на збереження пам'яток історії та культури, а також контроль за додержанням законодавства про їх охорону і використання.

Впродовж більш 40 років свого існування Товариство зробило вагомий внесок у справу виявлення і збереження пам'яток в Україні. Громадським коштом реставрувалися і пристосовувалися для нових потреб замки і фортеці у Вінницькій, Закарпатській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій областях, відтворювалися Золоті Ворота в Києві, садиба батьків Т. Шевченка на Черкащині.

Найбільші сплески активності організації припадають на 1970-ті та на 1990-ті роки[1].

В 1970-х під особливою опікою Товариства перебувала сакральна архітектура, яка зазнала значних втрат внаслідок політики войовничого атеїзму, яка проводилася урядом СРСР. За часів войовничого атеїзму лише Завдяки авторитету і фінансовій підтримці Товариства вдалося врятувати тисячі храмів та монастирських комплексів, унікальні зразки народної дерев'яної архітектури.

Значну увагу товариство приділяло збереженню памяток традиційної сільської культури. Зокрема 1969 року зусиллями товариства на околиці Києва було засновано і створено Музей народної архітектури та побуту України, де знайшли прихисток і багато пам'яток сакральної культури. На сьогодні — це один з найбільших скансенів у Європі.

До кінця 1980-х років Товариство лишалося єдиною в Україні недержавною структурою, що опікувалася збереженням пам'яток історії та культури.

На початку 1990-х з ініціативи керівництва товариства, зокрема академіка Петра Тронька, відбувалася відбудова втрачених за радянського режиму архітектурних пам'яток.

Однак наприкінці 1990-х років активність Товариства і його можливості значно зменшуються. Його склад практично не оновлюється. Не відбувається і залучення молоді до складу організації.