38) Труднощі визначення роду іменника

Часто рід іменників з нульовим закінченням визначають неправиль­но, сплутують під упливом співзвучних форм російської мови. Рід іменників – назв професій, посад, звань – при виборі між наявними в мові формами іноді викликає труднощі. Орієнтуватися слід на такі правила: 1) Офіційні назви посад, професій, звань – іменники чоловічого роду. Ці слова вживаються для позначення чоловіків і жінок. Ці посади в минулому, як правило обіймали особи чоловічої статі. 2) Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назвах посад. 3) Текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду й тоді, коли мова йде про жінок. Проте, якщо в документі вказується прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані слова вживаються у формі жіночого роду. 4) Форми чоловічого і жіночого роду мають слова: автор – авторка. 5) Лише жіночий рід мають слова: покоївка, праля. Рід невідмінюваних іменників: 1) Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: справедливий рефері. 2)Назви осіб жіночої статі – іменники жіночого роду: літня мадам. 3) Невідмінювані назви істот – чоловічого роду : какаду. 4) Невідмінювані назви неістот – середнього роду: тролейбусне депо. 5) Рід невідмінюваних географічних назв визначається за стрижневим словом: Гаїті (острів). 6) Рід невідмінюваних назв органів преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд визначається за родовим поняттям. 7) Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова.

39) Нормативність уживання форм числа іменників Іменники мають два числа: однину й множину. Іменники в однині можна співвіднести із займенниками він, вона, воно або поєднати із цей, ця. Іменники в множині можна співвіднести із займенником вони або поєднати із ці. Однина й множина іменників звичайно різняться між собою закінченнями: будинок — будинки. Частина іменників вживається, як правило, лише в однині. Вони означають: а) назви речовин; б) збірні назви; в) назви дій, якостей, почуттів; г)власні назви. Незначна частина іменників має тільки множину. Вони переважно означають: а) назви предметів, парних за своєю будовою; б) деякі збірні назви; в) назви дій, станів, почуттів; г) назви родин рослин і тварин; г) деякі власні географічні назви. Множинні іменники реального значення однини або мно­жини набувають за допомогою числівників.

40) Складні випадки творення відмінкових форм іменників, особливості форм родового відмінка ім. чол. 2 відміни В українській мові іменники чоловічого роду другої відміни у родовому відмінку однини мають закінчення -а, -я чи -у, -ю. Іменники чоловічого роду другої відміни у родовому відмінку однини приймають закінчення -а(я). У давальному відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення: • у твердій групі -ові, -у; • у мішаній групі та в м'якій після приголосного — еві, -у; • у м'якій групі після голосного та апострофа -еві, -у (на письмі -єві, -ю). У давальному відмінку однини в іменниках чоловічо­го роду закінчення -ові, -еві, -єві і -у, -ю вживаються па­ралельно. Звертання найчастіше виражається кличним відмінком іменника. Форму із закінченням -о мають: іменники - власні та загальні назви чоловічого та жіночого роду на -а. Форму із закінченням -е мають: іменники – власні і загальні назви жіночого і чоловічого роду на -я, що пом’якшує попередній приголосний. Іменники жіночого роду на -а, перед яким виступає шиплячий. Загальні назви жіночого роду на -я, що виступає після голосного: мріє, поезіє, надіє. Форму із закінченням -у мають:- Деякі іменники чоловічого роду (переважно односкладові) з твердим кінцевим приголосним основи, що виступає перед нульовим закінченням або закінченням -о: тину, млину, обіду, сину, діду, тату, дядьку.- Іменники чоловічого роду із суфіксами -к, -ок, -ик Форму із закінченням -ю мають:- Іменники – загальні назви жіночого роду із значенням пестливості на -я, що пом’якшує попередній приголосний: бабусю, доню, матусю, тітусю, кицю, манюню, кицюню.- Іменники – загальні назви чоловічого роду із значенням пестливості, що мають м’який кінцевий приголосний основи. Іменники – пестливі особові імена жіночого і чоловічого роду на -я, що пом’якшує попередній приголосний.