6.П Тичина .Геніальність і трагізм таланту

Народився 1891 року на Чернігівщині. У сім’ї було 13 дітей. Усі діти в родині мали від природи унікальний слух, були дуже голосистими, співучими. Павло співав у хорах трьох монастирів та хорі Народного дому. Згодом став регентом-керівником семінарського хору. Перші вірші – наївне наслідування Шевченка. Тичина прагне обрати фах художника. За малюванням його помітив і Михайло Коцюбинський й запросив до себе в гості. За порадою Коцюбинського, Тичина надсилає кілька своїх віршів до редакції журналу «Літературно-науковий вісник». У 1912 році з’являється перша публікація – вірш «Ви знаєте, як липа шелестить» київському журналі «Українська хата». Павло грав на гобої та кларнеті, вчився малювати. Церковні хори підробляли на похоронах. Тичині довелося співати жалібні пісні під час поховання М. Коцюбинського та І. Нечуя-Левицького. Вищої освіти він так і не здобув.Проголошення УНР Тичина сприйняв як найбільшу подію в своєму житті. Він відгукнувся на неї «Золотим гомоном» та іншими творами. Але час УНР виявився коротким.У 1918 році вийшла збірка, якою Тичина оприлюднив свою геніальність. Народження «Сонячних кларнетів» у літературному процесі стало сенсацією.Тичина заявив про себе як про першого поета-оптиміста в українській літературі. «Сонячні кларнети» були музикою віри, впевненості, молодості.

Молодим поетом i його друзями тепло опiкувалася чернiгiвська iнтелiгенцiя – М. Коцюбинський, В. Самiйленко.

У грудні 1919 року в Києві встановилася радянська влада. На перших порах Тичина сподівався, що більшовики виконають обіцянки. Але побачив, що щоб вижити, він вирішив пристосуватися, служити партії, а при цьому зберегти гідність, талант. Саме тому Тичина погоджується стати членом журі конкурсу на текст революційного гімну..

У двадцятих роках арештовують його брата священика, який вирішив організувати незалежну від Московської Українську Автокефальну Православну Церкву. Павло у цей час мешкав у Харкові, приїхав і забрав брата з в’язниці під розписку. У Харкові Тичина видав останню художньо цінну свою книжку «Вітер з України». Особливу увагу приділяв вивченню іноземних мов, знав їх понад п’ятнадцять.

У 1929 році Тичину обрано членом Академії наук УРСР. Нова збірка «Чернігів» не додала жодного позитивного штриха до творчого здобутку поета. Вона свідчила про те, що митець ось-ось зламається. Відчувалося також, що її автор боїться за своє життя і готовий служити партії. В Україні відбувалися репресії, гинули невинні люди, серед яких і близькі друзі поета, а він оспівував систему, не ставав на захист жертв, а пробував себе у ролі диявольського адвоката.

Радянська влада в «чорний список» внесла самого Юрія Коцюбинського, сина того ж самого письменника, який увів Тичину в літературу. Павло Тичина був одним із тих, хто перший підписався під відозвою, в якій вимагали розстрілу для меншого Коцюбинського.

У добу тоталiтаризму щирий революцiйно-патрiотичний пафос у творчостi багатьох митцiв заступає складна сумiш напiвщиростi й напiввимушеностi, настороженостi й страху .У творчостi Тичини, митця глибоко самобутнього, це двоїстiсть призвела до особливо жорстоких психологiчних зламiв i криз.

Мiсiя громадянської поезiї в практичнiй естетицi сталiнiзму, на жаль, у значнiй мiрi сприйнятiй i П. Тичиною, зводилась до трьох понять – «оспiвувати», «закликати» i «боротись». У цьому ключi було витримано чи не бiльшiсть вiршiв у передвоєнних збiрках поета – «Чернiгiв» (1931), «Партiя веде» (1934), «Чуття єдиної родини» (1938), «Сталь i нiжнiсть» (1941). Написанi на пiдтвердження скороминучих гасел, вони й померли разом iз своїм часом. Повчальним прикладом може бути «Партiя веде», створений наприкiнцi страшного для України 1933 року. Вiрш був аж геть далекий вiд життєвої правди, але вiн прозвучав як полiтичний девiз, тому й був пiднятий на щит партiйними iнстанцiями, а за ними й критикою.

Деякі дослідники творчості Тичини схиляються до думки, що в час написання збірки «Чернігів» Тичина вже не був психічно здоровою людиною. Тихе божевілля, постійний страх, що стежать, підслуховують, записують кожне його слово, робили свою чорну справу. Інші дослідники притримуються думки, що навпаки – Тичина був абсолютно здоровим і спеціально писав низькопробні збірки.

Писані на замовлення твори вражають примітивізмом, бездарністю. Якщо зарубіжна критика до збірки «Чернігів» вважала Тичину одним із найталановитіших поетів, то написане на замовлення партії спричинилося до того, що Євген Маланюк назвав «Чернігів» психопатологічною збіркою автопародій, а Олександр Олесь відгукнувся цілим віршем-докором.

Коли в 1937-1939 роках репресії в СРСР набули кульмінації, заарештували його брата Івана. Поет використав усі зв’язки, щоб врятувати рідну людину. Коли репресія торкнулися науковців Інституту літератури імені Тараса Шевченка, Тичина не витримав і подав заяву з проханням його звільнити з посади директора.

За подальшу творчість на славу партії Тичині вручали Сталінські премії.

Після війни Тичина перебував на високих посадах міністра освіти, депутата Верховної Ради УРСР та СРСР. Був головою Верховної Ради України.

Павла Тичину двічі висували на Нобелівську премію,протее з Радянського Союзу йшли лише відмови.