49) Використання дієприслівників та безособових форм на -но, -то у проф. Мовленні

Українській мові властиві утворення від пасивних дієприкметників форми на -но, -то: відзначено, здобуто, наказано. Це - незмінні слова, які виконують роль головного члена в безособових реченнях. Речення з пасивними дієприкметниками і з формами на -но, -то часто близькі за змістом (синонімічні). Різниця ж у тому, що дієприкметник вказує на ознаку за дією, а безособова форма на -но, -то -на результат дії. Кінцеве -о в цих формах є не закінченням, а суфіксом. Дієприслівник - особлива форма дієслова, яка має ознаки прикметника і дієслова. Означає додаткову дію і відповідає на питання який? яка? Які? Існують 2 правила використання дієприслівникових оборотів в мові: 1. Єдина дійова особа предмет. 2. Не можна вживати дієприслівниковий оборот у безособових пропозиціях, де у складі присудка немає інфінітива.

50) Синтаксичні норми мови професійного спілкування. Синтаксис - це роз­діл граматики, що вивчає будову і значення словосполучень та речень, способи зв'язку слів у словосполученні й реченні.. Основні синтаксичні норми - це прямий порядок слів, правильна побудова однорідних членів речення, точність у поєднанні словосполучень зв'язком керування, правильна координація присудка з підметом, нормативне вживання дієприслів­никових зворотів, непрямої мови. Правила й закони ділового мовлення торкаються й побудови текс­ту. У діловій документації переважає розповідна форма викладу, адже стиль нейтральний, беземоційний, стандартизований. Речення вжива­ються і прості, і складні за структурою. Для логічно послідовного викладу можуть виконувати вставні слова (по-перше, по-друге, отже, таким чином, як відомо, як зазначалось). Дієприслівникові (та дієприкметникові) звороти надають діловим документам стислості. Дієприслівникові звороти є засобом передачі дії, що відбувається у зв'язку з іншою дією, вони часто допомагають поєднати за змістом сусідні речення, цілі абзаци. Обов'язковою умо­вою вживання дієприслівникових зворотів є те, що дві дії, одна з яких виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником, має здійсню­вати одна особа. Паралельні конструкції - це функціонально близькі між собою, але різні за граматичною структурою конструкції, що можуть взаємо-замінюватися як синонімічні.

51) Порядок слів у реченні. Порядок слів - це властиве мові взаємне розміщення членів ре­чення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовле­ний граматичною будовою мови, закріплений літературною традиці­єю. Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія). Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилі мови є прямий порядок слів. Він виражається у таких позиціях головних і другорядних членів речення: підмет стоїть перед присудком; узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, по­рядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним сло­вом; неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною фор­мою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного сло­ва; додаток займає позицію після слова, яке ним керує; бставини вживаються довільно; місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба виділити. Вставні слова на початку речення стосуються усього речення, усередині - того слова, що стоїть після них.

52) Складні випадки керування. Керування - синтаксичний зв'язок слів, при якому залежне слово має той відмінок, якого вимагає головне слово. Керування може бути пряме (безприйменникове), тобто залежне слово приєднується до головного за допомогою прийменника. Воно також буває сильне і слабке. Типові порушення в побудові словосполучень, пов'язаних зв'язком керування, є результатом низького мовно-культурного рівня, недостат­нього знання української мови. Складни­ми випадками керування є: 1) близькозначні слова-синоніми можуть вимагати різних відмінків; 2) слова-пароніми мають не тільки різне значення, а й різне керування (чи можливості керування); 3) нерозрізнення керування в українській і російській мовах: однакове за значенням дієслово у різних мовах може вимагати від додатків неоднакових відмінкових форм; 4) неправильне використання прийменників; 5) помилки у прийменниковому керуванні дуже часто стосуються вживання прийменника по і пов'язані з упливом російських конструкцій, у яких є цей прийменник.

53) Координація присудка з підметом 1. Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на одиницю, то присудок ставиться у формі однини. Якщо перед підметом стоять займенники-означення у формі мно­жини (усі, ці, ті, ваші), дієслово узгоджується із займенником у мно­жині. 2. Якщо числівник у складі підмета закінчується на два, три, чо­тири, присудок ставиться у формі множини. Однина можлива тоді, коли повідомлення фіксує певний факт як підсумок або коли повідом­ленню надається безособового характеру. 3. При підметах із числівниками від п 'яти і більше присудок може стояти і в однині, і в множині. 5. При підметі, вираженому займенником хто, присудок ставиться в однині. 7. Коли підметом є словосполучення із займенниками дехто, дещо, ніхто та ін., присудок вживається в однині. 8. Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменни­ком іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом, а не прикладкою. 8. Якщо підмет виражений абревіатурою, присудок орієнтується на граматичний рід ключового слова.