31. Термін у системі професійного мовлення.

Термінологія становить окрему підсистему в складі лексичної системи. Усі слова, які належать до термінологічної лексики, об'єднуються в мові загальною назвою „термін".Термін - слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя. Характерні ознаки терміна:а) належність до певної термінологічної системи; б) наявність дефініції (визначення); в) однозначність в межах однієї терміносистеми; г) точність; д) стилістична нейтральність; е) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми; є)відсутність експресивності, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків. Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Загальнонаукові терміни - це звичайні слова, які набули значного поширення, найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, які однаково використовуються в побутовій мові, художній літературі, ділових документах. Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі .

32. Синоніми як засіб доречного вживання слів у професійному мовленні. Синоніми - це слова, що по-різному звучать, але близькі за значенням. Вони відрізняються відтін­ками значення, стилістичним забарвленням, можливістю поєднання з іншими словами або можуть бути тотожні за значенням. Групи синонімів: а) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками. б) стилістичні синоніми, що відрізняються емоційно-експресивним забарвленням. в) абсолютні синоніми, які не мають відмінностей у значенні. Отже, багато слів з одного синонімічного ряду мають певні значен­нєві відтінки, які потрібно врахувати, щоб висловитися точно, уникну­ти неоднозначного тлумачення висловлювання або зберегти нейтраль­ний тон, зваживши на стилістичний відтінок. Наприклад: Замісник - посадова особа, яка тимчасово виконує обов'язки керів­ника. Заступник - офіційна назва посади, друга особа після керівника. На основі явища синонімії побудований такий засіб, як евфемізм (від грец. добре говорю) - слова або вислови, що пом'якшують або завуальовують зміст сказаного. У ділових текстах евфемізми вжива­ють тоді, коли загальновживане слово надто експресивне або викли­кає небажані побутові асоціації.

33. Омоніми. Уникнення помилок у їх використанні. Омоніми - це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Явище омонімії - на­слідок випадкового збігу звучання, у значенні ж два слова-омоніми не мають абсолютно нічого спільного, напр.: дід - батьків або материн батько; дід - будяк; дід- сніп соломи чи очерету. Основна вимога до тексту з омонімом - чіткість, виразність, повнота інформації, точність контексту. Існує також явище міжмовної омонімії - продукт взаємодії близь-коспоріднених мов, сплутування однакових за звучанням лів, що позначають різні поняття у різних мовах. Це дало змогу називати між­мовні омоніми "фальшивими друзями перекладача", "підводними ри­фами у мовленні", "ключами, що відмикають зовсім різну дійсність". Причиною прикрих помилок у щоденному мовленні є сплуту­вання слів, однакових за звучанням у російській та українській мовах. Міжмовна омонімія може стосуватися й віддалених від української мов. Найчастіше це зумовлює помилки під час перекладу текстів. Пе­рекладачі залишають поза увагою окремі відтінки значень слів. Звичайно, для того, щоб уникати таких помилок, треба знати предмет перекладу, досконало володіти мовою оригіналу та його лексико-граматичними особливостями у зіставленні з рідною, частіше звертатися до перекладного словника.

34. Труднощі засвоєння паронімів. Пароніми - слова, які дуже близькі за звучанням, але різні за значенням і написанням. Саме ця близь­кість, незначна звукова різниця у мовленні спричиняє труднощі у засво­єнні і призводить до помилок. Паронімія - явище, поширене у всіх сфе­рах мовної діяльності. Слова можуть мати спільні корені, але відрізнятися різними префік­сами або наявністю / відсутністю префіксів. Найчастіше це дієслова або похідні від них утворення, напр.: ознайомити — дати відомості, інформацію; - познайомити - представити, рекомендувати. Паронімічна пара (або й більша кількість слів) може відрізнятися суфіксами, напр.: адресант - „той, хто посилає лист, телеграму, відправник" - адре­сат - „той, кому адресується лист, телеграма, одержувач". Отже, пароніми одночасно можуть бути: синонімами, антонімами, словами однієї тематичної групи. Неправильне вживання слів-паронімів у повсякденному мовленні призводить до непорозуміння, іноді створює комічний ефект.

35. Фразеологія фахової мова. Фразеологія ділової мови – це сукупність стійких, цілісних за складом і лексичним значенням словосполучень, наприклад: вузьке місце, питома вага, нагальна потреба, на повну потужність, наводити приклад, з огляду на сказане, класти в основу, громадська думка, у багато разів. Ці вирази, серед яких багато лексикалізованих, називають фразеологізмами, або фразеологічними зворотами. В офіційно-діловому мовленні вживають переважно книжні фразеологізми. Насамперед це безобразні фразеологізовані сполучення – звороти, що містять слова з обмеженою сполучуваністю: завдавати шкоди (образи, удару), потребувати допомоги (підтримки), привертати увагу (на свій бік), зводити нанівець (до мінімуму), втілювати в життя, впроваджувати в практику тощо. Іноді в діловому спілкуванні трапляються фразеологічні єдності – образні словосполучення, зміст яких певною мірою мотивований лексичним значенням слів або компонентами звороту, наприклад: зелена вулиця (вільно), дати зелену вулицю (дозволити, зняти будь-які перешкоди), відкривати Америку (давно відоме подавати як нове). У діловому мовленні майже не вживають фразеологічні зрощення (ідіоми) – стійкі образні

словосполучення, значення яких не можна встановити із лексем, що є компонентами звороту: байдики бити (ледарювати). Ділове мовлення виробило власну фразеологію. Передусім це різноманітні назви ділових паперів: вірча грамота, Почесна грамота, пам'ятна записка, доповідна записка, витяг з протоколу (трудової книжки, наказу), бортовий журнал, дорожній лист, трудова угода, посвідка на проживання.

36. Українська лексикографія. Сучасні комп. словники. Фахові словники та довідники. Украї́нська лексикогра́фія — розділ українського мовознавства, що займається створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Історія української лексикографії починається з кінця XVI ст., коли Лаврентієм Зизанієм був створений перекладний словник. Реєстр цього словника охоплює понад 1000 слів. Другою етапною словниковою працею в історії української лексикографії був «Лексіконъ словеноросскій и Именъ Тлъкованіє» славнозвісного Памви Беринди (надрукований у Києві 1627 р.). У своїй основі «Лексикон» Памви Беринди перекладний церковнослов'янсько- український словник, хоча в ньому подекуди виразно проступають елементи тлумачного, енциклопедичного й етимологічного словників. Найвидатнішою працею української лексикографії до перевороту 1917 р. був чотиритомний «Словарь української мови», що вийшов за редакцією Бориса Грінченка (1907—1909). Комп'ютерні словники можуть містити переклади на різні мови сотень тисяч слів і словосполучень, а також надають користувачеві додаткові можливості. 1) комп'ютерні словники можуть бути багатомовними, тому що дають користувачеві можливість вибрати мови й напрямок перекладу (наприклад, англо-російська, іспано-українська і так далі). 2) комп'ютерні словники можуть крім основного словника загальновживаних слів містити десятки спеціалізованих словників по галузях знань (техніка, медицина, інформатика й ін.). 3) комп'ютерні словники забезпечують швидкий пошук словникових статей: «швидкий набір», коли в процесі набору слова виникає список схожих слів; доступ до часто використовуваних слів по закладках; можливість уведення словосполучень і ін. 4) комп'ютерні словники можуть бути мультимедійними, тобто надавати користувачеві можливість прослуховування слів у виконанні дикторів, носіїв мови.

37) Явище абревіації у фаховому мовленні і правила скорочування слів. Явище абревіації полягає у скороченні довгих мовних формул і згортанні їх у семантичну єдність — абревіатуру. Абревіатура - скорочене складне слово, утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення. Суттєвою озна­кою абревіатур є стабільна вимова за назвами букв. Класифікація абревіатур: 1. Ініціальні абревіатури - утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення. 2Абревіатури складового типу - утворені усіченням основ двох (або більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного на­йменування. Абревіатури змішаного типу - утворені з початкової частини або частин слів і повного слова. 4. Комбіновані абревіатури - утворені одразу двома зазначеними вище способами. Окрім скорочень, придатних до вживання в усній і писемній формі мовлення, у діловому спілкуванні існують скорочення, призначені для зорового сприйняття, - графічні, текстові. Ці скорочення не є слова­ми, їх використовують лише на письмі. На відміну від лексичних ско­рочень, їх можна розшифрувати та прочитати повністю. Зазвичай, це скорочення, позначені малими буквами. За написанням графічні ско­рочення є декількох типів:крапкові; дефісні; із скісною рискою; нульові - на позначення фізичних, метричних величин, грошо­вих одиниць та ін. лише після цифр;комбіновані. Стандартними є такі типи скорочень: а) поштові назви, назви адміністративних одиниць. б) назви посад і звань. в) назви дат і календарних термінів. г) грошові одиниці та числові назви. д) форми звертання. е) фізичні, метричні величини. є) найменування документів. ж) текстові позначення.