Виокремлюють такі його функціональні підстилі:

• законодавчий (закони, укази, постанови, статути);

• дипломатичний (міжнародні угоди, конвенції, комюніке (по-відомлення), звернення (ноти), протоколи, меморандуми, заяви, ультиматуми);

• адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпоря¬дження, заяви, характеристики, довідки, службові листи тощо).

Офіційно-діловий стиль реалізується в таких текстах: закон, ко¬декс, устав, наказ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист, список, перелік, накладна тощо, а також виступи на зборах, наради, прес-конференції, бесіди з діловими партнерами.

-13.1-

Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звуко- сполук та граматичних форм слів. Вивчення правильної вимови спрямо-вується на подолання помилок, серед яких насамперед виокремлюють фонематичні та фонологічні.

З орфоепічними нормами тісно пов'язані акцентуаційні, що ви-значають правильне наголошування слів.

Наголос - це виокремлення одного із складів слова засобом по¬силення голосу.

В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова і змінювати своє міс¬це в однокореневих словах або у формах одного й того ж слова: збитки - збитковий, приймальня - прийми, будувати - будую, багаж - багажем.

Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного (семан-тичного) значення слова: характерний і характерний, прошу і прошу, а також граматичного: сестри і сестри.

Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування. Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми

Увага! Акцентуаційна компетенція

Іменники середнього роду на -ання мають наголос на тому складі, що й неозначена форма дієслова, від якої іменник утворено: читати - читання, навчати - навчання, завдати - завдання В окремих випадках префікс ви- перетягає на себе наголос: видати - видання, вивчити - вивчання

Ненормативними є наголошення читання, навчання, завдання.

Іменники, утворені від дієслів або інших іменників за допомоги префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз-, зберігають наголос на префіксі: виклик, відгомін, задум, заклик, напуск, надпис, оббіг, переспів, підкуп, нелюб, припис, притінок, пропуск, розголос, розвідка.

У числівниках від одинадцяти до дев 'ятнадцяти наголос падає лише на склад на: одинадцять, чотирнадцять, вісімнадцять.

У відмінкових формах на -и названі числівники зберігають на¬голос на цьому ж складі: одинадцяти, дванадцяти, чотирнадцяти, шістнадцяти, сімнадцяти.

У відмінкових формах на -ох, -ом наголос перетягується на остан¬ній склад: одинадцятьох, чотирнадцятьох, сімнадцятьох тощо, одинадцятьом, дванадщтьдм, шістнадцятьом тощо.

У складних числівниках на -десяг наголос на останньому складі: шістдесят, сімдесят, вісімдесят.

У формах непрямих відмінків цих числівників наголос пере¬тягується на закінчення: п'ятдесятії (п'ятдесятьох), п'ятдесяти (п ятдесятьдм), п 'ятдесятьма (п'ятдесятьома).

Слово прошу вживається з двома наголосами: прошу - у значенні «звертаюся з проханням, клопочу»; прошу—у значенні «запрошую, будь ласка».

-13.2-

План - це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; «порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його ком-позиція» .

За допомоги плану узагальнюють і «згортають» інформацію на-укового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.

Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, пер-ший і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань тексту. Необхідно вміти виокремлювати в тексті голов-ні думки, встановлювати співвідношення між ними і на цій підставі членувати текст, добирати заголовки до розділів.

Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити про-читане і стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосере-джуючи увагу на найсуттєвішій інформації.

За структурою план може були простим і складним.

Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікрогеми тексту.

Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти.

Теза - «положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести. // Положення, що коротко і чітко фор-мулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь. // перев. ми. Коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо» . Теза у широкому розумінні - будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні - деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.