39.Модель економічного зростання р. Солоу. «Золоте правило накопичення».

Одним із найбільших досягнень теорії економічного зростання є створення моделі Роберта Солоу, яка була опублікована у 1956 р.

Свою модель Солоу побудував з урахуванням ідей як кейнсіанської, так і неокласичної теорій.

У кейнсіанської теорії Солоу запозичив функцію інвестицій, обсяг яких ставиться в залежність від доходу і норми заощаджень.

Відповідно до неокласичної теорії він спирається на апарат виробничої функції, але чинники економічного зростання доповнює зростанням населення та технічним прогресом.

Об’єктом моделювання слугує приватна закрита економіка, рівновага в якій визначається за формулою

Y = C + I.

2. Цільовою функцією моделі є зростання не загального обсягу продукту, а зростання продуктивності праці. Тому в моделі Солоу абревіатура будується за допомогою малих букв, які відображують відповідні параметри в розрахунку на одного працюючого:

продуктивність праці: y = Y / L;

капіталоозброєність: k = K / L;

інвестиції: i = I / L.

Врахуємо ще два параметри: s — норма заощадження; d — норма амортизації.

3. Продуктивність праці залежить від її капіталоозброєності. Це положення реалізується на основі перетворення простої виробничої функції: Y = f(K, L).

4. Капіталоозброєність ставиться в залежність від трьох чинників: нагромадження капіталу, приріст населення, технічний прогрес.

5. Інвестиції дорівнюють заощадженням. Тому i = s × y, або i = s × f(k).

Чинники економічного зростання в моделі Солоу

1. Нагромадження капіталу:

2. Приріст населення:

3. Технічний прогрес:

Під Золотим правилом мається на увазі така норма заощаджень, яка забезпечує економіці стійкий стан із найвищим рівнем споживання.

У загальному контексті споживання визначається так:

c = y – i.

40.Внесок факторів виробництва в економічне зростання. «Залишок Солоу»

Залишок Солоу – макроекономічний показник, що дорівнює приросту сукупної продуктивності факторів виробництва і характеризує технологічний прогрес. Обчислюють залишок Солоу як різницю між показниками приросту обсягів виробництва у грошовому вираженні й приростом витрат на фактори виробництва.

У підсумку темп приросту продукту (DY / Y) з урахуванням усіх джерел дорівнює сумі трьох складових:

1) темпам приросту обсягів капіталу (DK / K), помноженим на частку капіталу у виробленому продукті (a);

2) темпам приросту обсягів праці (DL / L), помноженим на частку праці у виробленому продукті (1 – a);

3) темпам приросту сукупної продуктивності факторів виробництва, які відображають, внесок технічного прогресу в приріст продукту.

41.Фіскальна політика: сутність, види та інструменти.

Під фіскальною політикою розуміють заходи уряду, спрямовані на досягнення цілей стабілізаційної політики за допомогою державних видатків і податків.

Стабілізаційна політика - це сукупність державних заходів, спрямованих на пом’якшення економічних коливань у короткостроковому періоді з метою підтримання повної зайнятості та оптимальної інфляції.

За цільовою спрямованістю розрізняють два види фіскальної політики: стимулювальну (експансіоністську) та стримувальну (рестрикційну).

За рівнем керованості фіскальними інструментами розрізняють дискреційну (свідому) і недискреційну (автоматичну) фіскальну політику.

Інструменти ф.п.:

1.Державні закупівлі;

2.Податки;

3.Трансферти;