54) Типові порушення норми при побудові ряду однорідних членів речення. Сполучники та прийменнки при них.

Однорідні члени речення - це члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, мають здебільшого те саме морфологічне вираження і пояснюють одне слово в реченні. Вимоги до використання однорідних членів речення такі: 1. Поділ на однорідні члени речення мусить мати одну підставу. 2. Члени однорідного ряду мають виключати один одного, тобто однорідний ряд - це видові поняття, об^’єднані родовим. 3. При побудові однорідного ряду потрібно враховувати важливість повноти поділу. За будовою прийменники поділяються на: - прості: без, біля, до, на; - складні (складаються з двох або кількох простих прийменників): із-під, попід, довкола; - складені (складаються з кількох слів): у зв’язку з, за винятком, одночасно з. Разом пишуться складні прийменники, утворені сполученням: - одного чи кількох простих прийменників: понад, поза, щодо, задля, поміж, побіля; - прийменника з будь-якою частиною мови: наперекір, наприкінці, назустріч, всупереч. За будовою сполучники бувають: - прості (складаються з одного слова): а, і, та, чи; - складні (складаються з кількох частин): якщо, зате, щоб, ніби, якже; - складені (складаються з двох або більше частин): тому що, для того щоб, у міру того щоб, незважаючи на те що. За вживанням у мові сполучники поділяються на: - одиничні: і, а, але; - повторювані: і...і, ні...ні, або...або; - парні: не тільки..., а; як..., так; хоч..., але; не стільки..., скільки; якщо..., то. Разом пишуться сполучники, утворені поєднанням службових чи повнозначних слів із частками або прийменниками: зате, також, якщо, немовби, притому, неначебто, тобто. Окремо пишуться: - сполучники з частками б, би, ж, же: адже ж, коли б, хоч би, а як же; - складені сполучники: для того щоб, тимчасом як. Через дефіс пишуться сполучники з підсилювальними частками -бо, -но, -то: тому-то, тільки-но, отож-бо.

55) Паралельні синтаксичні конструкції, умови їх взаємозаміни.

Паралельні конструкції - це функціонально близькі між собою, але різні за граматичною структурою конструкції, що можуть взаємо-замінюватися як синонімічні. Паралельними конструкціями є особові й безособові речення, активні й пасивні звороти мови, дієприкметнико­вий зворот і підрядне означальне речення, дієприслівниковий зворот і підрядні обставинні речення та ін. У їх вживанні потрібно зважати на відповідність стилю, контексту чи формі документа. Наприклад, безосо­бові речення часто використовують у рапортах, повідомленнях, інструк­ціях, де важливо наголосити на дії: Завдання виконано; Заходів вжито. Щодо використання активних і пасивних синтаксичних структур, то поширена така думка: пасивний стан вживають тоді, якщо факт здійс­нення дії має більше значення, ніж вказівка на особу, що вчинила дію (Оплата гарантується), активний — коли важливою є вказівка на особу і треба конкретизувати думку. Варто частіше надавати перевагу актив­ним конструкціям, оскільки вони є природними для української мови.