7. Кларнетизм поезії Тичини.Сонячні кларнети як естетична програма духовного відродження

Збірка вийшла друком у 1918 році. Внесений у заголовок книжки незвичний образ — символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості. Назва збірки - поетичне вираження авторського розуміння гармонії Всесвіту. До неї Павло Тичина включив 44 найкращі свої твори, які умовно можна поділити на три тематичні групи.

1. Лірика з пейзажними і любовними мотивами. Це музичні, граційні, живописні вірші: «Гаї шумлять...», «Вітер», «Дощ», «Пастелі» (цикл віршів) та інші. Поезії ці надзвичайно вражають красою образів і глибоким чуттям природи.

2.Вірші про народне горе, спричинене Першою світовою війною. «Хтось гладив ниви...», «Іще пташки...» У них відчувається нова експресивно виражена емоційна тональність.

3.Україна і революція. Тут, як і в попередніх творах, Павло Тичина передовсім гуманіст, який, глибоко вболіваючи за трагічну долю свого народу, показує революцію в її страшній суті.Поет з позицій власного розуміння добра і зла, справедливості і народної моралі осмислює, що несе революція рідному народові.

Другу й третю групу поезій можна об'єднати за провідними мотивами — вболіванням за Україну. Значну частину творів написано між двома революціями (Лютневою і Жовтневою). У них звучать пророцтва-застереження нових трагедій:

 Як митець-новатор Тичина творчо використовує у збірці досвід європейської поезії, сам шукає нові виражальні й зображувальні засоби. Тут відчутний вплив кількох художніх стилів: символізму, імпресіонізму, реалізму. Складна і філософська проблематика збірки. Автор порушує в ній глибокі філософські проблеми: людина і світ, людина і природа, мистецтво і життя, ідеал гармонії людини з природою і Всесвітом, протест проти війни і жорстокої дійсності, відтворення романтичного ідеалу національного визначення.

Ця збірка стала етапною в українській поезії і одним із наймузикальніших творінь поезії світової.

Кларнетизм — термін, запропонований Ю. Лавріненком та В.Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П.Тичини і, походить від назви його збірки "Сонячні кларнети" (1918). Кларентизм вказує на "активно ренесансну одушевленість життя", перейняту енергійними світлоритмами, сконцентровану у стрижневій філософській "ідеї всеєдності", витворюючи поетичний всесвіт достеменної "гармонії сфер", органічної єдності "мікрокосму" та "макрокосму. Особливе місце в синкретичному кларентизмі посідає панмузична стихія, котра приборкує хаос, постаючи домінантним принципом тичининської поетики, в якій відбився критично переосмислений досвід народної пісні та символізму. К. здійснив синтез мистецтв, чого прагнули романтики і модерністи .Синтетичне мислення схильне до "кольорового слуху" та "слухового кольору" ("Арфами, арфами...", "Гаї шумлять...", "Пастелі" та ін.)

Аналіз вірша «Гаї шумлять»

Тема – ліричний герой описує природу

Ідея – гармонія між людиною і природою

Мотиви – молоднеча жага до життя, щасливі сподівання, оптимізм

Худ. засоби –, порівняння («купаючи мене, мов ластівку»), метафори («думки пряде», «мріє гай»), епітети («шепіт трав голублячий»)