8.Осмислення долі нац.Революції(Тичина)

Входження поезiї П. Тичини в бурхливе море революцiйних подiй ознаменували три бiльших за обсягом твори, якi, по сутi, склали другу й завершальну частину «Сонячних кларнетiв». Сповнену пафосу нацiонального вiдродження (бiльше того – другого народження нацiї!) поему «Золотий гомiн» автор написав незабаром пiсля того, як Центральна рада й Всеукранський вiйськовий з'їзд проголосили в червнi 1917 р. вiдновлення (поки що в формi автономiї щодо Росiї) державностi України. За жанром це своєрiдна ораторiя рiдкiсної лiричної сили (з фрагментами окремих малюнкiв i сцен у головнiй частинi, що створюють драматично-конфлiктний вузол твору). В українськiй поезiї, здається, ще нiколи не було такого натхненно-оригiнального поєднання рiзнорiдної образностi, в якiй нечисленнi сучаснi реалiї виявляються цiлком суголосними iсторичнiй мiфологiї, символiчнiй фантастиці й навiть проривам у космiчну просторiнь. Павла Тичину завжди турбувала проблема національного відродження українського народу. З цієї причини перший образ — ідеал революції для поета — «Золотий гомін»: то образ народу, що зібрався 1917 року на історичній площі Київської Софії, щоб висловити свою віковічну волю і мрію про державну суверенність. Киян поздоровляє сам Андрій Первозданний, засновник і покровитель міста. Від повноти щасливих передчувань «засміялись гори, зазеленіли», і ріка мутная сповнилася сонця і блакиті — торкнула струни.

Але суцiльного торжества тут немає. П. Тичина вiдчував неминучiсть наростання влiтку 1917 р. грiзних соцiальних конфлiктiв – звiдси символiчнi образи гугнявих калiк («iсти їм дайте, хай звiра в собi не плекають»), чорного птаха з гнилих закуткiв душi i трьох гробiв та одного свiтлого – тривожнi, зловiснi передчуття! Та надiя все ж перемагає, i поема завершується могутнiм бадьорим акордом: «Я – дужий народ, я молодий!».

Третiй твiр з Тичининої «нацiональної трилогiї» 1917-1918 рр. – цикл «Скорбна мати». Мати Божа, вона ж Україна, i вона ж, можливо, покiйна мати поетова, воскрешена силою його уяви, проходить полями країни наодинцi зi своєю незмiрною скорботою. Вона не шукає нi правих, нi винних, їй болить нацiональна руїна, руїна матерiальна й духовна, заподiяна братовбивчою вiйною. Ще недавно був «золотий гомiн», а тепер скрізь тихо.

Сумнiви й вагання поета в ставленнi до жовтневого перевороту, а нерiдко й суперечка з ним, суперечка при свiтлi гуманiстичних i народолюбних iдеалiв, вiдбились i в невеликiй збiрцi вiршiв у прозi «Замiсть сонетiв i октав».Стрижнева тема збiрки – палкий протест проти насильства, жорстокостi й терору, проти морального спустошення й здичавiння, якi неминуче породжує громадянська вiйна.

9.Гуманістична концепція збірки п.Тичини «Замість сонетів і октав»

Сумнiви й вагання поета в ставленнi до жовтневого перевороту, а нерiдко й суперечка з ним, суперечка при свiтлi гуманiстичних i народолюбних iдеалiв, вiдбились i в невеликiй збiрцi вiршiв у прозi «Замiсть сонетiв i октав». Вийшла вона 1920 р., незабаром пiсля книжки «Плуг», але є пiдстави гадати, що бiльшiсть її «строф» i «антистроф» створювалися 1918 р. i тiльки деякi – в 1919, коли вже складався основний масив вiршiв «Плугу».

В циклі ліричної прози "Замість сонетів і октав" поет продовжує тему справжньої перемоги добра - в серцях людських: як передумови до пермоги над озвірілим злом в суспільстві. В цій збірці відбивається поступова зміна світогляду і переконань поета. Майже зовсім зникає музичність і милозвучність, яка була так чітко виражена в "Сонячних кларнетах". Натомість приходить розуміння світла, яке наче генерує межу, де кінчається матеріальне і починається невідоме нематеріальне - Дух. Тичина пише про сьогодення з усіма його протиріччями і складністю, закликає прислухатись до простого народу, до того, що реально, а не примарно потрібно йому, до того, що звучить у ці дні.

Стрижнева тема збiрки – палкий протест проти насильства, жорстокостi й терору, проти морального спустошення й здичавiння, якi неминуче породжує громадянська вiйна. Як зазначено у вступному вiршi (без антистрофи) – «Прокляття всiм, прокляття всiм, хто звiром став».

Жорстокiй i взаємознищувальнiй боротьбi партiй, класiв П. Тичина протиставляє вiчне, свiтло вселюдських цiнностей, гуманностi й культури. Можна назвати цi заклики сентиментальними, абстрагованими вiд реальної дiйсностi (поет це передбачав), – але хто ж, крiм поета, повинен крикнути «Опам'ятайтеся!» всiм, хто забув про людянiсть i благо людини, саме її життя!