Треті Білети

83-Систематизація нормативно-правових актів - це упорядкування чинних нормативно-правових актів, приведення юридичних норм до єдиної, узгодженої системи.

систематизація проводиться з метою усунення суперечностей між нормативними актами, скасування тих, що припинили свою дію, забезпечення доступності законодавства для всіх громадян.

Адміністративне законодавство являє собою систему тісно взаємопов'язаних законодавчих актів, які регламентують відносини в галузі організації і функціонування державного управління, виконавчої влади, правового статусу суб'єктів управлінської діяльності, визначення адміністративно-правових режимів, реалізації адміністративного примусу

Систематизація адміністративного права в цілому не відрізняється від систематизації загального права і складається з таких форм (способів):

- облік нормативних актів-це збір державними органами та недержавними органами, підприємствами, установами організаціями чинних адміністративно-правових актів, їх обробка та розташування за певною системою, збереження, а також видача довідок.

- інкорпорація законодавства-це така форма систематизації, коли нормативні акти певного рівня поєднуються в різного роду збірники у певному порядку (хронологічному, алфавітному, системно-предметному).

- консолідація законодавства-це вид систематизації,який передбачає об'єднання двох або більше актів, виданих з одного питання, в один єдиний новий нормативний акт, що приймається відповідним органом.

- кодифікація законодавства-це спосіб систематизації адміністративно-правових актів, заснований на змістовній переробці й узгодженні певної групи юридичних норм, пов'язаних загальним предметом регулювання, й об'єднанні їх в єдиному новому акті. Кодифікація спрямована на те, щоб змістовно усунути суперечність між правовими нормами. Це форма удосконалення законодавства, і її результатом є новий за формою і змістом законодавчий акт (кодекс, положення, статут).

адміністративно-процесуальна норма — це встановлені чи санк­ціоновані державою обов'язкові правила, відповідно до яких регламенту­ється порядок вирішення адміністративних справ, порядок реалізації ма­теріальних норм адміністративного права

84-Адміністративні послуги — це ті публічні (тобто державні та муніципальні) послуги, що надаються органами виконавчої влади, виконавчими органами місцевого самоврядування та іншими уповноваженими суб'єктами, і надання яких пов'язане з реалізацією владних повноважень.

За ознаками суб'єкта, що надає публічні послуги, розрізняють державні (надаються органами виконавчої влади та державними підприємствами, установами та організаціями) та муніципальні (надаються органами місцевого самоврядування та комунальними підприємствами, установами, організаціями) послуги. До державних належать також послуги, які надаються органами місцевого самоврядування та недержавними установами, організаціями, підприємствами в порядку виконання делегованих державою повноважень, а до муніципальних послуг — послуги, які надаються за рахунок місцевих бюджетів та під відповідальність органів місцевого самоврядування.

ознаки адміністративних послуг:

1. Адміністративна послуга надається за зверненням фізичної або юридичної особи.

2. Надання адміністративних послуг пов'язане із забезпеченням юридично значущих умов для реалізації суб'єктивних прав конкретної приватної особи.

3. Адміністративні послуги надаються виключно адміністративними органами через реалізацію владних повноважень.

4. Право на отримання особою конкретної адміністративної послуги та відповідне повноваження адміністративного органу має визначатися лише законом.

5. Результатом адміністративної послуги є адміністративний акт — рішення чи юридично значуща дія адміністративного органу, яким задовольняється звернення особи.

Закон України "Про адміністративні послуги" (далі – Закон) розроблено з метою створення доступних та зручних умов для реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб щодо отримання адміністративних послуг, запобігання проявам корупції під час надання адміністративних послуг. Завданнями Закону є визначення основних засад діяльності суб'єктів надання адміністративних послуг, прав і обов'язків фізичних та юридичних осіб щодо отримання адміністративних послуг. Прийняття Закону України "Про адміністративні послуги" сприятиме впорядкуванню та подальшому розвитку системи надання адміністративних послуг на чітко визначених правових засадах, що дозволить забезпечити потреби споживачів адміністративних послуг, захист гарантованих та охоронюваних законом їх прав та інтересів.

85-Адміністративна процедура — це формально визна­чені порядок і умови вчинення дій учасниками процесу на пев­ній стадії або етапі адміністративного процесу, на певному ча­совому відтинку щодо забезпечення, вирішення конкретних адміністративних справ, способів процесуального оформлення розгляду справи та їх фіксації.

адміністративна процедура — це встановлений нор­мами адміністративного процесуального права порядок діяль­ності суб'єктів правовідносин щодо реалізації нормативно-правового регулювання у сфері державного управління та розгляду і вирішення конкретних адміністративних справ.

За предметом вирішення питань застосування матеріальних норм права усі процедури у загальному вигляді можна класифі­кувати на три групи.

Перша група процедур — передбачається наявність спору між сторонами — спрямована на вирішення цих спорів у суді. Характеризується змагальністю сторін у процесі. До цієї групи належать процедури, врегульовані законодавством з адміністра­тивного судочинства, та здійснюються, як правило, за ініціати­вою фізичних чи юридичних осіб.

Друга група процедур — передбачається наявність поруше­них прав, а також необхідність задоволення законних прав та інтересів громадян чи юридичних осіб та інтересів держави — спрямована на розгляд і вирішення конкретних адміністратив­них індивідуальних справ. Характеризуються імперативним ре­гулюванням відносин, здійснюються за ініціативою як органів владних повноважень, їх посадових і службових осіб, так і за ініціативою приватних (фізичних чи юридичних) осіб.

Третя група процедур — передбачається необхідність внут­рішньої самоорганізації органів владних повноважень — спря­мована на забезпечення реалізації форм і методів державного управління. Характеризуються застосуванням як методів суб­ординації, так і координації поведінки суб'єктів відносин. У більшості випадків здійснюються за ініціативою органів влад­них повноважень, їх посадових і службових осіб. Цю групу процедур віднести до адміністративного процесу можна лише умовно.

принцип верховенства права- означає пріо­ритет прав та свобод людини, справедливість і гуманізм у діяльності адмі­ністративних органів.

принцип законності, який належить до числа конституційних. Конституція України прямо пе­редбачає, що органи державної влади та місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Кон­ституцією й законами України. Це означає, що лише Верховна Рада Ук­раїни може здійснювати правове регулювання адміністративної процеду­ри. Інші нормативно-правові акти, крім Конституції й законів України, не повинні використовуватись для правового регулювання відносин адмі­ністративних органів з приватними особами. При цьому важливо відрізня­ти «закон» від інших нормативно-правових актів і не допускати безпідстав­ного розширення принципу законності за рахунок підзаконних норматив­них актів.

принцип рівності учасників адміністративної процедури перед законом. Цей прин­цип спрямовано на вирівнювання становища приватної особи у відноси­нах з органом публічної адміністрації, адже за чіткого визначення прав та обов’язків приватної особи й адміністративного органу в адміністративній процедурі обидва суб’єкти «зв’язаними» законом. Принцип рівності перед законом означає також рівність різних приватних осіб перед законом. Отже, однакові адміністративні справи повинні й вирішуватися однаково.

принцип публічності-можна розуміти як обов’язок адміністративного органу розг­лядати та розв’язувати справи від імені держави або територіальної гро­мади, з урахуванням публічних інтересів. При цьому важливо чітко роз­межовувати адміністративні органи і невладних (непублічних) суб’єктів. Адже підприємства, установи та організації лише у виняткових випадках отримують владні повноваження або виступають носіями публічних інте­ресів.

Окремо необхідно зазначити принципи адміністративної процедури, які виділяються в адміністративному праві європейських країн право бути вислуханим є одним з фундаментальних принципів справедливої процедури й означає надання особі можливості висловити адміністративному органу свою думку в справі. Право бути вислуханим має бути забезпечене насамперед у справах, де передбачається прийняття «несприятливих» адміністративних актів, тобто таких, які негативно впли­вають на права, свободи та законні інтереси відповідної особи

принцип доступу до інформації, який означає, що особі за її запитом має надаватися

інформація у справі.

Принцип допомоги та представництва Зо­крема, обов’язок адміністративного органу сприяти особі в реалізації її прав, свобод та законних інтересів.

86- Провадження у справах за пропозиціями, заявами та скаргами громадян урегульоване нормами Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.96. Цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Усі види заяв, скарг, пропозицій громадян, які надходять до органів виконавчої влади, мають загальну назву — звернення. Стаття 1. Звернення громадян. Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності. Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Заява — це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Заява не дає можливості виділити публічно-правовий конфлікт (спір) як предмет розгляду в адміністративному суді. Шляхом використання такого виду звернення як заява, відбувається реалізація суб'єктивних прав громадян. Звернення із заявою до органів державної влади та місцевого самоврядування слід розглядати як одну з форм взаємодії громадян з органами публічної влади.

Особливим видом звернень громадян виступає скарга. Згідно з Законом «Про звернення громадян»: скарга — це звернення громадян з вимогою про поновлення прав і законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, посадових осіб. На перший погляд, саме скарга може виступати підставою порушення адміністративної справи в суді. До того ж, відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Проте слід погодитися з позицією авторів, які зазначають, що згідно з цим положенням термін «оскарження» позначає дію, а не форму звернення до суду.

87- 1) адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків такої особи відповідно до закону;

2) суб’єкт звернення - фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг;

3) суб’єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

Стаття 9. Порядок надання адміністративних послуг

1. Адміністративні послуги надаються суб’єктами надання адміністративних послуг безпосередньо, через центри надання адміністративних послуг та/або через Єдиний державний портал адміністративних послуг.

2. Фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, має право на отримання адміністративної послуги незалежно від реєстрації її місця проживання чи місця перебування, крім випадків, установлених законом.

3. Юридична особа має право на отримання адміністративної послуги за місцезнаходженням такої особи або у випадках, передбачених законом, - за місцем провадження діяльності або місцезнаходженням відповідного об’єкта.

4. Заява на отримання адміністративної послуги (далі - заява) подається в письмовій чи усній формі.

Письмова заява може бути подана суб’єкту надання адміністративної послуги особисто, надіслана поштою або у випадках, передбачених законом, за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку.

5. Перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, визначаються законом.

6. Забороняється вимагати від суб’єкта звернення документи або інформацію для надання адміністративної послуги, не передбачені законом.

7. Суб’єкт надання адміністративної послуги не може вимагати від суб’єкта звернення документи або інформацію, що перебувають у володінні суб’єкта надання адміністративних послуг або у володінні державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ або організацій, що належать до сфери їх управління. Для отримання адміністративної послуги суб’єкт звернення у випадках, передбачених законом, подає документи (якщо відомості, що містяться в них, не внесені до відповідних інформаційних баз в обсязі, достатньому для надання адміністративної послуги), зокрема:

1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, у тому числі військовослужбовців;

2) документи, що посвідчують:

особу іноземця;

особу без громадянства;

отримання статусу біженця чи притулку в Україні (зокрема, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист);

3) документи військового обліку;

4) свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану;

5) документи, що підтверджують надання особі спеціального права на керування транспортним засобом відповідної категорії;

6) документи, що посвідчують проходження обов’язкового технічного контролю транспортних засобів відповідної категорії;

7) документи на транспортний засіб та його складові частини, у тому числі реєстраційні документи;

8) документи про трудову діяльність, трудовий стаж і заробітну плату громадянина;

9) документи про освіту та/або професійну кваліфікацію, науковий ступінь та вчене звання і документи, пов’язані з проходженням навчання, що надаються закладами освіти;

10) довідки, висновки та інші документи, що надаються закладами охорони здоров’я;

11) документи Національного архівного фонду та інші архівні документи відповідно до законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи;

12) рішення, вироки, ухвали і постанови судів;

13) установчі документи юридичної особи;

14) рішення, висновки і дозволи, що приймаються (надаються) органами опіки та піклування відповідно до законодавства;

15) документи медико-соціальної експертизи;

16) посвідчення та документи, що підтверджують право громадянина на отримання соціальної допомоги;

17) документи про державні і відомчі нагороди, державні премії та знаки розрізнення.

8. Суб’єкт надання адміністративної послуги отримує відповідні документи або інформацію без участі суб’єкта звернення, у тому числі шляхом прямого доступу до інформаційних систем або баз даних інших суб’єктів надання адміністративних послуг, підприємств, установ або організацій, що належать до сфери їх управління.

9. Суб’єкт надання адміністративної послуги, підприємства, установи або організації, що належать до сфери його управління, які володіють документами або інформацією, необхідними для надання адміністративної послуги, зобов’язані:

1) забезпечити безоплатне надання таких документів або інформації не пізніше трьох робочих днів з дня отримання запиту від суб’єкта надання адміністративної послуги, якщо інше не передбачено законом;

2) вживати заходів щодо розбудови системи міжвідомчої електронної взаємодії, забезпечення безоплатного та відкритого доступу до своїх інформаційних систем та баз даних, якщо інше не передбачено законом;

3) відповідно до закону забезпечити зберігання та захист інформації, отриманої в результаті надання адміністративної послуги.

10. Суб'єкт надання адміністративних послуг забезпечує можливість безоплатного одержання суб'єктами звернення у достатній кількості бланків заяв та інших документів, необхідних для звернення щодо надання адміністративної послуги, в тому числі одержання бланків з веб-сайтів суб'єктів надання адміністративних послуг, у центрах надання адміністративних послуг.

11. Суб’єкт надання адміністративних послуг забезпечує вільний доступ до своїх приміщень, в яких здійснюється прийом суб’єктів звернень, у тому числі належні умови для доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Стаття 10. Строки надання адміністративних послуг

1. Граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом.

2. У разі якщо законом не визначено граничний строк надання адміністративної послуги, цей строк не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб’єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги.

88- Адміністративне оскарження - це комплексний правовий інститут, так як він включає окремі норми інших інститутів - інституту юридичної відповідальності, інституту державного контролю. Їх наявність в інституті адміністративного оскарження зумовлюється одним із його головних завдань - забезпечення цілісного і відносно закінченого регулювання відносин, що виникають у процесі адміністративного оскарження.

Предметом оскарження є рішення, дія чи бездіяльність, що обмежує права, свободи і законні інтереси громадян. Законодавством України передбачено право громадянина на позасудовий порядок оскарження дій органу нижчого рівня до органу вищого рівня в порядку підпорядкованості, а також можливість громадянина звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, або у міжнародні правозахисні організації.

Адміністративну скаргу можна охарактеризувати як звернення суб’єкта адміністративно-правових відносин (суб’єкта звернення), що адресоване владному суб’єкту, який уповноважений здійснювати вирішення адміністративно-правового спору (суб’єкта вирішення справи), з вимогою захисту та поновлення суб’єктивних прав, які порушені рішеннями, діями чи бездіяльністю владного суб’єкта адміністративно-правових відносин.

Пропозиції (зауваження) - це звернення громадян, де висловлюється порада, рекомендація, щодо діяльності органів публічного управління, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки, щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави.

Принципи - це певного роду «згустки» або «стержні», які стають своєрідною перехідною площиною від права до норм етики і моралі в діяльності державних органів, є проміжною ланкою, яка поєднує суспільні здобутки цивілізації з практичною реалізацією норми права.

Принципи адміністративного оскарження за сферою дії можна класифікувати на конституційні (загальносоціальні), які характерні для багатьох галузей та інститутів права, а також предметно-спеціальні, що можуть бути застосовані та більш характерні у своїй дії для регулювання адміністративно-процедурних відносин.

Одним із фундаментальних принципів адміністративного оскарження є принцип верховенства права. Даний принцип можна розглядати як пріоритет прав і свобод людини, по відношенню до інших цінностей, у діяльності органів виконавчої влади, покладення на останніх обов’язку гуманного та справедливого вирішення конкретної адміністративної справи Важливим принципом адміністративного оскарження є принцип справедливості. Даний принцип покликаний встановити справедливість відносин, що закріплюються у матеріально-правових приписах і реалізуються через юридичну процедуру. Важлива роль принципу справедливості у адміністративному оскарженні полягає у регулюванні використання посадовими особами органів виконавчої влади дискреційних повноважень (можливості на власний розсуд вчиняти ті чи інші дії у межах правових норм та власної компетенції). Принцип справедливості є однією з умов, що дозволяє попереджувати порушення та зловживання посадових осіб, та дає юридичні підстави адекватно на них реагувати.

принципу законності у адміністративному оскарженні, полягає у суворому та неухильному дотриманні законів та підзаконних актів усіма учасниками провадження за скаргою. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Принцип законності поширюється у рівній мірі як на суб’єктів, що здійснюють розгляд скарг, так і на інших учасників адміністративного провадження.

Важливого значення в процедурі адміністративного оскарження набуває принцип рівності учасників адміністративної процедури перед законом. Цей принцип спрямовано на вирівнювання становища приватної особи у відносинах з органом публічної адміністрації, адже за чіткого визначення прав та обов'язків приватної особи й адміністративного органу в адміністративній процедурі обидва суб'єкти «зв'язаними» законом.

Принцип об’єктивної істини є загальним принципом юридичного пізнання. У адміністративному оскарженні принцип об’єктивної істини направлений на виключення з процедури вирішення скарги проявів суб’єктивізму, однобічності в аналізі дій суб’єктів провадження, покликаний забезпечувати встановлення реальних фактів, що мають значення для прийняття обґрунтованого рішення зі скарги. Даний принцип зобов’язує адміністративний орган (посадову особу) здійснити повне, всебічне та об’єктивне дослідження всіх фактичних обставин справи.

Принцип гласності в адміністративному провадженні за скаргою направлений на забезпечення відкритого характеру процесу розгляду скарги, гарантує можливість ознайомлення з усіма матеріалами справи. Іншими словами даний принцип забезпечує відкритість і прозорість адміністративного провадження. Відкритість та прозорість адміністративного провадження за скаргою можуть бути досягнуті за рахунок закріплення конкретних обов’язків за органами публічного управління.

Принцип незалежності та самостійності у прийнятті рішень є важливою гарантією дотримання режиму законності при розгляді і вирішенні скарг та винесення об’єктивного, справедливого рішення по справі. Даний принцип направлений на виключення будь-яких можливостей втручання у процедуру розгляду справи та впливу на особу, яка здійснює цей розгляд, з метою перешкодити об’єктивному, повному і всебічному дослідженню обставин справи та винесення законного по ній рішення.

Принцип відповідальності передбачає можливість притягнення до відповідальності учасників адміністративного провадження за порушення правових норм, якими регламентуються їхні процедурні обов’язки. Даний принцип слід розглядатися не тільки у контексті відповідальності посадових і службових осіб, які здійснюють адміністративне провадження, але і поширюватися на інших учасників даної форми адміністративної процедури.

89-Різновид Адміністративної процедури — це порядок адміністративного провадження. Адміністративне провадження — це сукупність послідовно здійснюваних адміністративним органом процедурних дій і прийнятих процедурних рішень із розгляду та вирішення адміністративних справ, що завершується прийняттям адміністративного акта і його виконанням.

провадження з розгляду заяв, скарг і звернень громадян як вид адміністративного процесу .Слід зазначити, що провадження за заявами і пропозиціями громадян в межах адміністративного процесу розглядається як реалізація регулятивних відносин, а провадження за скаргами – правоохоронних. Відповідно перший підхід відносяться до право реалізаційного адміністративного процесу, а другий – до юрисдикційного.

Аналіз цих підходів дозволяє відомим сучасним адміністративістам поділяти адміністративно–процедурну діяльність виконавчих органів залежно від змісту на три частини: процес адміністративної правотворчості, правозастосовчий (організаційно–процедурний) процес та адміністративно–юрисдикційний процесс.

90- Учасники адміністративних проваджень

Стаття 47. Склад осіб, які беруть участь у справі

1. Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

До осіб, які беруть участь у провадженні, відносяться:

- особа, яка притягається до адміністративної відповідальності;

- потерпілий;

- законні представники;

- захисник;

- свідок;

- експерт;

- перекладач.

Центральною фігурою при провадженні є особа, яка притягається до адміністративної відповідальності (її права викладені в ст.268 КУпАП та ст.366 МКУ). Навколо неї, власне, і концентрується процесуальна діяльність всіх інших суб'єктів провадження.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: 1) знайомитися з матеріалами справи; 2) давати пояснення; 3) подавати докази; 4) заявляти клопотання; 5) при розгляді справи користуватися юридичною допомогою захисника; 6) виступати рідною мовою; 7) користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; 8) оскаржити постанову по справі.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Участь потерпілого в провадженні має "звинувачувальну спрямованість", він бере участь з метою захисту своїх прав, інтересів, намагається довести, що правопорушення дійсно мало місце і порушені його інтереси та завдано шкоду. Йому надається право: 1) знайомитися з матеріалами справи; 2) заявляти клопотання; 3) оскаржувати постанову по справі; 4) його може бути опитано як свідка, відповідно до ст.272 КУпАП.

Законні представники - батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники - представляють інтереси особи, яку притягають до адміністративної відповідальності, чи потерпілого, які є неповнолітніми або через свої фізичні чи психічні вади не можуть самі здійснювати свої права. Вони мають право: 1) знайомитися з матеріалами справи; 2) заявляти клопотання від імені особи, інтереси якої представляють; 3) приносити скарги на рішення по справі.

Захисником може бути особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Захисник має право: 1) знайомитися з матеріалами справи; 2) заявляти клопотання; 3) за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу.

Як свідок, у справі про адміністративне правопорушення, може бути викликана будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі будь-які обставини, що підлягають встановленню по даній справі. Свідок зобов' язаний з'явитися в зазначений час на виклик органу чи посадової особи, які розглядають справу, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому по справі і відповісти на поставлені запитання.

Експерт призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, у разі, коли виникає потреба в спеціальних знаннях.

Експерт зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадової особи) і дати об'єктивний висновок у поставлених перед ним питаннях.

Експерт має право: 1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмету експертизи; 2) заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку; 3) з дозволу органу ( посадової особи ), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення ставити особі, яка притягається до відповідальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи; 4) бути присутнім при розгляді справи.

Перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа. Він зобов'язаний з'явитися на виклик органу і зробити повно й точно доручений йому переклад. Як перекладач може бути запрошена й особа, що розуміє знаки німих та глухонімих.

Основне завдання прокурора в провадженні у справах про адміністративні правопорушення здійснюється в межах наданих Конституцією України (розділ 7) та Законом України "Про прокуратуру", тобто реагувати на будь-яке порушення, а якщо воно не усунено, своєчасно реагувати на порушення провадження в порядку нагляду

91-Представники фізичних осіб

Стаття 56. Представники

1. Сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.

2. Представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 48 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

3. Представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону.

4. Права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом.

5. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.

6. Суд з метою захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, та які беруть участь у справі, може залучити до участі у справі їхніх законних представників.

7. Законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

8. Як законні представники діють також органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

9. У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, а також у разі, якщо законний представник цих осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд зупиняє провадження в справі та ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про призначення чи заміну законного представника.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає право сторони чи третьої особи діяти в адміністративному процесі разом із представником або через нього з метою кращого представлення своїх інтересів, а також встановлює вимоги до осіб, які можуть бути представниками, та підстави для їх залучення.

Завдання участі у справі представника

2. Представник в адміністративному процесі діє від імені та в інтересах особи, яку він представляє. Представник може діяти самостійно, повністю замінюючи таку особу, або поряд із нею. Тобто участь у справі представника не позбавляє особу, яку він представляє, права особисто брати участь у процесі (частина перша коментованої статті) за умови, що вона має адміністративну процесуальну дієздатність відповідно до статті 48 КАСУ.

3. Як представник в адміністративній справі насамперед може брати участь адвокат чи інший фахівець у галузі права, які відповідно до закону надають правову допомогу (див. статтю 16 КАСУ і коментар до неї). Тобто правова допомога в адміністративному процесі може надаватися у формі представництва. Але це не означає, що представництво - це завжди правова допомога. Наприклад, не є правовою допомогою законне представництво, чи представництво підприємства його штатним юрисконсультом, або представництво особою, яка не уповноважена згідно із законом надавати правову допомогу.

Особи, які можуть мати представника

4. Представника в адміністративному процесі можуть мати (частина перша коментованої статті):

1) сторона - позивач, відповідач;

2) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору або не заявляє таких.

5. Формулювання частини першої коментованої статті не повинно тлумачитися у такий спосіб, що перешкоджає стороні чи третій особі мати більше одного представника. Однак направлення для участі у справі багатьох представників може бути розцінено як намагання затягнути провадження у справі, тобто як порушення принципу добросовісності, що закріплений у частині другій статті 49 КАСУ, а тому суд може обмежити кількість представників або надавати можливість виступати в суді одному з них або у визначеній послідовності.

Загальні вимоги до особи, яка може бути представником

6. Відповідно до частини другої коментованої статті представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 48 КАСУ має адміністративну процесуальну дієздатність. Тобто це особа, яка досягла повноліття (18 років) і не визнана судом недієздатною, або до досягнення цього віку - якщо спір виник у правовідносинах, у яких відповідно до законодавства вона може самостійно брати участь (наприклад, частина друга статті 156 СКУ встановила, що неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право захищати права та інтереси своєї дитини в суді самостійно). Обмеження щодо можливості особи бути представником встановлені статтею 57 КАСУ.

Види представників в адміністративному процесі

7. Частина третя коментованої статті розрізняє два види представників:

1) представники, які беруть участь в адміністративному процесі на основі закону (законні представники);

2) представники, які беруть участь в адміністративному процесі на основі договору (договірні представники).

Перша категорія представників уповноважена на представництво законом, а тому довіреності для них не потрібно, достатньо підтвердити той факт, з яким закон пов'язує існування представницьких повноважень.

Участь другої категорії представників в адміністративному процесі залежить від взаємного волевиявлення самого представника, а також сторони, третьої особи чи навіть іншого їхнього представника, який наділений правом передоручати ведення справи. Таке взаємне волевиявлення втілюється в усному чи письмовому договорі. Зазвичай підтвердженням повноважень договірного представника є довіреність (детальніше про це див. статтю 58 КАСУ).

Завдання законного представника

8. Законний представник реалізує адміністративну процесуальну правоздатність сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності або й має її, але в силу певних обставин не може її належним чином здійснювати. Іншими словами, законний представник самостійно здійснює процесуальні права й обов'язки такої сторони чи третьої особи від її імені та в її інтересах.

92-Ініціювання адміністративного провадження за заявою особи

Стаття 53. Право на звернення із заявою

1. Право на звернення із заявою відповідно до цього Кодексу має особа, яка є правосуб'єктною і вважає за необхідне звернутися до адміністративного органу з проханням щодо забезпечення реалізації своїх прав і свобод або сприяння у реалізації законних інтересів чи виконанні передбачених законом обов'язків.

2. Заяву може бути подано як окремою особою (індивідуальна), так і групою осіб (колективна).

Стаття 54. Форма заяви

1. Заява подається в усній чи письмовій формі.

2. Усна заява викладається заявником на особистому прийомі і фіксується з дотриманням зазначених у статті 57 цього Кодексу вимог посадовою або службовою особою адміністративного органу, яка проводить особистий прийом, та підписується заявником.

3. Юридична особа подає заяву лише у письмовій формі.

4. Письмова заява подається адміністративному органу особисто заявником або через представника, повноваження якого оформлені відповідно до законодавства, або надсилається поштою, в тому числі електронною, чи з використанням інших засобів зв'язку.

5. Заява, що подається у формі електронного документа, повинна відповідати вимогам законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

6. Форма заяви повинна бути максимально спрощеною і, як правило, викладатися у вигляді бланків (анкет, формулярів).

Стаття 55. Зміст заяви

1. Заява повинна містити:

1) найменування адміністративного органу, якому вона подається;

2) ім'я (найменування) заявника, місце проживання (місцезнаходження), а також номер контактного телефону, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3) зміст порушеного питання та виклад обставин або доказів. У заяві можуть бути викладені інші відомості, необхідні для вирішення питання, задоволення прохання заявника;

4) підпис заявника або його представника із зазначенням дати.

У випадках, передбачених законом, до заяви додаються відповідні документи.

2. Якщо заява подається представником особи, у ній зазначаються ім'я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є.

Стаття 56. Порядок подання заяви

1. Заява подається адміністративному органу, до повноважень якого належить вирішення порушених у ній питань.

2. Заява подається разом з документами, необхідними для її розгляду, або їх копіями.

Після вирішення адміністративної справи, що розглядається за заявою, оригінали документів повертаються заявникові, якщо інше не передбачено законом.

3. Якщо заява подається представником особи, до неї додаються документи, які підтверджують його повноваження.

4. Адміністративний орган у межах своїх повноважень сприяє особі в оформленні та поданні заяви.

Стаття 57. Особистий прийом

1. Посадові або службові особи адміністративного органу проводять особистий прийом заяв, крім випадків, передбачених законом.

2. Особистий прийом проводиться за встановленим графіком із зазначенням місця і часу прийому. Особистий прийом повинен проводитись адміністративним органом, який надає адміністративні послуги - не менше 34 годин на тиждень, в тому числі в суботу - не менше 4 годин.

3. Доступ до місця проведення особистого прийому повинен бути вільним.

4. Посадова або службова особа адміністративного органу, яка проводить особистий прийом, зобов'язана:

1) з'ясувати суть порушеного питання;

2) роз'яснити особі її права та обов'язки;

3) розглянути представлені документи, їх повноту, якщо це можливо зробити невідкладно (без невиправданих витрат часу), та повідомити особі передбачуваний строк розгляду її справи;

4) вжити відповідно до цього Кодексу інших заходів для розгляду та вирішення справи.

5. Посадова або службова особа адміністративного органу, яка проводить особистий прийом, має право:

1) вимагати від особи пред'явлення документа, що посвідчує особу. Відсутність такого документа не може бути підставою для відмови в особистому прийомі, крім випадків, коли без ідентифікації заявника адміністративне провадження не може бути відкрите;

2) вимагати від представника особи пред'явлення документів, що підтверджують його повноваження;

3) запропонувати особі подати додаткові документи та відомості, які відповідно до законодавства необхідні для розгляду порушеного нею питання;

4) залучати у разі потреби в установленому порядку до участі у розгляді порушеного питання фахівців відповідного адміністративного органу або отримувати у них консультацію.