63.Вісімдесятники

80-тники— ґенерація в українській літературі, яка заявила про себе в другій половині 80-х років. Вісімдесятники, на думку Володимира Єшкілєва^[1], створила першу в історії повоєнної української літератури опозицію традиціоналістському дискурсу не у вигляді опору окремих особистостей, а як феномен нового літературного покоління. Дискурсивно цей феномен можна розмежувати на постмодерну та неомодерну складову. На творчості «вісімдесятників» позначився суспільний злам початку 90-х років, що породив так звану «карнавальну рефлексію» в творах представників покоління (Бу-Ба-Бу, ЛуГоСад, «Пси святого Юра»).

Для «вісімдесятників» властива орієнтація на здобутки європейської культури, особливо на літературу поставстрійського культурного простору ХХ століття (зокрема: Ґеорґ Тракль, Франц Кафка, Мілан Кундера). За Володимиром Єшкілєвим^[2], неомодерна складова «вісімдесятництва» виявилась більш органічною щодо поточної літературної ситуації в Україні, аніж рефлективний постмодерний простір. В межах неомодерної складової відбувається своєрідна компенсація втрат української літератури, що пов'язані з її ізоляцією та маргіналізацією в радянськй період.

Створенню своєрідного канону письменників, приналежних до покоління «вісімдесятників» посприяла також однойменна антологія, упорядкована Ігорем Римаруком та видана в 1990 році в Едмонтоні. Творчість вісімдесятників представлена і в антології «З трьох світів».

1. надання домінантного значення формальній складовій твору;

2. перехід від наративного символізму до інтертекстуального та пошук сенсу інтертекстуальності як ностальгія за салоном;

3. відсутність претензії на творення конституативних текстів;

4. бажання харизматизації через «визнання на Заході» і пов'язані з цим комплекси та розчарування;

5. концептуальний урбаністичний індивідуалізм;

6. тяжіння до синтетичних способів креації.

64.«Нью-Йоркська група» -

Це вибух енергії блискучої плеяди талановитих, різнобічно обдарованих шістдесятників. Усі поети жили в еміграції, і не обов'язково в Нью-Йорку, а об'єднувала їх потреба повної свободи творчості, особливе світовідчування, загострене розуміння своєї історичної місії на землі і переконання, що поети мають не служити народові, а формувати літературу цього народу, тобто частково формувати сам народ. Лірика цих поетів спирається на велику естетичну школу - від уснопоетичної народної творчості, давньої української поезії до найновіших пошуків літератури модернізму та постмодернізму. Читацька думка має пройти шляхом від витоків історії і культури до сучасності з її пекучими питаннями.Нью-Йоркська група — українська літературна організація, заснована 20 грудня 1958 року в італійській кав'ярні «Павич» на Вест-стріт 4, біля парку Вашингтона в Нью-Йорку. Килина, Бойчук і Тарнавський, за кавою обговорювали своє майбутнє і вирішили видавати журнал-річник «Нові поезії» й називати себе та тих, хто до них пристав би, Нью-Йоркською Групою. Журнал вийшов десь у першій половині 1959 р. Брали в нім участь сім поетів — Емма Андієвська, Юрій Тарнавський, Віра Вовк (прилучилась у 1960 році), Богдан Рубчак, Женя Васильківська, Патриція Килина, Богдан Бойчук.

Річник Нові поезії виходив до 1971 р. Останнє, подвійне число, 12-13, було датоване роками 1970-71. Крім творів членів-друзів, журнал поміщав теж переклади, здебільшого творів поетів-класиків модернізму, та декого зі старшого покоління українських (Василя Барку, Вадима Лесича).

У шістдесятих-сімдесятих до групи прилучилися Роман Бабовал, Юрій Коломиєць, Олег Коверко, Марко Царинник, Юрій Соловій (оформив усі числа Нових поезій), та перекладач з іспанської та інших романських мов Вольфрам Бургардт. Останньою прийшла до Групи Марія Ревакович.