5.Міжнародна й вітчизняна наукова думка про масову комунікацію.

Досі у вітчизняній науці про журналістику точаться суперечки навколо поняття "масова комунікація". Ці суперечки залишилися нам унаслідок протистояння Сходу і Заходу, яке відбивалося не тільки в політиці чи гонці озброєнь, але й в науці.

Узагалi, термiн "комунiкацiя" виник вiд латинського communicare, що означає "радитися". Поняття "масова комунiкацiя" виникло на початку ХХ століття у США. Його автор психолог Ч. Кулi.

Більш-менш широке визначення дано у "Філософському словнику": Масова комунікація — це "процес поширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних і правових норм тощо) за допомогою технічних засобів (преса, радіо, кінематограф, телебачення) на кількісно великі, розміщені у різних місцях аудиторії" [1]. Через 12 років це визначення було трохи удосконалено "передача інформації за допомогою технічних засобів (через пресу, радіо, телебачення, кіно, звуко- і відеозапис) на масову, розташовану у різних місцях, неоднорідну і анонімну аудиторію з метою утвердження духовних цінностей і здійснення ідеологічного, політичного, економічного і організаційного впливу на оцінки, думки і поведінку людей" [2]. Деякі дослідники звертають увагу насамперед на момент спілкування: масова комунікація — це "аналіз спілкування, що здійснюється шляхом використання засобів масової комунікації (передусім преси, радіо, телебачення" [3], "процес масового духовного спілкування, обмін соціальною інформацією між соціальними суб'єктами, опосередкований спеціальними технічними засобами і соціальними інститутами, які їх обслуговують: засобами масової інформації і пропаганди" [4]. Білоруський дослідник О. Т. Манаєв уважав, що соціальна інформація трансмісіюється у рамках масової комунікації і складається з кількох потоків комунікації: потік інформації від комунікатора (редакцій газет, радіо, телебачення та їх видавців) до комуніканта (масової аудиторії), потік інформації від комуніканта до комунікатора ("безпосередній" зворотний зв'язок) і потік інформації від одного комуніканта до іншого через ЗМІП ("опосередкований" зворотний зв'язок). Автор "Словника масових комунікацій", американський вчений Х. Джекобсон вважав, що "масові комунікації — це технічна форма комунікації, яка дозволяє швидко передавати інформацію публічно великій, різнорідній і об'єктивно безособистісній аудиторії" [5]. Т. А. Глоба, розглядаючи поняття масової комунікації, враховувала їх специфіку — органічну єдність соціальних і технічних моментів. Вона визначила масову комунікацію як "специфічний суспільний інститут, що історично склався і розвивається та який реалізує шляхом швидкої передачі інформації за допомогою спеціальної техніки завдання формування світогляду і громадської думки великої, різнорідної, анонімної аудиторії і спонукає її до діяльності відповідно до настанов комунікатора". Г. І. Хмара писала, що "масова комунікація — це соціально обумовлений процес впливу інформації (пропагованого) за допомогою каналів пропаганди та інших технічних засобів на особистість, різні групи населення, суспільство у цілому, процес, який враховує соціальну, демографічну структуру аудиторії, її інтереси, запити, психологічне сприйняття, і спрямований на формування наукового світогляду, гармонійний розвиток людини" [6].

Цікаві думки висловив з приводу терміна "масова комунікація" відомий російський вчений Б. М. Фірсов. Він уважає, що "масова комунікація — це соціально обумовлений процес поширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних, правових та інших норм) у суспільстві на кількісно великі та розташовані у різних місцях аудиторії за допомогою спеціальних інститутів, які використовують для цього технічні засоби (преса, радіо, телебачення)" [8]. Це визначення охоплює кілька моментів. Масова комунікація тут подається як різновид спілкування, який здійснюється у масштабах суспільства в цілому і є таким же необхідним для підтримки життєдіяльності суспільства, як і міжособистісне спілкування для окремих індивідів. Засобами масової комунікації (інструментами спілкування) виступають преса, радіо, телебачення — інститути, за допомогою яких здійснюється комунікація. Характеристиками структури змісту інформації охоплюється не тільки спектр психологічного впливу (тобто різна модальність), але й окреслюється напрям соціального впливу на рівні суспільства (інформування і формування настанов). Це теж є функцією масової комунікації у суспільстві. Спосіб поширення інформації подає також її семіотичну спеціалізацію. Як будь-яке суспільне явище, масова комунікація має організований характер. Формою її соціальної організації є інститути — засоби масової комунікації, тобто преса, телебачення, радіомовлення тощо. Діяльність цих засобів поширення інформації та її соціальні наслідки дають можливість зрозуміти особливості процесів масової комунікації, які притаманні певному суспільству.

Слід зазначити, що процеси масової комунікаціїї досліджували не тільки вчені-соціологи і журналісти, а й представники суміжних галузей науки, зокрема культурологи. Вони дали своє визначення масової комунікації — "об'єктивно-історичний процес культуроспадщини, який обумовлений соціальними потребами і сприяє соціалізації особистості і функціонуванню культури" [9]. Свої підходи у культурологів до генезису і структури, до визначення основних компонентів і методології аналізу масової комунікації, типології і системи категорій.

Перші визначення масової комунікації виникли в радянській літературі у середині 60-х років. Ю. А. Шерковін розглядав комунікацію, як "однобічний потік інформації, адресований порівняно анонімній, достатньо великій за кількістю і різнорідній за багатьма ознаками аудиторії" [20]. Л. Н. Коган пропонував розглядати масову комунікацію як спосіб поділу духовної культури (звичайно ж, у це поняття вкладався насамперед ідеологічний, класовий зміст) [21]. Погляди Б. М. Фірсова з цього питання нам вже відомі, але наведемо ще одне визначення, яке він дав: "Масова комунікація — соціально обумовлений процес передачі інформації у супільстві за допомогою технічних засобів (преса, кіно, радіо, телебачення) на кількісно великі, структурні, але розташовані у різних місцях аудиторії. Інформація розглядається тут як поєднання знань, цінностей і норм, а її поширення порівнюється з поширенням культури" [22]. Естонський дослідник Ю. Вооглайд вважав, що "масова комунікація як специфічний вид соціальної комунікації визначається як інституціоналізована, однобічна, опосередкована, публічна, яка не має безпосереднього зворотного зв'язку, поширюється одночасно чи за короткий період часу за допомогою технічних засобів у масовій і, з точки зору комунікатора, — анонімній, розташованій у різних місцях аудиторії" [23]. Звичайно, у всіх цих поняттях проглядається класовий підхід. Причому деякі автори давали їх у незакомуфльованому вигляді. П. Н. Матюшевич характеризував масову комунікацію як "одну з соціально обумовлених форм спілкування між людьми, яка має безособистісний, керований і масовий характер, виражає класові інтереси певної громадсько-політичної системи" [24]. Аналогічні визначення давали і вчені країн народної демократії. Так, дослідник із Східної Німеччини О. Мюллер уважав, що "масова комунікація — це така форма комунікації, при якій має місце публічна і однобічна передача повідомлень аудиторії, розташованій у різних місцях, за допомогою технічних засобів, і дозволяє подолати просторову чи часову дистанцію, що має за мету здійснити керучий вплив... на поведінку максимально великої частини населення в інтересах групи чи класу, який володіє технічними засобами" [25].

Тепер розглянемо визначення, які дають процесу комунікації західні вчені. Американський дослідник В. Вівер уважає, що комунікація — це "усі процеси, за допомогою яких один розум може впливати на інший" [26]. Француз Ж. Фол'є уточнює це положення: "при посередництві комунікації одна свідомість пробуджує в іншій картини, концепції, почуття, позиції, глобальні психологічні ефекти" [27]. За Ж. Фол'є, інформація — це така комунікація, за допомогою якої повідомляється про новий, раніш невідомий факт, подію, явище тощо. Без цього елемента новизни комунікація перестає бути інформацією.

Отже, "інформація, — робить висновок Ж. Фол'є, — це тільки окремий випадок комунікації". На наш погляд, це невиправдана спроба звести серйозні та глибокі поняття до суто побутового рівня. Новизна не є обов'язковим атрибутом інформації, але ця хибна логічна схема відразу була використана тими соціологами, які хотіли штучно відокремити поняття "засоби масової комунікації" та "засоби масової інформації". Так, Н. С. Бірюков зазначає, що масова комунікація — це "спілкування, адресоване не високорозвиненим членам суспільства, а "чуттєвій масі", безособистісному натовпу" [28].

Уточнюючи значення терміна "масова комунікація", слід виходити не з етимологічних пошуків щодо його термінокомпонентів, як це найчастіше роблять, а з аналізу того поняття, яке називає цей термін" [31]. Хоча, звичайно, і значення складових терміна "масова комунікація" теж відіграє важливу роль.

Масова комунікація несе в собі соціальну інформацію як зміст, включає процеси обміну цим змістом, а також семіотичні й технічні засоби, які використовуються при цих обмінах, і технічні канали цих обмінів. На думку В. Г. Афанасьєва, соціальна інформація циркулює у суспільстві й використовується в управлінні суспільними об'єктами, відносинами і процесами [32]. Він уважає, що "соціальна інформація ідеальна, духовна за своїм змістом, хоча і набуває матеріальну оболонку мови, знака, символа, моделі тощо" [33]. А. Н. Малахов та В. В. Почепко вважають масову комунікацію основною формою передачі та поширення інформації [34]. Цікаву закономірність у цьому плані зафіксував естонський філософ Я. К. Ребане. Він зазначив, що поняття інформації у різних науках вживається з суттєвою відмінністю в його змісті та обсязі: від математично точних способів визначення кількості інформації до багатьох варіацій змісту інформації у біології та гуманітарних науках. Унаслідок маніпуляцій з нечітко визначеним поняттям "інформація" іноді створюється тільки вид пояснення [35].

Згідно з В. Г. Афанасьєвим, інформаційна взаємодія — специфічна форма соціальної взаємодії. Від того, наскільки ефективно та раціонально вона організована, багато в чому залежить поступ суспільства. "Міра налагодженості, ефективності інформаційної взаємодії — важливий показник суспільного поступу" [36]. В. З. Коган називає інформаційну взаємодію "однією з необхідних та фундаментальних передумов існування людини" [37]. Отже, масова комунікація включає в себе і зміст і організацію інформаційної взаємодії.

Глибоко розглядалося поняття комунікації у філософії західних учених, зокрема К .Ясперса. "Проблема комунікації, — зазначав Ф. Кауфман, — пронизує всю філософію Карла Ясперса" [42]. Поняття "комунікація" вживається Ясперсом як категорія, що характеризує спілкування, зв'язок людини з іншими людьми. Цей зв'язок має соціально-психологічний характер.

Комунікація "Я" з іншими індивідами може виражатися у формі "екзистенціальної комунікації", "комунікації існування" [43]. Тобто в Л. Ясперса і його багатьох послідовників комунікація виступає як функція зв'язку в суспільстві самотніх, як результат розумової діяльності абстрактних індивідів.

Радянські філософи і соціологи стверджували, що комунікація тотожна поняттю спілкування і являє собою процес взаємозв'язку і взаємовпливу всіх основних компонентів, які відіграють певну роль у створенні, переробці, передачі та прийомі соціальної інформації. При цьому мова йде про інформацію, розраховану на визначену "масу" людей, тобто цей процес соціально детермінований. Техніка, за допомогою якої поширюється певна інформація, виконує роль інструменту, який забезпечує необхідний масштаб і якість такого роду діяльності [44]. Таким чином, наголос робився саме на соціальну природу інформації.

Узагалі, багато хто ототожнює спілкування з комунікацією. У "Соціальній психології" наголошується, що "спілкування, чи комунікація — одна з форм взаємодії людей в процесі їх діяльності" [45]. Думку про те, що ці процеси подібні, висловлював і В. М. Соковнін [46]. Комунікація розглядається як складний процес взаємозв'язку та взаємовпливу всіх складових комунікативних компонентів, кожен з яких відіграє певну роль у створенні, обробці, кодуванні, прийомі повідомлень.

Інший підхід у представників суміжних дисциплін. Так, у кібернетиці під комунікацією розуміють "обмін інформацією між складними динамічними системами чи їх частинами, які спроможні приймати інформацію, накопичувати її, переробляти тощо" [47]. Психологи позначають цим терміном процеси обміну продуктами психічної діяльності, а деякі соціологи передачу "соціальної (негенетичної, семантичної, зафіксованої у знаках) інформації у суспільстві" [48].

Причому суспільний напрям комунікації, а особливо масової комунікації, підкреслювався не тільки радянськими, а й західними соціологами. Наприклад, Г. Гербнер писав, що комунікація в її наближеному до суспільного життя значенні, тобто як інструмент передачі "повідомлень", які мають "загальну значущість", завжди становить інтерес для сфер влади і політики. Суспільна цінність комунікації підвищилася у наш час, коли соціальна взаємодія за участю масових засобів набула настільки широких (національні та більш) масштабів, що стала відчутно впливати на форми політики і громадського устрою [49]. Таким чином, усі найрізноманітніші визначення масової комунікації зводяться до того, що це складний процес, пов'язаний з передачею інформації.

Американський соцiолог Г. Д. Лассуелл висунув загальну формулу масової комунiкацiї: хто говорить (тобто мається на увазi комунiкатор), що говорить (змiст повiдомлення), по яких каналах (газети, радiо, телебачення), кому (аудиторiя), з яким ефектом (тобто який вплив справляє повiдомлення).