5. Місце «Адвокатури в Україні» серед інших навчальних юридичних дисциплін

Сфера дії адвокатури:

А.) фундаментальні науки (теорія права, історія права і т.д.)

Б.) галузеві (кримінальне право і процес, цивільне право і процес і т.д., тобто реалізація різних функцій адвокатури, його участь у різних процесах)

В.) спеціальні (прикладні) : нотаріат, криміналістика – взаємодія з цими органами і т.д.

6. Зародження адвокатури

Про розвиток адвокатури як професії ми дізнаємо ся з історії стародавніх та нових культурних народів (Африки, Азії, Америки, Австралії, Китаю, Японії та ін ) Слушно зазна чити, що на перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства адвокатура в тому вигляді, у якому вона існує у світі сьогодні, відсутня

Судочинство знаходилося у зулусів на низькому щаблі розвитку, але все ж у них, хоч і в найпростішій формі, адвокатура існувала. Адвокатами були сусіди, друзі і земляки (односельчани) позивачів і особливо ті з них, які "відомі як умілі оратори". Це вказівка на тих осіб, які запрошувалися для захисту в суді, тобто були примітивними адвокатами за професією. Звичайно, у них було ще надто мало спільного із правозахисниками. Вони не були правознавцями і спеціалістами; вони так само відносяться до адвокатів цивілізованих держав, як первісний юридичний устрій до розвинутого правового життя. Проте в них вже можна було побачити зародок адвокатури, бо вони виконували один з обов'язків, а саме: захищали чужі інтереси на суді'.

Подібні зародки адвокатури зустрічаються і у деяких інших первісних народів. Судочинство бечуанів в суттєвих рисах подібне до зулуського. У багатьох негритянських племен процеси велися перед зборами старійшин; головний вождь відкривав збори, оратори сторін виступали вперед і по черзі виголошували промови. Присутні поводилися з гідністю та урочистістю і не переривали оратора. У кафрів позивачі з'являлися на суд із своїми рідними, які заміняли їм адвокатів.

Судовий захист відомий також жителям Сьєрра-Леоне та Анголи, але в них він, очевидно, з'явився під впливом англійців та португальців, які заволоділи цими територіями.

Так, в Китаї, як і у кафрів, була родинна адвокатура. Про адвокатуру в Японії не згадується в жодному відомому джерелі. Ті країни і народи, які сповідують магометанство, як Іран, Аравія, Турція та ін., мали майже однаковий юридичний устрій, оскільки їх законодавство походило з одного джерела, із Корану. Звідси зрозуміло, що відправлення правосуддя було організовано у всіх мусульманських країнах приблизно однаково, і що всюди ми знаходимо прошарок осіб, які займалися вивченням ісламського кодексу і здійснювали правозахист громадян. Так, у Турції, де в 1876 p. була введена адвокатура за європейським зразком, здавна існували так звані муфтії — вчені-знавці ісламського права. Їх діяльність була подібна до діяльності юрисконсультів імператорського Риму. Обов'язком їх було давати відповіді на поставлені їм юридичні запитання особами, що сперечалися. Подібні погляди римських юрисконсультів (responsa prudentium), відповіді муфтіїв мали силу закону, але для цього вони повинні були містити: печатку муфтія; його адресу; дослівний арабський текст, що підходив би до даного випадку, і вказівку на канонічний твір, на якому грунтувалася відповідь'.

У давній Індії правосуддя проводилося царем як верховним суддею і колегіальними судами. Процес грунтувався на принципах усності, гласності і змагальності як в цивільних, так і в кримінальних справах. Найповнішими дослідженнями доведено, що в давній Індії була відома адвокатура, причому обов'язки правозахисту та представництва поєднувалися в одному класі осіб'.

Давньому Єгипту теж знайома адвокатура. Так, один з папірусів свідчить про участь адвокатів у цивільному процесі, що відбувався між жрецем і грецьким найманим воїном. Захисниками були два грека. Після подання прохання і пояснень ворогуючими сторонами адвокати теж пред'явили по одному писаному мемуару.

У давніх іудеїв право ототожнювалося із релігією. За таких обставин поява адвокатури була не тільки можливою, а й неминучою. У найдавніший час захисником міг бути кожний бажаючий. Це допускалося без перешкод і навіть вважалося священним обов'язком. Вона являла собою чисто благодійну діяльність, найблагородні-шу форму милостині. Пізніше адвокатура набула тут іншої форми. За талмудним правом при судах синедріону перебували особи, які готувалися бути суддями і звалися кандидатами. Останні були присутні на засіданнях і могли говорити промови на захист обвинуваченого. Як спеціалісти, вони дещо більше наближалися до адвокатів в прямому значенні. Але, виступаючи не за запрошенням підсудних і без посередньої згоди з ними, вони не визнавалися все ж справжніми адвокатами. Пізніше у єврейській мові виникає термін "адвокат", запозичений із грецької. Це, мабуть, свідчить, що іудеї стали запозичувати у греків справжню адвокатуру