-1.1-

Мова - найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо пов'язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер - не лише за своєю природою, а й за своєю функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, об'єктивні закони природи й суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на базі мовного матеріалу, слів і речень. Кожний момент діяльності обумовлюється думкою і її носієм - мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а служить фундаментом для подальшого розвитку людства.

Літературна мова - це мова державних, громадських, політичних установ, організацій, навчальних закладів, науки, художньої літератури, ділового спілкування, театру, кіно, преси, телебачення.

В Україні державною є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя; сприяє розвитку української нації, її традицій і культури. І це гарантує Конституція України.

Така важлива роль мови в суспільному житті нашої держави зобов'язує добре знати правила й закономірності її розвитку. Щоб оволодіти нормами сучасної літературної мови, треба грунтовно вивчати її лексичний склад, фонетичну систему, граматичну будову і стилістичні властивості. Досконале знання мови є важливим показником розумового розвитку людини та її культурного рівня.

В умовах національного відродження українська мова набула особливої ваги. Вона стала вирішальним чинником самобутності талановитого, віками гнобленого українського народу, виразником інтелектуального і духовного життя.

Національна мова - форма існування мови в епоху існування нації, складне системне єдність, що включає в себе літературну мову, діалекти, жаргони, просторіччя і арго.

Поняття національної мови не є загальноприйнятим: так, С. Б. Бернштейн заперечував за цим поняттям яке б то не було лінгвістичний зміст, розуміючи його як чисто ідеологічний конструкт . Навпаки, В. В. Виноградов відстоював лінгвістичну реальність національної мови як ієрархічної цілісності, всередині якої відбувається перегрупування мовних явищ - зокрема, відсування діалектів все далі на периферію :

Основні етапи розвитку української мови

Українська мова є продуктом тривалого розвитку з VII ст. і до наших днів. У її історії виділяємо п’ять періодів. На різних етапах мову наших предків називають все іншими іменами.

1) Спільнослов’янська мова (III тис.до н.е. – VI ст. н.е.). Це наукова назва. Наші предки у ті часи користувалися племінними назвами.

2) Давньоруська мова. Становлення усної форми (VII – IX ст.).

3) Давньоруська мова (X – перша пол. XIII ст.).

4) Староукраїнська мова (друга пол. XIII – XVIII ст.).

5) Нова українська мова (XIX – XXI ст.).

-1.2-

Протокол - документ, що відбиває процес і результат роботи по¬стійних та тимчасових колегіальних органів, проведення зборів, за¬сідань, нарад, конференцій, обговорень тощо. Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа, конспектуючи, стенографуючи або записуючи на дикгофон виступи учасників засідання.

За обсягом фіксованої інформації протоколи поділяють на:

• стислі - записують порядок денний, прізвища доповідачів, назва питання, формулюють ухвалу;

• повні - крім порядку денного, ухвали, стисло фіксують виступи доповідачів, інших осіб, які беруть участь у роботі колегіаль-ного органу;

• стенографічні - весь хід засідання записують дослівно.

Реквізити протоколу:

1. Назва виду документа (Протокол).

2. Дата.

3. Індекс (номер).

4. Місце засідання.

5. Гриф затвердження (якщо протокол підлягає затвердженню).

6. Заголовок до тексту.

7. Текст.

8. Підпис голови.

9. Підпис секретаря.

Вимоги до оформлення протоколу

Протокол оформлюють на загальних бланках формату А4.

Датою протоколу є дата засідання. Протоколи мають порядкову нумерацію з початку року, яка водночас означає й кількість проведених засідань. Правильне ведення протоколу має важливе значення, оскільки ухвалені рішення набувають юридичної сили тоді, коли вони оформлені протоколом. Протокол дає можливість перевірити правильність при¬йнятих рішень, контролювати їх виконання.

У тексті протоколу виділяють дві частини:

• вступна частина має постійну інформацію (голова, секретар, присутні) та змінну (ініціали та прізвища голови, секретаря, присутніх). Слова: Голова, Секретар, Присутні пишуть від лі-вого берега. Прізвища присутніх і запрошених подають за абет-кою. Якщо їх кількість перевищує 15, до протоколу додають список присутніх, а у вступній частині протоколу вказують загальну кількість: Були присутні 130 осіб. Вступну частину протоколу закінчують порядком денним. Слова Порядок денний друкують від лівого берега, кожний пункг якого нумерують і записують з нового рядка. Питання формулюють у називно-

, му, а не у знахідному (форма Про розгляд і затвердження...

не рекомендована)

-2.1-

Українська мова - єдина національна мова українського народу.

Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верхо¬вною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

Державна мова - «це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики» .

На ґрунті української національної мови формується і розвивається українська літературна мова.

Як одна з форм національної мови вона існує поряд з іншими її формами-діалектами (територіальними і соціальними), просторіччям, мовою фольклору.

Сучасний етап розвитку української мови проходить в умовах загальної освіченості населення, чому сприяють шкільна освіта, національна преса, радіо й телепередачі. Носій того чи іншого діалекту розуміє, що розмовляти літературною мовою престижніше – це ознака освіченості людини, високого культурного рівня. Є усвідомлення того, що, розмовляючи літературною мовою, матимеш порозуміння з будь-яким співрозмовником.

Чужоземні дослідники часто підкреслюють милозвучність і лексичне багатство української мови, найчастіше зіставляючи її з італійською.

Маємо ряд історичних фактів, що свідчать про престижність української мови:

У Великому Литовському князівстві вона була державною мовою; як актова мова використовувалася в Молдавському князівстві; бахчисарайські хани листувалися нею із турецькими султанами. В 1934 р. в Парижі було проведено своєрідний конкурс мов світу, на якому українська мова посіла 3 призове місце після французької та перської. Українську мову вивчають в багатьох університетах світу, наприклад, в Канадському інституті українських досліджень, Гарвардський інститут українознавчих студій, тощо.

А з утвердженням Незалежності України зростає міжнародний авторитет української мови як державної.

-2.2-

Заява - цс письмове прохання, оформлене за певним взірцем, яке подають на ім'я офіційної особи або до установи чи організації з метою реалізації прав або захисту інтересів.

Заяву пишуть власноручно в одному примірнику.

За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні й зовнішні, за походженням - особисті й службові, за складністю - прості й складні (умотивовані).

Склад і оформлення реквізитів заяви:

1. Адресат. Відомості про адресата подають праворуч на відстані 92 мм, вказуючи назву організації або посадовця, кому адресо-вано заяву, в давальному відмінку.

Ректорові Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова академікові АПН України Андрущенкові В. П.

2. Адресант. Відомості про заявника розміщують під реквізитом адресат, у зовнішній заяві - прізвище, ім'я, по батькові у родо¬вому відмінку, домашня адреса; у внутрішній заяві - посада, прізвище, ім'я, по батькові у родовому відмінку без приймен¬ника від).

Андрійчука Миколи Сергійовича, що проживає за адресою: вул. ІІостишева, 17 кв. 39, м. Київ; тел. 486-77-67

доцента кафедри української мови Лободи Тетяни Михайлівни

3. Назву виду документ а пишуть з великої літери посередині рядка, крапку не ставлять.

4. Текст розпочинають з абзацу, дотримуючись у викладі такої структури: прохання (прошу надати, прошу зарахувати, прошу перевести, прошу звільнити тощо) і обгрунтування прохання (у зв'язку з, оскільки, за, для, через тощо).

5. Додаток подають у складній заяві, оформлюють кількома спо-собами: а) після тексту заяви з великої літери пишуть До заяви додаю і подають повні назви документів у формі знахідного відмінка; б) після тексту пишуть До заяви додаються такі до-кументи або Додаток і вказують назви документів у формі називного відмінка.

До заяви додаю:

1. Копію диплома про вищу освіту.

2. Трудову книжку.

Додаток:

1. Копія диплома про віщу освіту.

2. Трудова книжка.

6. Дату оформлюють цифровим або словесно-цифровим способом ліворуч без абзацного відступу.

7. Підпис заявника без розшифрування - праворуч.

-3.1-

Літературна мова - це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізнома¬нітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона вважається найвищою формою існування мови. Лі тературна мова характеризується такими ознаками:

S унормованістю;

S уніфікованістю (стандартністю);

S наддіалектністю;

S поліфункціональністю;

S стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).

Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наявність усталених мовних норм, - найбільш поширених, уні¬фікованих зразків репрезентації мовної системи.

Наддіалектність полягає в тому, що літературна мова, на відмі¬ну від територіальних діалектів, функціонує без будь-яких обмежень на всій території України. Наддіалектність літературної мови допускає її регіональне варіювання.

Маючи усну й писемну форму вираження, літературна мова охоплює всі сфери комунікативної практики суспільства за допомоги мовнови- ражальних засобів. Це і є її поліфункціональність.

У плані уніфікованості (стандартності) літературна мова збері¬гає свою цілісність і єдність, хоча має різноманітні мовні засоби та їх варіанти.

Літературна мова характеризується розгалуженою системою сти-льових різновидів, що взаємодіють між собою і сприяють розвиткові мовновиражальних засобів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Мовна норма - уніфіковані, традиційні, найбільш поширені, сві¬домо фіксовані стандарги реалізації мовної системи, обрані в процесі суспільної комунікації..Мовна норма є ознакою літературної мови.

Розрізняють такі типи літературних норм: орфоепічні, морфоло¬гічні, орфографічні, лексичні, синтаксичні, стилістичні, пунктуаційні, акцентуаційні.

-3.2-

Реквізит службового документа — це інформація, зафіксована в службовому документі для його ідентифікації, організації обігу і/або надання йому юридичної сили.

У різних типах документів склад реквізитів неоднаковий: він за¬лежить від змісту, призначення і способу оброблення документа. Кожному реквізиту відведене певне місце, що робить документи зручними для зорового сприйняття, спрощує їх опрацювання. Подаємо схему розташованості реквізитів і меж зон на форматі А4 кутового і поздовжнього бланка

Документи, що їх складають в установі, організації, повинні мати такі обов'язкові реквізити:

• назву організації- Окремим рядком у центрі. Ця назва повинна відпо¬відати назві, зазначеній в установчих документах організації. Скорочену назву організації зазначають тоді, коли її офіційно зафіксовано в Статуті. Подають її в дужках (чи без них) нижче повної назви.

назву виду документа- Нижче реквізитів „Назва організації" та „Назва струк-турного підрозділ/: на кутовому бланку - без відступу межі лівого берега, а на повздовжньому - центровано. Назва має відповідати переліку форм документів згідно з ДК010 та назви інших документів, що відповідають організаційно-правовому статусові організації'. У листах назву виду документа не зазначають.

• дату- На бланках дату ставлять нижче назви документа поряд із реєстраційним індек¬сом на спеціально відведеному місці. Якщо документ складено не на бланку, то дату ставлять під текстом без відступу від межі лівого берега.;

реєстраційний індекс документа- Це умовне цифрове позначення, яке надають доку¬менти піч час його реєстрації. Складається з його порядкового номера, індексу справи за номенклатурою, індексу питань діяльності, кореспондентів, виконавців тощо. Місце розташування цього реквізиту залежить від бланка та виду документа.;

• заголовок до тексту- Друкується малими літерами, розміщується під назвою виду документа, містить короткий виклад змісту документа.;

• текст документа- Містить інформацію, заради якої було створено доку-мент. Складається з таких логічних елементів: вступу; доказу; закінчення. Друкується чи пишеться від руки на всю ширину аркуша;

Підпис-Обов'язковий реквізит будь-якого документа, що свідчить про відповідальність особи за його зміст.

Ставлять під текстом документа або під відміткою про наявність додатків. До складу підпису входять: найменування посади (повного, якщо док умент над¬руковано не на бпанку, скороченого - на документі, надрукованому на бланку);особистий підпис (між назвою посади, ініціалом (ами) й прізвищем);

розшифрування підпису, ініціал (и) й прізвище особи, що підписала документ (праворуч), друкують на рівні останнього рядка назви посади на відстані 125 мм від межі лівого берега документа: .

-4.1-

Мовний стиль - це «усвідомлена суспільством підсистема в сис¬темі загальнонародної мови, закріплена за тими чи іншими ситуаціями спілкування, яка історично склалася й характеризується набором засобів вираження і певним принципом їхнього відбору» .

Мовленнєвий і функціональний стиль розуміємо як сукупність прийомів відбору та сполучень мовленнєвих засобів, функціонально зумовлених змістом, метою та обставинами спілкування. Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.

В українській літературній мові вирізняють такі функціональні сти¬лі:

художній(це мова художньої літератури, «особливий спосіб мислення, створення мовної картини світу»),

офіційно-діловий(це мова ділових паперів, що викорис¬товуються в офіційному спілкуванні між державами, установами, при¬ватною особою і установою і регулюють їх ділові взаємини),

публіцистичний (це функціональний різновид літератур¬ної мови, яким послуговуються в засобах масової інформації),

науковий (функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу і потреби науки.),

розмовний( Розмовний стиль обслуговує офіційне й неофіційне спілкування людей, їх побутові потреби),

конфесійний(стильовий різновид української мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства) та

епістолярний- це стиль приватного листування..

-4.2-

Довідково-інформаційна документація носить допоміжний характер відповідно до організаційно-розпорядчої документації. Інформація, що міститься в довідково-інформаційних документах, може спонукати до дії або бути лише доведена до відома.

Прес-реліз (англ. press-release - випуск для преси) - це стисле по¬відомлення для преси про якусь важливу подію (прес-конференцію, презентацію, акцію тощо). Його можна використовувати під час роз¬роблення та реалізації проекту для безперервного інформування як громадськості, так і засобів масової інформації. Написання цього до¬кумента не вимагає великих витрат часу, проте грамотно складений прес-реліз надзвичайно ефективний, коли треба представити інфор¬мацію, яка потребує миттєвого висвітлення у ЗМІ (наприклад, дата і місце проведення громадських слухань).

Звіт - це письмове повідомлення про виконання певної роботи (завдань, доручень за певний проміжок часу).

Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові. Статистичні звіти оформлюються на спеціально виготовлених друкарським способом бланках. Текстові звіти здебільшого виконуються довільно, але існують усталені вимоги до їх оформлення.

Довідка - це документ інформаційного характеру, що підтверджує факти з життя й діяльності окремих громадян, різні обставини діяль¬ності установ, організацій, підприємств. Довідки можуть бути особисті й службові.

Протокол - документ, що відбиває процес і результат роботи по¬стійних та тимчасових колегіальних органів, проведення зборів, за¬сідань, нарад, конференцій, обговорень тощо.

Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа, конспектуючи, стенографуючи або записуючи на дикгофон виступи учасників засідання.

Витяг з протоколу - це відтворення частини протоколу, яка сто¬сується розгляду окремого питання. Його складають, надсилають (або передають) окремим особам чи підприємствам на їхню вимогу.

-5.1-

Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів, що викорис-товуються в офіційному спілкуванні між державами, установами, при-ватною особою і установою і регулюють їх ділові взаємини.

Основне призначення стилю - регулювання офіційно-ділових сто¬сунків.

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: наявність реквізитів, що мають певну черговість, однозначність формулювань, точність, послі¬довність викладу фактів, гранична чіткість висловлювання, наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів, широке вживання конструкцій (у зв 'язку з, відповідно до, з метою, згідно з). Лексика стилю здебільшого нейтральна, вживаєть¬ся в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно- політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику. Син¬таксис стилю характеризується вживанням речень різної будови з прямим порядком слів; запроваджується поділ тексту на пункти, підпункти.

Виокремлюють такі його функціональні підстилі:

• законодавчий (закони, укази, постанови, статути);

• дипломатичний (міжнародні угоди, конвенції, комюніке (по-відомлення), звернення (ноти), протоколи, меморандуми, заяви, ультиматуми);

• адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпоря¬дження, заяви, характеристики, довідки, службові листи тощо).

Офіційно-діловий стиль реалізується в таких текстах: закон, ко¬декс, устав, наказ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист, список, перелік, накладна тощо, а також виступи на зборах, наради, прес-конференції, бесіди з діловими партнерами.

-5.2-

Лист - це поширений вид документації, один із способів обміну інформацією.

Етикет

І. Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості.

II. Дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа, від якої може багато залежати, адже саме вона має переконати адресата у правомірності написання листа. Якщо цей лист - відповідь на за¬прошення, запит, подяка, то вже у першому реченні буде доречним ввічливо висловити вдячність.

III. Вибір завершальних речень є також дуже важливим і залежить насамперед від змісту листа. Так, можна повторити подяку, висловлену на початку, чи просто подякувати за допомогу, приділену увагу, оскільки слово «дякую» - найуживаніше слово кожного вихованого і порядного комерсанта, підприємця, банкіра, кожної ділової людини:

Не слід забувати про прощальну фразу.

IV. Якщо ви бажаєте досяіти успіху, обов'язково слід подбати про те, щоб лист був бездоганним у всіх аспектах, адже навіть незначне недотримання правил призведе до спотворення його змісту, зміни тону.

V. Ділові листи не повинні бути надто довгими. Викладати свої міркування слід чітко, лаконічно, за сутністю, тоді вся запропонована інформація буде доречною.

Потребують відповіді( листи-прохання; листи-звсрнення; листи-нропозиції)Не потребують відповіді( листи-попередження; листи-нагадування;листи-підтвсрдження) За кількістю адресатів розрізняють звичайні, циркулярні й колек-тивні листи.