2.3. Народна школа у 1880 – 90-х роках

Початок 80-х років характеризувався посиленням реакції уряду щодо освіти. Стурбований розвитком народництва царат розпочав дії, спрямовані на згортання демократичних процесів, які розпочалися в освіті ³¹⁰, ³¹¹. Держава терміново вжила заходів для посилення релігійного виховання у народних школах, робився акцент на церковність в освіті. Зміст навчання у початкових школах визначався принципами православ’я, самодержавства, становості, класової, національної та статевої нерівності³¹². Зазнавало утисків земство. Значно зріс контроль за роботою народних шкіл у цілому. У лютому 1880 р. у „Циркулярі з управління Одеським учбовим округом” було опубліковано височайше повеління „Про засоби щодо застереження початкових народних училищ від неблагонадійних викладачів”, яке черговий раз знаменувало собою посилення державного впливу на народну школу ³¹³.

Разом з тим, органи місцевого самоврядування, незважаючи на утиски уряду, церковної влади, активно проводили роботу з улаштування нових народних училищ, налагодженню зв’язку з громадами. Ця земська політика давала відчутні результати. Вивчення документів місцевої влади свідчило, що серед народу поступово зростала популярність освіти. Згідно зі звітом губернської земської управи в Херсонській губернії у 1885 р. існувало 516 народних училищ (різних відомств), з них – 258 земських. У порівнянні з 1884 р. їх кількість збільшилось на 13. Найбільша кількість земських шкіл знаходилась в Єлисаветградському повіті і найменше – у Тираспольському. У початкових школах губернії навчалося 30663 хлопчиків та 10409 дівчаток, тобто 31,9% дітей шкільного віку отримували початкову освіту. У 258 земських училищах навчалося 48,8% від загальної кількості школярів³¹⁴.

У цей період чисельність учнів на одне училище становила близько 80. Кількість учнів зросла в кожній школі у середньому на 19 чол. (31% збільшення) ³¹⁵. Але незважаючи на зростання кількості учнів у початкових училищах зростала і кількість дітей, які до закінчення навчального року покидали школу. Так, у 1885 р. лише 6,4% учнів (у земських – 5,3%) закінчили повний курс навчання ³¹⁶. Основні причини цього – відсутність підготовлених учителів, велика кількість пропущених уроків, тіснота приміщень, недостатня кількість меблів. Крім того, існувала інша важлива проблема – значна кількість учнів залишала школу до кінця навчального курсу через те, що серед жителів села існувала думка про те, що достатньо дитині навчитися читати й писати, а документ про освіту необов’язковий, тому багато людей, які вміли читати і писати, не мали документу про закінчення початкової школи ³¹⁷. До того ж на заваді була і бідність батьків, які не могли заплатити за навчання дітей у школі ³¹⁸. Вивчення звітних матеріалів Херсонського губернського земства дає можливість зробити висновок, що і у 90-х роках ХIХ ст. все ще зберігалася тенденція до того, що багато дітей залишала школу після одного або двох років навчання. У 1895 році до кінця курсу навчання школу покинуло 1408 учнів. Найвищим цей показник був у Херсонському повіті – 1244 чол.³¹⁹.

Неврожай у Херсонській губернії так само міг стати причиною того, що діти погано відвідували школу. Тому міська влада, враховуючи тяжкий матеріальний стан батьків, дозволяла вчителям без погодження з нею самостійно звільняти учнів від сплати за навчання. Такі факти існували і в Миколаївських міських, сільських школах і школах грамоти ³²⁰. Міські школи під час зарахування дітей до школи віддавали перевагу дітям з незаможних сімей. Інколи вчителі за свої кошти утримували учнів ³²¹. Крім того, заняття в школах починалися пізніше встановленого терміну та надовго переривалися через холеру та інші епідеміологічні захворювання ³²².

Потреба у початкових школах Півдня України у 80-х роках ХІХ ст. стояла особливо гостро: 1/5 частина хлопчиків південних поселян, 1/4 державних селян та більше половини хлопчиків колишніх кріпаків не мали змоги навчатися через недостатню кількість початкових шкіл ³²³,³²⁴. У той же час відсутність належного державного фінансування, неспроможність Херсонського губернського земства вдосконалити фінансування повітів, залежно від кількості населення, яке в них проживало, відсутність достатньої ініціативи з боку громад призвело до зникнення 251 школи за 10 років (1875-1885 рр.) і зменшення їх загальної кількості на 35³²⁵. Тому в 1885 році Херсонським губернським земством було прийнято рішення про те, що „ініціатива у справі поширення грамотності серед народу повинна належати земству, а не сільським громадам, які ще не повністю зрозуміли важливості цієї справи”³²⁶. Таким чином, земство взяло на себе третину всіх освітянських витрат у повітах і будівництво шкіл. У той же час поряд із фінансовими і матеріальними проблемами поширенню освіти серед населення Півдня України заважали і суб’єктивні фактори. Наприклад, священик Стефан Тутевич у часописі „Херсонські єпархіальні відомості” у статті „До питання про загальну грамотність” стверджував, що народній школі є альтернатива і у впровадженні обов’язкового навчання немає потреби. Грамотність, на його думку, може отримати поширення серед населення шляхом самоосвіти, взаємонавчанням родичів і сусідів, за допомогою найманих вчителів, на вечірніх заняттях у школі тощо³²⁷.

У середині 1890-х років кількість шкіл та учнів продовжувала зростати. Популярність освіти серед населення підвищувалася. Вже у 1895 р. у 420 народних училищах, які підпорядкувалися училищним радам, навчалося 27548 хлопчиків та 8884 дівчинки ³²⁸. У 1898 році загальна кількість початкових шкіл усіх типів у Херсонській губернії, включаючи Одеське градоначальство і Миколаївське військове губернаторство, дорівнювала 1574. У порівнянні з 1897 роком народних училищ збільшилось на 35 ³²⁹. У 1899 році початкових шкіл існувало вже 1625, а в 1900 році – 1666, серед них земських шкіл – 438, зокрема в Олександрійському повіті – 74, Єлисаветградському – 79, Ананьївському – 60, Тирасполькому – 29, Одеському – 65, Херсонському – 131 школа³³⁰.

Наприкінці ХІХ ст. кількість народних шкіл зростала надзвичайно швидко. У цей період в Україні нараховувалося 16798 початкових шкіл: церковнопарафіяльних – 8061 (48%), міністерських – 5495 (33%), недільних шкіл – 49, інших відомств – 14. Разом з тим, у Херсонській губернії була переважна більшість земських шкіл (39%) (церковнопарафіяльні – 27%, міські початкові – 11%, міністерські – 4,3%)³³¹. (18,7% – школи інших типів: німецькі колоніські, єврейські, болгарські і т.ін.)

Протягом усіх років свого існування земські школи були перевантажені учнями. Охочих вчитися було надзвичайно багато. Шкіл, в яких вчилося менше 40 душ, було лише 9%, зокрема у Одеському повіті – 11%, Ананьївському – 14%, Херсонському – 15%, в Єлисаветградському – 1%. Школи, що мали 40 до 60 дітей, складали п’яту частину (20%) від усіх земських шкіл. Найбільше їх було в Тираспольському (40%), Ананьївському (32%) і Одеському (21%) повітах, найменше – у Єлисаветградському (13%) повіті³³². У Миколаївському військовому губернаторстві за межами школи залишалося 52% дітей³³³. Дані таблиці 2.3.1. доводять потребу початкових шкіл у Херсонській губернії, яка постійно зростала.

Таблиця 2.3.1.

Потреба у народних школах у Херсонській губернії на початку 90-х років ХІХ століття ³³⁴

Міста	Одне училище на тис. жителів (1890 р.)	Один учень на тис. жителів	За межами школи (1890 р.)	Одне училище на тис. жителів (1892 р.)	Один учень на тис. жителів
Одеса	2062	26	–	1271	22
Миколаїв	1889	33	47%	1430	30
Херсон	2058	32	53%	–	–
Повіти:
Херсонський	1370	25	36%	1308	26
Одеський	1533	26	42%	1281	17
Єлисаветградський	2301	43	–	1811	35
Олександрійський	2738	47	–	1963	34
Тираспольський	2167	47	53%	1469	27
Ананьївський	1773	42	64%	1637	37

Таким чином за межами школи залишалася велика кількість дітей шкільного віку. До кінця 90-х років цей показник у середньому дещо знизився і в різних повітах коливався від 10 до 89% ³³⁵ (див. додаток А). У цей період у Херсонській губернії навчалася ледве половина дітей шкільного віку. Основною причиною цього була недостатня кількість народних училищ. Про зростання популярності початкової освіти серед жителів Півдня України можна зробити висновки за такими даними:

- шкіл з 60–110 школярами, де вже потрібно було два вчителі, існувало 34%. Таких найбільше було в Олександрійському (39%) і Одеському (37%) повітах, а найменше – у Херсонському (31%);

- від 110 до 160 школярів мали 22% усіх земських шкіл, у яких повинні були працювати три вчителі. Таких шкіл найбільше було в Херсонському (24%), Єлисаветградському (22%) і Ананьївському (21%) повітах, а найменше у Тираспольському (17%).

- понад 160 учнів було в 15% шкіл Херсонської губернії, зокрема у Єлисаветградському повіті – 30%, Олександрійському – 22%, Херсонському – 14%, Одеському – 10%, Тираспольському – 2,5% і Ананьївському – 1%.

За кількістю вчителів земські школи розподілялися так: з одним вчителем – 38% (у Тираспольському – 34%, Єлисаветградському – 24%,) з двома – 40% (в Єлисаветградському – 47%, Тираспольському – 33%), з трьома – 15% (в Олександрійському – 25%, Херсонському – 12,5%, в Ананьївському і Тираспольському таких шкіл зовсім не було.

На одного вчителя припадало менше сорока школярів у 15% шкіл, від 40 до 50 – у 25%, 50-60 – у 32%, 60-70 – у 20%, 70-80 – у 50%, 80-90 – у 2% й більше як 90 (Єлисаветградський і Ананьївський повіти) – в 1%³³⁶. Були випадки, коли до одного вчителя одночасно на уроки приходило 212 школярів. Такому вчителю доводилося саджати учнів за парти по п’ятеро й шестеро, а то й на підвіконня. Більшість часу вчитель витрачав на підтримку в класі дисципліни, а щоб „виправдати себе перед начальством на іспиті, старшу групу школярів доводилось вчити увечері, при світлі, і залишати у школі й на ніч”³³⁷. Але з часом праця вчителя полегшувалася тим, що на другий рік він займався з половиною тих, що були в попередньому році, а на третій ще з меншою кількістю ³³⁸. Охочих вчитися у школі значно збільшилось. Багато вчителів говорили, що кожного року „доводиться відмовляти у зарахуванні до школи великій кількості дітей через замалі приміщення для навчання” ³³⁹.

Для того щоб визначити потребу населення в освіті у 1895 р. канцелярія Миколаївського військового губернатора надіслала всім завідувачам шкіл листи: „Чи бували протягом останніх п’яти років випадки відмов у прийомі учнів у миколаївські міські початкові школи... і якщо бували, то скільком учням відмовлено у прийомі?”³⁴⁰. З часом до управи почали надходити звіти вчителів про наявність значної кількості таких випадків. Старша вчителька міського народного училища писала, що „за відсутністю вакансій відмовляла 30 дітям щорічно”. А в міській школі на хуторі Водопой вчителька А. Монзарар протягом останніх п’ятьох років не змогла прийняти до школи 40 осіб. ³⁴¹, ³⁴². В Одесі у 1881 році через відсутність місць до школи не потрапило 347 дітей (загальна кількість учнів у міських школах 2440 чол.)³⁴³

Про зростання авторитету освіти серед народу у 1890-х роках свідчить той факт, що поряд із земськими, церковнопарафіяльними, громадськими продовжувався процес створення нових шкіл у містах. У м. Миколаєві їх кількість у 1880 р. вже дорівнювала – 51³⁴⁴. Особливо активним процес відкриття училищ спостерігався у 80-90-х роках та на самому початку ХХ ст.³⁴⁵. Якщо у м. Миколаєві у 1871 р. їх налічувалося 26, то у 1876 р. – 35³⁴⁶, а в 1880 р. – 51³⁴⁷. У 1880 р. вже навчалося 3351 учнів ³⁴⁸. За короткий період відкрилися училища Водопійське (1882 р.), ім. Пушкіна (1883 р.), Мішковське (1886 р.), ім. Лермонтова (1899 р.), ім. Ломоносова (1899 р.), Миколаївське на хуторі Погорілове (1901 р.), Шорокобалківське (1901 р.), ім. Жуковського (1902 р.), ім. Гоголя (1902 р.) ³⁴⁹. У м. Єлисаветграді з 1873 р. до 1897 р. розпочали свою роботу сім народних училищ, у яких навчалося 800 учнів ³⁵⁰ (див. таблицю 2.3.2.). Кількість учнів у міських школах коливалася від 56 до майже 200 ³⁵¹.

Таблиця 2.3.2.

Зростання кількості учнів у міській початковій школі на хуторі Водопой ³⁵²

Роки	Хлопчики	Дівчатка	Загалом
1882	66	19	85
1883	70	22	92
1885	70	23	93
1886	69	21	90
1887	77	26	103
1888	84	31	115
1889	93	28	121

Таким чином, чисельність учнів лише однієї (Водопійської) школи за сім років збільшилася на 36 чол. (30%) ³⁵³. Це явище було характерним для всіх шкіл міста. Рівнь грамотності жителів Миколаєва за переписом населення у 1897 р. становив 47% чоловіків, 67,8% жінок ³⁵⁴, а серед сільського населення – 24%³⁵⁵. У земських школах кількість випускників з 1885 до 1887 р. зросла з 1089 до 1334 чол.)³⁵⁶, а кількість шкіл – з 258 до 263.

Усі земські школи Херсонської губернії належали до розряду однокласних народних училищ і лише 5 шкіл (у Добровеличківці, Казанці, Новоархангельському і Рівному Єлисаветградського повіту) – до розряду двокласних народних училищ ³⁵⁷.

Протягом десяти років (з 1874 по 1884) відбувався процес поступового перетворення громадської школи, відкритої з ініціативи селян, у земську. Міністерські школи, які повинні були слугувати зразками у навчанні для земських, брали приклад, навпаки, з земської школи. У число міністерських початкових шкіл включалися всі початкові училища, на які поширювалося Положення 1874 року (крім церковнопарафіяльних). Відомий освітянський діяч В.І. Фармаковський (у минулому директор херсонських народних училищ), спираючись на „Звід законів” нарахував тридцять типів початкових училищ, підвідомчих Міністерству народної освіти. Офіційно такі школи називалися „Початкові народні училища в губерніях, на які поширювалася дія Положення про земські установи”. Усі ці школи мали об’єднуватися єдиною системою адміністративного і педагогічного керівництва. Це була основна причина того, що поряд зі створенням інституту інспекторів були створені „народні зразкові училища”³⁵⁸. Міністр освіти Д.О. Толстой намагався розглядати міністерські школи, як взірцеві, „кращі розсадники початкової освіти”³⁵⁹, основним завданням яких було витіснення земських шкіл. Але це завдання так і залишилось нереалізованим. Для посилення освітянських позицій за короткий період часу Міністерством народної освіти було засновано більше 20 початкових сільських однокласних училищ, наприклад, в Ананьївському повіті: Ісаївське – у 1877 р., Любашівське – 1878, Олександрівське – 1885, Дмитрівське – 1885 та ін. У Тираспольському повіті було відкрито 11 училищ у період з 1870 до 1883 року. Середня кількість учнів у кожному училищі була від 50 до 80 осіб ³⁶⁰.

Але вже з 1881 до 1886 року кількість шкіл Міністерства освіти дещо зменшилася³⁶¹. У 1890 році у Херсонській дирекції міністерських однокласних шкіл нараховувалося 38 і декілька наступних років їх кількість залишалася незмінною. Кількість учнів у сільських однокласних училищах Міністерства народної освіти Херсонської губернії зросла до 1193 чол., зокрема кількість дівчаток збільшилася на 12%³⁶². Порівняно з попередніми роками зріс показник випускників шкіл і складав 8,1% (5,3% у 1889 р.). Зменшився відсів учнів до закінчення школи з 22,9% у 1889 р. і до 19,8% у 1890 р. У 1893 р. школи Міністерства народної освіти складали більше 40% від загальної кількості шкіл, учні – близько 38%³⁶³.

Бюрократичні порядки, відчуженість школи від батьків та дітей негативно впливали на авторитет міністерської школи, яка протягом другої половини ХІХ ст. так і не отримала позиції лідера в освіті народу, поступившись земству³⁶⁴. За словами А.В. Ососкова, сучасник народної школи Є.А. Звягінцев у статті журналу „Весник воспитания” (1913, № 1. – С. 135-136) різко критикував зразкові школи, називаючи їх школами формалізму, у яких відсутня педагогічна творчість³⁶⁵. На відміну від міністерської, земська школа змогла пристосуватися до інтересів народу, завоювати собі значний авторитет. Тісний зв’язок земств з громадами дозволяв народу дивитися на земську школу як на свій витвір.

У 80-х роках через слабку матеріальну базу не могли навчатися усі діти шкільного віку. Так, у Херсонському повіті, згідно зі звітом інспектора П. Голубєва, належало звернути увагу на те, що у великих селах, де мешкала значна кількість населення, не існувало жодної школи. Наприклад, у селах Фірсівка, в якій проживало 1010, Новогеоргіївка – 1348, Сухоєланець – 2899, Кашперівка – 2279 чол., була нагальна проблема створення початкових шкіл для навчання дітей грамоті. У цей період усі без винятку звіти інспекторів починалися словами: „Сьогодні бажано відкрити початкові училища в тих поселеннях, в яких немає ніяких училищ”³⁶⁶. Можна констатувати той факт, що губернське і повітові земства розуміли проблему створення нових шкіл. Відкриття нових осередків початкової освіти давало б можливість тисячам дітей шкільного віку розпочати навчання. За розрахункам інспекторів народних училищ, треба було терміново відкрити в Одеському градоначальстві 105 класів, Одеському повіті – 71, Миколаївському губернаторстві – 35, Херсонському повіті – 189, Єлисаветградському – 309, Олександрійському – 184, Тираспольському – 37, Ананьївському – 31³⁶⁷. Відсутність достатніх коштів не давала можливості значно розширити шкільну мережу. Лише у м. Одесі не мали змоги отримати початкову освіту 18,3% хлопчиків і 47,3% дівчаток ³⁶⁸. Інспектор народних училищ П. Голубєв говорив, що у Херсонському повіті тяжіння населення до освіти зросло й увага установ та осіб, які відають справою народної освіти, має бути зосереджена на пошуках коштів для відкриття нових шкіл, але і після того, як вони будуть відкриті, відразу будуть переповнені. Лише протягом 1893 навчального року у школи було зараховано 1421 учень ³⁶⁹. Особливо гостро постала проблема відкриття нових 66 шкіл. Разом з тим, багато училищ треба було терміново розширити. „У народі, – зазначав інспектор Боголюбов, – все сильніше і сильніше виявляється бажання вчитися у початковій школі. Більшість шкіл переповнена учнями, незважаючи на те, що багатьом відмовлено у прийомі” ³⁷⁰.

Інспектор надвірний радник Л.П. Шпановський³⁷¹ відзначав, що в Одеському повіті погано розв’язується проблема „відкриття нових шкіл у Візирці Олександрійської волості, Білці та Янівці Більчанської, Володимирівці Анчекрак-Ільїнської, Августові, Мариновці – Ільїнської, Новій Богданівці – Коренихської, Ігнатові – Раснопільської”³⁷². Всього треба було створити 13 осередків освіти.

Відсутність потрібної кількості шкільних приміщень, вчителів, слабка матеріальна база початкових шкіл вимагали від земства пошуку шляхів поширення грамотності серед населення. Для того, щоб знизити витрати на будівництво нових шкіл, член земської комісії з народної освіти В.І. Фармаковський рекомендував застосувати двозмінні заняття. На його думку, ця система значно зменшувала витрати на влаштування приміщень і дозволяла охопити навчанням більшу частину дітей³⁷³. Тому попечитель Одеського учбового округу, відповідаючи на клопотання директорів народних училищ, дозволив введення у навчальному окрузі двозмінних занять ³⁷⁴.

У 1899 р. у дві зміни вже вчилося 1068 учнів у 38 земських школах, трьох міністерських, двох міських початкових. Найбільша кількість двозмінних шкіл була в Одеському повіті (38% від усіх земських шкіл). Загалом у другу зміну навчалося по губернії 1288 учнів. Існувала оплата за навчання в другу зміну, наприклад, в Олександрійському повіті вона складала 30 коп. за одну годину³⁷⁵. У Єлисаветградському повіті в режимі двозмінності працювало 32 школи, Тираспольському – 12, Одеському – 10, Херсонському – 9, Ананьївському – 6 ³⁷⁶. Така форма роботи з учнями існувала і в 6 училищах Єлисаветградського, 20 школах Херсонського повітів. У першу зміну займалися старші учні, а в другу – молодші³⁷⁷ (див. додаток В). Безумовно, це було прогресивне рішення, яке мало залучити до навчання значну кількість дітей шкільного віку. Але при короткому навчальному році у зимові дні, учні знаходилися в школі з ранку до темноти³⁷⁸. Частина з них після уроків поверталася додому, дехто наймав квартиру або проживав у родичів. Церковне керівництво влаштовувало для таких дітей нічні притулки. У с. Кашперівка місцевим церковно-парафіяльним попечительством був відкритий нічний притулок для 10 дітей, які приходили до школи з віддалених поселень парафії³⁷⁹.

Відсутність шкіл у багатьох селах спонукало батьків віддавати дітей до школи в сусідні й віддалені села. Особливо активним цей процес був наприкінці ХІХ ст., коли популярність освіти серед жителів Півдня України різко зросла. У 1895 р. таких школярів було 841. По повітам вони розподілялися таким чином: у Херсонському – 309, Єлисаветградському – 244, Олександрійському – 240, Ананьївському – 30 і Тираспольському – 18. Найбільша кількість дітей, які приходили до школи з інших сіл, було в Отбєдовасилівському училищі Херсонського повіту. Постало питання створення при школі нічних притулків, особливо для тих дітей, батьки яких не могли найняти їм квартиру. Але частіше всього діти після уроків йшли додому в сусіднє село³⁸⁰. Середня відстань, яку діти долали до школи з сусідніх сіл була дві-три верти ³⁸¹. Тираспольське земство виділило 400 руб. на рік для квартирної стипендії учням, які проживали від школи більше ніж 2 версти ³⁸². У Одеському повіті дев’ять населених пунктів обслуговувалося пересувними школами, які охоплювали навчанням 212 дітей.³⁸³

Різнорідним був соціальний склад учнів. На початку 90-х років ХІХ ст., на відміну від 60-х-70-х років, коли в земській народній школі вчилися переважно діти селян, усе частіше до шкіл приходили діти з сімей міщанського стану, із сімей чиновників і духовенства³⁸⁴. Дітей селян і солдатів було найбільше – 83,7%; значно менше було міщан – 7,2%, купців – 0,1%, дворян і чиновників – 1,2%, духовного звання – 0,3%, іноземних громадян – 0,4%. Серед школярів були євреї – 2,8%, німці – 2%, болгари – 1,7%, греки – 0,4%. Через 10 років за громадськими станами (в 1900 році) у земських школах кількість дітей селян і колоністів збільшилася до 94,4%. Відсоток міщан зменшився до 4,7%. Дворяни, чиновники і духовенство складали лише 0,5%³⁸⁵. Основна кількість учнів народних шкіл була православного віросповідання ³⁸⁶.

Органами місцевого самоврядування приділялась увага охороні здоров’я дітей³⁸⁷. За рішенням міської та повітової влади за лікарем закріплювалися декілька шкіл, які він повинен був регулярно відвідувати ³⁸⁸. Його рекомендації щодо профілактики інфекційних захворювань мали виконуватися працівниками школи і учнями. У випадку захворювання вчитель мав про це повідомити земського дільничного лікаря. Одеський учбовий округ рекомендував директорам народних училищ у таких випадках керуватися висновками лікаря. Разом з тим, значна кількість пропусків занять у школах була через часті епідемії, що свідчить про слабку профілактичну роботу з боку медичних установ. Відвідування хворими дітьми школи заборонялося до їх повного одужання. У такому випадку школи закривалися на невизначений термін або подовжувалися канікули³⁸⁹. З цією метою Херсонським губернським земством була видана спеціальна інструкція, якою належало керуватися завідуючим школами при загрозі епідемії ³⁹⁰.

Ставилися вимоги відносно класних меблів – парт, столів та лав для сидіння учнів, які повинні були відповідати віку дітей³⁹¹. Давалися рекомендації щодо влаштування приміщень для навчальних занять. Визначалися їх параметри: розмір класної кімнати, її об’єм, система вентиляції, освітлення. У 1895 р. в Херсонській губернії були створені „Вказівки для влаштування шкіл і класного облаштування, згідно з вимогами шкільної гігієни і основами шкільно-санітарного нагляду”, які були погоджені ХІІІ з’їздом лікарів і представників земських і міських управ. На з’їзді з доповіддю „Гігієна і санітарія у застосуванні до земських народних шкіл Херсонської губернії” виступив земський санітарний лікар Н.П. Василевський. Доповідач звернув увагу на виконання режиму шкільних занять, створення для дітей ігрових майданчиків, озеленення шкільної території, влаштування зручних для занять класних приміщень, необхідну кількість дітей в одному відділенні ³⁹².

Отже, 80-90-ті роки ХІХ століття характеризувалися подальшим розвитком народної освіти. Активно працювала земська школа, яка стала по-справжньому народною. Основна кількість сільських дітей вчилася у школах цього типу. Отримали значний розвиток школи підпорядковані духовному відомству, Міністерству народної освіти, міській владі. У цілому значно зросла популярність освіти серед народу. Про це свідчать перевантаження шкіл учнями. У цей період 45 учнів припадали на 1 тис. чол. населення. Зросла кількість шкіл підпорядкованих училищній раді. Лише за один рік, з 1 січня 1895 року до 1 січня 1896 року, кількість початкових шкіл збільшилася на 72, учнів на 7,6% ³⁹³. Народна школа перетворилася на загальностанову. Разом з тим, за межею школи залишалася до 70% дітей шкільного віку³⁹⁴, спостерігався значний відсів учнів із школи (див. додаток Б). Місцевою владою проводилася робота зі створення шкільної мережі, яка б давала змогу охопити навчанням більшу частину дітей. Але слабка матеріальна база шкіл, відсутність належного фінансування, регламентуюча дія держави до початкової школи у значній мірі стримували поступальний розвиток народної освіти у країні і у тому числі і на Півдні України у 80-90-х роках ХІХ століття.