Висновки

Вивчення вітчизняної історіографії показало, що питання становлення та розвитку народної освіти у другій половині ХІХ – початку ХХ століття на Півдні України вивчалося фрагментарно і ще не стало предметом цілеспрямованого наукового дослідження. Окремі наукові праці не дають цілісної картини з цього питання. Джерельна база доволила дисертантові значною мірою проаналізувати, узагальнити проблему та створити комлексне наукове дослідження. У результаті всебічний комплексний аналіз процесу розвитку початкової освіти у другій половині ХІХ – початку ХХ століття дає підстави зробити висновок, що народні початкові школи відіграли провідну роль у поширенні писемності серед жителів Підня України.

Поява та розвиток початкових народних шкіл у Південному регіоні мали свої особливості. Так, на відміну від інших територій України, колонізація та освоєння Півдня проходили значно пізніше, але темпи розвитку промисловості (наприклад, суднобудування), торгівлі, сільського господарства, військової справи, завдяки новій системі капіталістичного господарювання, сприяли значній потребі у писемних та освічених робітниках, що спричинило прискорений розвиток народної освіти. На початковому етапі основним типом училищ для народу були парафіяльні школи. Але вони були у незначній кількості і не відігравали помітної ролі у розповсюдженні писемності серед народу. Уряд робив спроби упорядкувати освіту в країні, але відсутність фінансів, матеріальної підтримки народних шкіл, низький аторитет освіти серед народу не сприяли розвитку народних шкіл. Перші парафіяльні училища за урядовим положенням 1804 року на території Херсонської губернії почали виникати переважно у другому і третьому десятиляттях ХІХ ст.

Переломним періодом у процесі розвитку початкової освіти стала середина ХІХ ст., коли демократичні процеси у країні набули значного піднесення. У цей час у Херсонській губернії виникла значна кількість громадських і міських шкіл, почали активніше функціонувати гормадські, церковні та міністерські школи.

Після скасування кріпацтва (1861 р.) важливою подією 60-х років ХІХ ст. була поява земств – органів місцевого самоврядування (1864 р.), що у значній мірі сприяло інтенсивному розвитку освітянських процесів у Південному регіоні. Спадок, який дістався земствам у справі освіти, був важким і суперечливим. Робота земств з обліку громадських, парафіяльних та інших типів початкових шкіл дозволила виявити завищені дані офіційних органів про кількість училищ для народу; характерним явищем цього періоду була швидка поява багатьох шкіл та їх безслідне зникнення. Особливо активно працювали земства у створенні належної матеріальної бази шкіл, сприяли відкриттю нових народних училищ за участю сільських громад, значною мірою розв’язували кадрові проблеми, фінансово підтримували народну освіту, визначалися шляхи допомоги народним училищам. У справі освіти земство активно співпрацювало з церквою й урядом. Органами місцевого самоврядування постійно збиралася інформація про роботу церковнопарафіяльних шкіл і шкіл грамоти, громадських і міністерських училищ, що дозволяло створювати шкільні мережі.

Завдяки земствам, сільським і міським громадам народна освіта отримала позитивний імпульс для свого розвитку. Активізувалась діяльність православної церкви у галузі освіти. Підтвердженням тому є розвинена мережа церковнопарафіяльних і шкіл грамоти особливо у кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Держава всебічно підтримувала Святіший Синод у справі освіти, взявши на себе практичне фінансування церковних училищ. Разом з тим, уряд обмежував діяльність земства, спрямовуючи його роботу лише на фінансово-господарське утримання чинних і створення нових шкіл, сприяючи розвитку шкіл духовного відомства. Церковне керівництво зі свого боку намагалося перехопити ініціативу поширення освіти в свої руки. Тому, земству доводилося конкурувати і з Міністерством народної освіти і Святішим Синодом. Але, незважаючи на всебічну державну підтримку, церковна школа так і не змогла стати лідером у початковій освіті країни. І все ж попри слабке навчально-методичне і матеріальне забезпечення, превалювання релігійної тематики навчання, церковні школи в основному сприяли поширенню писемності серед жителів Півдня України.

Отримала розвиток міська школа. Основними закладами освіти, у яких діти городян отримували початкову освіту, були школи грамотності та міські школи за урядовим положенням 1872 року, що утримувалися коштами місцевої влади, громади і пожертвами. Пік розвитку шкіл грамоти припадає на 60-80-ті роки ХІХ ст., а міських – на початок ХХ ст. У народних училищах даного типу навчалися діти різних станів, релігійних сповідань і матеріального достатку. Місцева влада підтримувала існування міських шкіл, які відіграли вирішальну роль у поширенні писемності серед жителів міст Херсонської губернії.

Протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. державна політика відносно народної освіти була здебільшого регламентуючою. У середині 60-70-х років низкою положень про початкову освіту (1864, 1872, 1874 рр.), які мали обмежувальний і суперечливий характер, уряд поставив народну школу у підпорядкування Міністерству народної освіти, визначив основні засади її діяльності. Створення училищних рад, залучення дворянства до керівництва народними училищами свідчить про встановлення постійного нагляду за діяльністю закладів освіти. Але попри всі негаразди: посилення тиску на земства, впровадження церковності у освіті, дозоване фінансування, перекладання утримання шкіл на громади, органи місцевого самоврядування в окремі періоди (1864, 1872, 1874, 1884, 1891 рр.) сприяли активізації діяльності народних шкіл. Аналізуючи міністерські положення про освіту, циркуляри та інші документи, можна впевнено констатувати, що суспільний розвиток у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. вимагав від керівництва держави відповідних законодавчих та управлінських кроків, які, незважаючи на обмеженість, хоч і повільно, але рухали народну освіту вперед.

Міністерством народної освіти, земством, церквою здійснювалися певні кроки з удосконаленню організаційного життя школи, посиленню контролю за її діяльністю, упорядкуванню навчального процесу, виховної роботи. Державою визначалися термін навчального року, вік дітей, яких могли зараховувати до школи, значно покращилася шкільна статистика, відбувся процес накопичення та використання досвіду зі збирання шкільної інформації, що сприяло якісному керуванню початковими закладами освіти на повітовому і губернському рівнях. Міністерство народної освіти з метою посилення контролю за результатами навчально-виховного процесу в народній школі вважало за доцільне складати вчителями на випускників шкіл змістовну і детальну характеристику.

Значне зростання кількості початкових шкіл у пореформенні роки поставило перед державою та органами місцевого самоврядування завдання створення ефективної системи контролю за діяльністю народних шкіл, роботою вчителів, встановлення взаємодії з місцевими органами влади, самоврядування, церквою, громадами з метою регламентації навчально-виховного процесу та впливу на нього. Впровадження посад спостерігачів, інспектора, директора народних училищ, звітності, заснування губернської та повітових училищних рад дозволяли державі активно втручатися у життя школи. На нашу думку, незважаючи на ряд недоліків, направляюча та контролююча діяльність Міністерства народної освіти значною мірою сприяла впровадженню у навчальний процес передових методик, підвищенню фахової підготовки вчителів, зміцненню матеріального стану шкіл, встановленню належного зв’язку між різними відомствами, яким підпорядковувалися початкові школи, училищними радами, повітовими земствами.

Основним учнівським контингентом дореволюційних початкових шкіл були діти з селянських, робітничих родин і сімей міщанського стану. Разом з тим, народні школи відвідували діти дворян, духовенства, різночинців, іноземців-колоністів. Переважна кількість учнів була православного віросповіданя. Початкові народні училища середини ХІХ століття мали незначну кількість учнів. З часом поступове зростання популярності освіти серед народу сприяло зростанню їх чисельності. Тому земські, міністерські і церковні школи 1880-90-х роках дещо покращили свої показники – зросла кількість шкіл, учнів у них, але погане наповнення шкіл учнями, зростання потреби в навчанні нівелювали ці незначні досягнення. Переповнення шкіл, двозмінні заняття, відвідування школи в сусідніх селах були показниками недостатньої кількості народних училищ, потреба в яких постійно зростала, що свідчило про значне підвищення авторитету освіти. Відмови у прийомі дітей до школи були звичайним явищем, особливо у 80-90-х роках ХІХ ст. Діти з бідних сімей, які складали основну кількість школярів сільських і міських шкіл, часто кидали навчання. З різних об’єктивних причин освіту не могли отримати понад 70% дітей шкільного віку Півдня України. Тому для задоволення потреб населення у освіті на початку ХХ ст. царським урядом була зроблена спроба запровадження загальної початкової освіти, яка через відсутність належного фінансового забезпечення з боку держави, звела цю справу нанівець.

У другій половині ХІХ ст. в народних школах, завдяки роботі передових педагогів, почали впроваджуватися нові на той час методики навчання. До кінця ХІХ століття на уроках грамоти звуковий метод повністю витіснив буквоскладальний, що сприяло значно швидшому і якісному вивченню письма та читання. На уроках арифметики почала звертатися більша увага на розвиток логічного мислення, значного використання набула наочність. У школах з’являються перші технічні засоби навчання – „чарівні ліхтарі” та кіноустановки, які широко використовувалися під час проведення занять і народних читань для дорослих і дітей.

У школах приділялося багато уваги церковно-релігійному вихованню, особливо у 80-90-х роках ХІХ ст. Про це свідчий той факт, що тривалий час закон Божий був основним навчальним предметом у народній школі, а всі інші розглядалися як допоміжні. Але поступово викладання закону Божого від прерогативи викладання його священнослужителями поступово переміщується до світських учителів. З часом, на початку ХХ ст., ставиться питання про необов’язкове вивчення закону Божого в народних школах. Поступова втрата церковними школами позицій лідера була наслідком відсутності достатніх коштів, слабкої матеріальної бази та низького рівня пропонованих знань.

Довгий час, з середини ХІХ ст. до кінця ХІХ ст., народна школа не мала державних навчальних програм. Окремими прогресивними педагогами робилися спроби їх створення і запровадження на місцевому рівні. Лише у 1897 році Міністерством народної освіти були розроблені приблизні навчальні програми, які визначали перелік предметів, рівень знань, умінь та навичок учнів. Аналіз цих програм показує, що учням давалися мінімальні знання, що обмежувалися законом Божим, письмом, читанням та арифметикою. Значною мірою навчання не носило розвиваючого характеру, в основному спиралось на пам'ять дитини. Владою рекомендувався посередній розвиток дитини, не приділялася увага роботі з обдарованими та здібними учнями. Не вистачало підручників, методичних посібників, шкільного приладдя, наочності.

Наприкінці ХІХ ст. держава активізувала свою роботу щодо впровадження у народні школи ремісничого навчання. У початкових училищах Херсонської губернії викладалися рукоділля, плетіння, крій, садівництво тощо, що дало дітям змогу отримати навички ручної праці та оволодіти початком професій. Для вивчення таких дисциплін Херсонською дирекцією народних училищ були складені спеціальні програми. Ставлення батьків і суспільства в цілому до навчання дітей ремеслам було неоднозначним. Вважалося, що ремісництво відволікає учнів від основної справи – вивчення грамоти.

Використання прогресивних методик у навчанні сприяло появі значної кількості методичної літератури, посібників для вчителів, книжок для позакласного читання. Для навчання дітей на уроках використовувалися підручники кращих педагогів країни. Але вся навчально-методична література була написана російською мовою, що сприяло русифікації місцевого населення та викоріненню національної самосвідомості українського народу. Значно поширився процес створення шкільних бібліотек, книжкових складів. Цьому особливо сприяла позитивна діяльність губернського і повітових земств, Міністерства народної осіти, Херсонської церковної єпархії. В окремих бібліотеках книжковий фонд налічував від однієї сотні до декількох тисяч примірників. Це значно підвищувало інтерес до читання в учнів і певної кількості дорослих, що теж сприяло поширенню грамотності серед різних верств населення.

Протягом усього періоду існування народної школи гостро стояла проблема вчительських кадрів, яка так і не була розв’язана до кінця. На початковому етапі становлення початкової школи дітей навчали непідготовлені, інколи випадкові люди, малограмотні селяни, не здатні до навчання. Отримуючи низьку заробітну плату вчитель жив украй бідно, низьким був його суспільний і правовий статус. З боку держави не було помітно рішучих дій щодо вирішення кадрового питання. Обмежена кількість закладів для підготовка вчителів не могла забезпечити школи Херсонської губернії педагогами. Цією проблемою опікувалися переважно земства і духовні відомства. Для навчання в учительських семінаріях земство виділяло спеціальні кошти, церковне керівництво, у свою чергу, направляло для роботи в школі випускників духовних семінарій. Згодом введення Міністерством народної освіти при гімназіях і повітових училищах спеціальних іспитів на звання народного вчителя дещо допомогло у вирішенні кадрового питання.

Важливу роль у підвищенні професійної підготовки вчителів відігравали з’їзди і педагогічні курси, на яких вчителі народних шкіл мали можливість вивчити передовий педагогічний досвід, отримати консультації, відвідати практичне заняття, поділитися досвідом роботи, порушити актуальні питання. Уряд, застосовуючи ряд указів та розпоряджень, регламентував роботу педагогічних зібрань, постійно посилював контроль за їх засіданнями, побоюючись розвитку демократичних тенденцій в їх роботі, що не сприяло вільному обміну думками, критиці на адресу влади тощо. Частково розв’язанню кадрових проблем сприяло запровадження курсової підготовки вчителів. Значна кількість вчителів Херсонської губернії отримала посвідчення на право викладання після закінчення таких курсів.

Незважаючи на зростання популярності освіти серед народу соціальний та суспільний сатус вчителя залишався невисоким. Про це свідчить низький рівень його винагороди, відсутність уваги з боку держави, у ряді випадків негативне ставлення до нього громади. Це призводило до плинності педагогічних кадрів, відсутності вчителів у багатьох школах. Довгий час вчитель залишався тимчасовим найманцем громади і повністю від неї залежав. Дії уряду не сприяли позитивному розв’язанню основної шкільної проблеми ХІХ – початку ХХ століття на Півдні України – забезпеченню народних шкіл вчителями, що були б фахівцями своєї справи. Отже, попри всі зусилля земств, духовного відомства кадрове питання народних шкіл Херсонської губернії так і не було вирішено до кінця.

Наступною важливою проблемою народної школи було її належне фінансове забезпечення. Держава, не маючи коштів, відповідальність за утримання училищ переклала на земства, сільські та міські громади. Тривалий час основним приміщенням для сільської школи слугувала селянська хата, церковна сторожка, для міської – найманне приміщення. Для утримання будівель, в яких навчалися учні, земство, громади, церква виділяли спеціальні кошти, яких постійно не вистачало. Лише наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. матеріальний стан початкових шкіл дещо покращився. Завдяки діям місцевої влади почали будуватися шкільні будівлі за спеціальними проектами. На відміну від церковно-парафіяльних і шкіл грамоти значно поліпшилися умови навчання в земських і міських училищах. На початку ХХ ст. держава почала дещо більше приділяти уваги будівництву нових шкільних приміщень, що сприяло збільшенню кількості школярів.

На думку автора, ряд чинників (розвиток господарства, урядові укази, впровадження земств тощо) позитивно сприяли розвитку початкової освіти на Півдні України. Загальний показник грамотності значно підвищився і на початку ХХ століття дорівнював 30%, зросла потреба народу в освіті, покращилася якість навчання.

Таким чином, дослідження показало, що народна школа пройшла складний шлях свого розвитку – відсутність достатньої уваги з боку держави, належного кадрового забезпечення, фінансування, слабка матеріальна база гальмували поступальний рух народної школи, але вдосконалення навчально-виховного процесу, впровадження системи підготовки вчителів, турбота земств, громад, освітянська діяльність церкви в цілому сприяли розвитку початкової освіти у Херсонській губернії, поширенню писемності серед народу. Отже, можна стверджувати, що народна школа в основному виконала покладені на неї обов’язки – поширювала знання, писемність, культуру серед народу Півдня України.

Вивчення та узагальнення питання розвитку початкової освіти на Півдні України у другій половині ХІХ – початку ХХ століття надає можливість використати отримані наукові результати в педагогічній практиці, сприятиме пізнанню історичних процесів у галузі освіти дореволюційної початкової школи.