34. Південно-Західний відділ Російського географічного товариства як центр українознавства

Під час існування у Києві Комісії по опису Губерній Київського учбового округу (1851-1864) виникла ідея перетворення її у відділ Російського географічного товариства. При необхідності регіонального відділу РГТ у Києві писали Новицький, Драгоманов. «Пробити» ідею РГТ у Києві вдалося Чубинському, який успішно здійснив велику роботу по етнографічно-статистичному обстеженню Південно-Західного краю. Успіх забезпечили наукові зацікавлення членів київської «Старої Громади»(Антонович, Житецький, Рильський). 10 лютого 1873р- офіційне відкриття відділу, очолив Галаган, керівництво роботою здійснював Чубинський. Напрям – статистико-економічні студії з виразним місцевим колоритом, дослідження з регіональної історії, історії українського мистецтва. За ініціативи відділу: перепис населення Києва, ІІІ Всеросійський археологічний з’їзд. Томи «Записок відділу» становили прочитані на його засіданнях наукові доповіді. Готувалася серія популярних видань для народу українською мовою, здійснювалися записи українських народних дум. Готував видання «Кобзаря» Т.Шевченка, творів Максимовича, великого українського словника. Під тиском гострої і необ’єктивної критики, яка лунала з сторінок багатьох російських видань і особливо газети «Киянин», відділ був змушений піти на зміну керівництва, заявити про зміну напряму своєї роботи. Зрештою київські дослідники апелювали до царя і за його рішенням відділ РГТ у Києві був закритий. Драгоманові Чубинський поплатилися за участь у його роботі висилкою. Незважаючи на дуже короткий час існування Пд.-Зх. Відділ РГТ все ж залишив помітний сліду краєзнавстві – вдалося досягти істотного прориву у галузі досліджень соціального життя, етнічної статистики, звичаєвого права, активізувалися археологічні і картографічні студії. Велике значення мали розроблені відділом методики ведення краєзнавчої роботи(фронтальне обстеження, опитування, анкетування).

35. Піднесення краєзнавчого руху в 20-ті роки. Форми краєзнавчих організацій.

На поч. ХХ ст. краєзнавчий рух розвивався в тих самих формах, що і в ХІХ ст. Краєзнавство розвивалось як в Україні, так і в Росії.

Грудень 1920р. – Перша Всеросійська конференція товариств по вивченню місцевого краю. Центральне бюро краєзнавства при РАН. Після конференції розгорнулась робота по створенню краєзнавчих товариств в Україні і Росії (академік Лобода…)

1922р. – було 519 краєзнавчих товариств. Утворюється організаційна структура, у якій головну роль відіграє УАН. З’являються краєзнавчі видання. Тенденції краєзнавчого руху: перша половина 20-х років наукові форми займають пріоритетне місце в дослідженнях; друга половина 20-х років намагання політичного керівництва підпорядкувати функції краєзнавства призвело до звуження краєзнавчих досліджень до виробничих вивчень.

Краєзнавчий рух у 20-ті роки набуває масовості (18-19 тис. краєзнавців в Україні, у СРСР – біля 80 тис.) Діяли краєзнавчі організації:

1) краєзнавчі товариства в округах та районах;

2) наукові товариства при ВУАН – були в містах, де були традиції краєзнавчого руху з ХІХ ст. (Харківське, Одеське, Чернігівське наукові товариства);

3) комітети краєзнавства;

4) комісії краєзнавства;

5) бюро краєзнавства;

6) краєзнавчі музеї;

7) кабінети кр-ва (на Поділлі –самий відомий);

8) гуртки (на виробництвах і в наукових закладах);

9) семінари;

10) інститут кореспондентів (поширена форма краєзнавчої організації) – заснований у 1927 році, було 65 чоловік.

Питання 36 ВУАН – ОРГАНІЗАТОР і організатор краєзнавчих досліджень в республіці

Організатор та координатор краєзнавчих досліджень в республіці.

Комісії історико-філологічного відділу:

1) постійна комісія для складання історико-географічного словника (голова О. Грушевський) Київська й Полтав. губернії;

2) археологічна (голова – Шміт, утворена 1921 р.);

3) фольклорно-етнографічна комісія – А. Лобода;

4) комісія по дослідженню Софіївського собору або Софійська комісія Новицький;

5) комісія для складаня археологічної карти України (голова – Біляшівський);

6) кабінет мистецтв (голова – Ф. Шміт);

7) жидівська історична-археографічна комісія (голова – І. Галант).

Вцілому при ВУАН були центральні комісії (академічні). Їх три:

1) Київська комісія краєзнавства – 1922 – А. Лобода, Лучицький, Фомін;

2) Харківська комісія краєзнавства для Слобожанщини – Зеленін, Федоровський, Д. Багалій, утворена у 1923 р.;

3) Одеська комісія кр-ва – Дложевський, утвор. наприкінці 1923 р. – відома комісія, налагодили видання «Вісника Одеської комісії краєзнавства», бібліотека; члени комісії займалися розкопками Ольвії, Березані, Усатова. Розробка етнографічних програм.

Були ще й комісії при кафедрі Грушевського. 4 комісії по районному дослідженню на цій кафедрі (штат їх не великий – 2-3 чол., оперались на інститут корреспондентів):

1) комісія Києва і Правобережжя – Щербина: видав праці з історії Києва, путівники;

2) Лівоборежна – Гельмайзе;

3) Полуднева (Південна) – Ткаченко;

4) комісія Західної України – Савченко.

Ці комісії = асоціації порайонного дослідження.

При ВУАН в регіонах були й наукові товариства, вони ліквідовані в 1929 р.