41) Нормативність творення та вживання форм ступенів порівняння прикметників

Розрізняють два ступені порівняння - вищий та найвищий, кожен з яких має просту та складену форми вираження: 1. Проста форма вищого ступеня твориться від основи якісного прикметника за допомогою суфіксів -ш-, -іш-, вибір яких зумовлений законами милозвучності. Окремі прикметники утворюють форму вищого ступеня від іншої основи. 2. Складена форма вищого ступеня твориться додаванням слів більш aбo менш до прикметника. Для творення найвищого ступеня порівняння використовують сло­ва найбільш (найменш), які додають до форми прикметника. У діловій мові перевагу надають складеній формі ступенів порів­няння прикметників. Найтиповішими помилками щодо творення та застосування форм ступенів порівняння є: заміна найвищого ступеня порівняння вищим; вживання форм вищого ступеня порівняння без прийменників від, за чи сполучника ніж; поєднання простої та складеної форм вищого ступеня; використання займенника самий у невластивому йому значенні.

42) помилки при творенні присвійних прикметників. Присвійні прикметники виражають ознаку предмета за належніс­тю його людині або тварині. Отже, відповідно твірною базою можуть бути лише назви істот, від основ яких утворюються присвійні прикметники за допомогою суфік­сів -ів (-їв), -ин (-їн), рідко -ач- (-яч-) або нульового, напр.: Микола —> Миколин. Типовою помилкою щодо творення присвійних прикметників чо­ловічого роду є додавання до основи закінчення -ий, напр.: батьков-ий, Маріїн-ий, Сергієв-ий. Повну форму можуть мати лише деякі при­свійні прикметники, похідні від назв тварин, напр.: орлиний, солов'ї­ний, качиний. У діловому мовленні присвійні прикметники вживають рідко. Зна­чення індивідуальної віднесеності особі найчастіше передають фор­мами родового відмінка іменників, напр.: наказ директора, заява Іг-натенка, стипендія студента. Часто лексичне значення прикметників, яке грунтується на значен­ні твірного іменника, зазнає трансформацій. Це призводить до їх пере­ходу з одного розряду в інший, напр.: ведмежий барліг - ведмежа шкура — ведмежа послуга. Не мають присвійного значення і прикметники, що стали географіч­ними назвами, прізвищами, напр.: Київ, Львів, Микитин, Василишин, Ковалів.

43) Числівник. Розряди за значенням. Типові помилки у відмінюванні. Числівник - це самостійна частина мова, що позначає кількість предметів чи абстрактне число і виражає своє значення у формах від­мінка, обмежено - роду та числа. За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні (скільки?) і порядкові (котрий?). Кількісні числівники змінюються тільки за відмінками, але не мають роду й числа, крім числівників один, два, обидва, півтора. Порядкові числівники змінюються за родами, числами, відмінками. Поширеними помилками усного мовлення є вживання ненормативних форм числівників, неповне відмінювання складених і складних числівників. А саме: У числівниках шість, сім, вісім при відмінюванні відбувається чергування; Числівники сорок, дев'яносто, сто у всіх непрямих відмінках, крім знахідного, що дорівнює називному, мають закінчення –а; У числівниках, що позначають сотні, відмінюються обидві частини; Числівник тисяча відмінюється як іменник першої відміни мішаної групи, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники другої відміни твердої групи. Збірні числівники двоє, троє, четверо в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних числівників. У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини. У дробових числівниках перший компонент відмінюється, як кількісний числівник, другий — як прикметник; Після прийменника близько кількісний числівник обов'язково ставиться у родовому відмінку: близько ста сорока кілограмів, близько двохсот шістдесяти кілометрів, близько тисячі семисот сторінок; Необхідно обирати правильну форму кількісних числівників при творенні складних слів (іменників і прикметників).

44) поєднання числівників з іменниками Числівники у складі інших слів. Після числівника один, навіть якщо він входить до складе­них числівників, іменник ставиться в однині. Після числівників два та більше іменник стоїть у множині: два дні, три тижні, чотири місяці, п 'ять років, десять століть. У сполученнях із числівниками два, три, чотири іменник нерідко дістає такий самий наголос, як у родовому відмінку однини. Іноді особливий наголос іменники мають і в сполученні з числівниками п 'ять та більше: книжок (родо­вий відмінок множини). Якщо іменник стоїть перед числівниками два, три, чотири і вказує на приблизність, то він також ставиться в родовому відмінку множини. У непрямих відмінках іменник і числівник стоять у тому самому відмінку. Після числівників тисяча, мільйон, мільярд іменник стоїть незмінно в родовому відмінку множини. Після дробових числівників іменник стоїть постійно в ро­довому відмінку однини. Числівники у складі інших слів: Складні іменники та прикметники, утворені від числівників, пишуть разом: сорокаріччя, чотирикутник, шестикутний, п’ятдесятирічний, десятиповерховий, півторагодинний, стодвадцятип’ятирічний, двохсотріччя. 1. На початку складних слів числівники 1, 2, 3, 4 мають форми одно-, дво-, три-, чотири- або одно-, двох-, трьох-, чотирьох-. 2.Всі інші числівники (крім сто) мають форму родового відмінка: п’ятикілометровий, десятиденний, тридцятип’ятикілометровий, сорокакілограмовий, сімдесятирічний, п’ятисотрічний, стоголосий, чотирьохсотлітній.

45) Займенник у фаховому мовленні. Займенник - це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. У мовленні він дублює іменники, при­кметники, числівники. Співвідносячись з названими класами слів, за­йменник має властиві тільки йому семантичні ознаки та синтаксичні функції. За значенням займенники поділяють на дев'ять розрядів: І. Особові - займенники, які вказують на особи: перша особа -мовець або група осіб, до яких входить мовець (я, ми); друга особа -співрозмовник, адресат мовлення або група осіб, до складу якої вхо­дить співрозмовник (ти, ви); третя особа - особа або особи (конкрет­ний предмет, абстрактне поняття), які не беруть участі у розмові, але про які йдеться у комунікативному акті (він, вона, воно, вони). 2. Зворотний - це займенник, який вказує на кого- або що-небудь, що є об'єктом, адресатом власної дії, процесу або стану суб'єкта. 3.Присвійні - вказують на належність (або стосунок) предмета особі: першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (їхній, його, її, їх), першій, другій і третій особі (свій). 4. Вказівні - стосуються широкого діапазону ознак (кількості) предмета (цей, той, такий, стільки). 5. Означальні - пов'язані з вираженням кількісно - означальних значень (сам, самий, весь, усякий, кожен (кожний), жоден (жодний), інший). 6. Питальні - використовують для вираження питання про істот та предмети-неістоти чи невласне-предмети (дії, стани) - хто? Що?; ознаку предмета (якість, властивість чи належність) -який? чий?; кількість (предметів, явищ) чи порядок їх при лічбі - скільки? Котрий? 7. Відносні - займенники, які виконують роль сполучних слів у складнопідрядному реченні (хто, що, який, чий, котрий, скільки). 8. Заперечні - узагальнено вказують на весь клас істот та неістот, абстрактних понять та ознак, на які поширюється заперечення, на їх відсутність (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки). 9. Неозначені - вказують на невизначеність особи, предмета, кількісного їх вияву чи ознаки. Специфічних значень невизначеності надають займенникам цього розряду частки де-, аби-, -сь, будь-, -небудь, хтозна-, казна-, які приєднуються до займенників хто, що, який, чий, котрий, скільки.