Способи дослідження спостереження
З теорії методу спостереження відомо, що є різні способи дослідження:
приховане (коли спостережуваному не повідомляють, що за ним спостерігають);
польове (у природних умовах у безпосередньому контакті з досліджуваною особою);
включене (колі дослідник бере участь у тих же подіях, що і досліджуваний);
перехресне (якщо кілька спостерігачів ведуть спостереження за одним і тім же об’єктом, а потім, обговорюючи дослідження, зіставляють свої дані, враження, інтроспекції).
природне спостереження з формою контролю над змінними.
Природне спостереження є багатим джерелом інформації про те, як поводяться люди в їхньому звичному оточені. Вони є простим і дуже привабливим для дослідника. Але природне спостереження часом ставить перед спостерігачем певні обмеження, перешкоди, які негативно впливають на результати дослідження.
Проблема в тому, що спостерігачі часто стають свідками непередбачуваних неконтрольованих подій. Тоді дуже важко спостерігати, фіксувати, аналізувати факти. Іноді спостережувані ситуації не виникають; те, що дослідник має зафіксувати, не відбувається в момент спостереження, і спостерігач змушений чекати, коли настануть відповідні для цього умови.
Деякі дослідники у таких випадках проводять контрольовані польові спостереження, тобто здійснюється природне спостереження, коли необхідну для спостереження ситуацію спровокують.
Отже, здійснюється контроль за змінними.
3. Метод самоспостереження.
Ви знаєте, що спостереження може бути різного виду. Їх класифікують:
залежно від спрямованості;
характеру взаємодії з об’єктом;
упорядкованістю у часі;
за опосередкованістю процесу;
за характером фіксації.
За спрямованістю розрізняють зовнішнє та внутрішнє спостереження.
Зовнішнє (об’єктивне) спрямоване на зовнішній бік психічних явищ.
Внутрішнє (суб’єктивне) спостереження, або самоспостереження спрямоване на внутрішній, суб’єктивний бік психічних явищ.
Спрямованість функції спостереження на внутрішній світ людини називають самоспостереження. Систематичне самоспостереження з науковою метою можна назвати суб’єктивним методом.
Як відомо, в психології в кінці ХІХ ст. був проведений грандіозний експеримент з приводу перевірки можливостей методу інтроспекції. Психологи видавали інтроспективні звіти. В них докладно описували відчуття, стани, переживання, які виникли у досліджуваних при певних подразниках (слова, зображення предметів, ушкодження й ін.). Зазначимо, що ще Декарт говорив метод поглибленого самопізнання – інтроспекцію.
Відомі строгі інтроспекційні дослідження Тітченера, Вундта, інших учених. Проте, на жаль, ці дослідницькі старання не піднесли на п’єдестал бездоганного наукового методу – метод самоспостереження. Зауважимо, що в літературі часто трапляються два поняття – самоспостереження і інтроспекція. Важливо розрізняти зміст цих двох понять. Інтроспекція як метод потребує величезної підготовки дослідника і набуття ним майстерності в процесі занурення у свій власний світ, осягнення його до найглибших шарів і такий процес дослідження на сьогодні важко здійснити. Хіба що можна грубо його порівняти з процесом медитації. Тому сьогодні про метод, який не ставить проблеми найглибшого занурення у світ людини, а лише аналізує відчуття, міркування та почуття особистості, ми говоримо, як про метод наукового самоспостереження, а не інтроспекції.
Практика використання методу самоспостереження виявила низку його значних недоліків, що поставили під сумнів використання методу, в цілому, хоча саме він тривалий час вважався головним психології.
На сьогодні у психології метод інтроспекції розглядають як такий, що допомагає досліджуваному виявити факти своєї свідомості поступово і настільки, наскільки вони відкриваються людині. Дані самоспостереження фіксуються у звіті дослідника, мовленнєвим повідомленням досліджуваного. Вони розглядаються не як свідчення про закономірні зв’язки, причини відношення, а як “сирий матеріал”, що потребує переперевірки повторними дослідженнями, застосуванням об’єктивних методів. Самоспостереження в психології використовують сьогодні як допоміжний метод.