54. Розкрити характерні риси права України в періодутвердження капіталізму (другаполовина XIX століття).

Вступ Російської імперії на шлях капіталістичного розвитку, нестримне зростання промисловості і пов'язане з цим збільшення кількості найманих працівників, закономірно потягли за собою становлення і розвиток спеціального законодавства — фабричного.

Цивільне право. Скасування кріпосного права потягло за собою розширення сфери застосування цивільного права, передусім у зв'язку з тим, що законодавство дозволяло селянам стати активними учасниками цивільних правовідносин, зробивши їх рівними у правах суб'єктами цих відносин. Правоздатність фізичної особи починалася з моменту її народження. Правоздатність завершувалася насамперед у момент смерті. Законодавство відрізняло правоздатність від дієздатності як здатності особисто здійснювати своє право. На обсяг дієздатності особи впливала і стать. У цивільному праві пореформеного періоду набував розвитку принцип дедалі меншої обмеженості права власності. Найважливіша ознака права власності полягала в поєднанні володіння, користування і розпорядження. У цивільному праві застосовувався поділ речей на рухомі і нерухоміЦивільне право другої половини XIX ст. знало численні види договорів. Найважливішими з них були: дарування, купівля-продаж, запродаж, міна, постачання, позика, наймання майна, особисте наймання, підряд, доручення, товариство, страхування тощо.

Сімейне право. Шлюбно-сімейні відносини регулювалися в пореформений період передусім статтями книги першої Зводу законів цивільних, яка мала назву: «Про права та обов'язки сімейственні» і складалася з 381 статті. Однією з найважливіших умов дійсності шлюбу вважалася вільна і свідома згода на його укладення з боку тих, хто його укладав. Наступною умовою дійсності шлюбу був установлений законом вік тих, хто одружується. У Зводі законів цивільних він визначався так: для чоловіків — 18—80 років, для жінок — 16—80 років (Т. X, ч. 1, ст. З, 4). Тобто закон забороняв брати шлюб до і після вказаного віку. Закон передбачав ще одну умову, необхідну для одруження, а саме: згоду батьків осіб, які брали шлюб, або опікунів чи піклувальників. Особи християнського віросповідання укладали шлюб у формі церковного вінчання. За своєю правовою природою шлюб був союзом довічним. Шлюборозлучними справами і в пореформений період відали церковні органи. Шлюб породжував і ряд майнових відносин між подружжям. Насамперед чоловік повинен був забезпечувати дружину. закон розрізняв дітей законних (передусім, народжених у законному шлюбі) і незаконних (зокрема, народжених поза шлюбом, народжених від перелюбства). На законодавчому рівні регулювалися особисті і майнові відносини між батьками і дітьми.

Спадкове право. Успадковування за заповітом мало місце за наявності заповіту (духовного заповіту), під яким розуміли виражене письмово законне оголошення волі власника щодо його майна на випадок смерті. Предметом заповідного розпорядження було майно власника. Як уже зазначалося, майно поділялося на набуте і родове. Такий поділ враховувався спадковим правом. Набутим майном заповідач міг розпорядитися цілком вільно. Родове майно, за невеликим винятком, заповідатися не могло.До змісту заповіту ставилася ще одна вимога — не суперечити законам і моральності.

Спадкове право містило норми, що регулювали порядок складання заповіту, який за своєю формою мав бути письмовим — домашнім або нотаріальним.

Норми спадкового заповіту визначали порядок затвердження заповіту. Це робилося окружним судом за місцем смерті заповідача або за місцем знаходження майна померлого. Нотаріальний заповіт затверджувався відзразу. У випадку наявності домашнього заповіту в суд викликалися свідки, які його підписали. Суд визначав справжність заповіту, наявність у заповідача права заповідати, а у спадкоємців — права успадковувати спадок. Закон надавав право спадкоємцям за законом подавати до суду позов про визнання заповіту недійсним.

Фабрично-трудове право. У пореформеній Російській імперії розвиток промисловості і зростання робочого руху, що загрожував революційним вибухом, зумовили прийняття низки законодавчих актів, що поклали початок формуванню фабрично-трудового права. Одним з перших актів у цій галузі права було «Положення про гірничозаводське населення казенних гірничих заводів відомства міністерства фінансів» від 8 березня 1861 р. Згідно з положенням, на казенні підприємства робітники бралися на роботу «не інакше, як за наймом і добровільними умовами».

Суттєво вплинув на подальший розвиток фабричного законодавства Морозівський страйк 1885 p., який показав уряду, що страйковий рух набував надзвичайно гострих і небезпечних для існуючого ладу форм. З червня 1885 р. був затверджений закон «Про заборону нічної праці неповнолітнім і жінкам на фабриках, заводах і мануфактурах». Закон містив усього дві статті такого змісту: 1) «Заборонити у вигляді досліду на три роки, починаючи з 1 жовтня 1885 р., для жінок і підлітків, які не досягли 17 років, нічні роботи на бавовняних, полотняних, і вовняних фабриках, надавши міністерству фінансів, за взаємним погодженням з міністром внутрішніх справ, можливість поширити цей захід і на інші промислові заклади з попередженням про те фабрикантів до строку звичайного найму робітників» і 2) «Надати міністру фінансів, за погодженням з міністром внутрішніх справ, можливість піддати питання про нічну працю підлітків і жінок всебічному опрацюванню не пізніше встановленого у попередній статті трирічного строку».

У міру розвитку капіталізму дедалі більше потребували правового регулювання питання заробітної плати, штрафів робітників (як способу зниження їхньої заробітної плати і способу покарання), їхніх житлових умов Ось чому 3 червня 1886 р. були затверджені «Правила про наймання робітників на фабрики, заводи і мануфактури» і «Особливі правила про взаємні стосунки фабрикантів і робітників».

Кримінальне право. Проведення у царській Росії судової реформи 1864 p., яка ставила одним із завдань відокремлення судової влади від поліцейських установ, поєднувалося із введенням інституту мирових суддів. Це нововведення мало, безумовно, прогресивний характер, оскільки вилучало з відання поліції, з її адміністративним свавіллям велику кількість справ за незначні злочини і проступки і передавало їх на розгляд мирових суддів. Однак таке нововведення вимагало реформування кримінального законодавства, передусім Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 р. (видання 1857 p.).

Реформування кримінального законодавства царської Росії на даному етапі виявилось у розробленні і затвердженні 20 листопада 1864 р. Статуту про покарання, що накладаються мировими суддями. Статут про покарання, що накладаються мировими суддями, був буржуазним за духом, вигідно відрізнявся за формою і змістом від феодального Уложення про покарання, а тим більше від поліцейських статутів.

Поряд з кримінальними законами загального характеру (Уло-женням про покарання кримінальні і виправні і Статутом про покарання, що накладаються мировими суддями) у пореформений період діяли окремі закони, що містили у собі норми, які встановлювали кримінальну відповідальність. До них належали Військовий статут про покарання (1867 р.) і Військово-морський статут (1886 p.). Ці закони встановлювали спеціальні правила про кримінальну відповідальність, мали репресивний характер, цілком відповідали поміщицько-кріпосній суті царського самодержавства, посилювали і розширяли заходи кримінально-правової репресії.