53. Поезія Симоненка

В поезії «Ти знаєш, що ти – людина?», на початку твору поет зазначає «Усмішка твоя єдина, Мука твоя єдина, Очі твої одні». Ця фраза проходить рефреном крізь увесь поетичний твір. Головним у людині, як можна зрозуміти з поезії, василь симоненко вважає індивідуальність, особистісне начало. Сонет «Я» написано 1955 р., задовго до однойменного відомого вірша «Я…» («Ми – не безліч стандартних «я», А безліч всесвітів різних».У студентські роки, буквально напередодні офіційного «розвінчання культу особи», написано ще один сонет «поет» 1956р., опублікований тільки 1988 р. Написані з позицій морального максималізму твори В. Симоненка не могли бути надруковані навіть у період «хрущовської відлиги». Збірка «Тиша і грім» поезії несуть на собі виразні риси учнівства, проте щирих, милих у своїй наївній недосконалості, зокрема тих, які можна було б віднести до сентиментальної альбомної лірики. Основний мотив – світлий юнацький смуток од неподіленого кохання.

54.Поема-містерія в. Симоненка «Казка про дурила»: взаємодія фольклорних і літературних елементів в авторській концепції подорожі

Якщо ж говорити про такий жанр у творчості поета, як літературна казка, то жодна його казка не є беззастережно казкою для дітей. Глибоким змістом визначається сатирична “Казка про Дурила”. Це казка-притча, яка в алегоричній формі повістує про трагічну долю українського народу. Головний герой твору – Дурило, якого батько виганяє з дому, фактично рятуючи від голоду та бажаючи йому кращої долі: “Може десь виб’єшся в пани”. Хлопчина блукає по всіх усюдах, швидко зростає і захотілося йому повернутися додому. В.Симоненко в казці вдається до прийому дитячого наївного осмислення Дурилом побачених страшних картин і цим посилює враження від них. Дурило довідується, що це кров тих, хто “підло не визнав ідей”, які панували в тому краї для обраних, ішли шукать заковане в печерах закуте щастя – “оте, що для всіх”. І тоді він, як і личить казковому Дурилові, залишає рай і йде звільнити (й справді звільняє) з неволі дівчину – щастя. А вона сказала, що чекатиме на нього в ріднім краю, в батьківській хаті. Облудний і жорстокий рай для обраних охопило вогнем, а Дурило побачив у далині батькову хату, рідну матір… Симоненко вже виріс з сорочки традиційної поетики і підіймався до нової художньої якості: майже по-постмодерністськи грайливо-іронічне, вишукане письмо, за яким угадується то щирий ліризм, то палаючий сарказм, проступає глибина символіки, легкість ритміки

55. Тема митця і мистецтва л. Костенко

Як для Тараса Шевченка й Лесі Українки, для Ліни Костенко надзвичайно важливою і актуальною стає проблема служіння митця народові. Афористичні рядки багатьох віршів підкреслюють, що поет зобов'язаний бути свідомим не тільки свого призначення, а й своєї страдницької долі й навіть невдячності суспільства, в якому живе, сучасників, для яких сусідство з генієм дуже клопітне й не особливо для них бажане, бо небезпечне через протистояння співця владі. Є у Ліни Костенка хвилююча алегорична поезія «Доля». Вона оповідає сон, який наснився її ліричній героїні. Вона побачила «чудернацький» базар, продавалися там «різні Долі». Показово, що в одній строфі вишукані «царівни», «Міньйони» і просторіччя – гріш, купляв. Це узагальнений образ тогодішнього суспільства, торжища, базару. Лірична героїня зацікавилася долею, котра така для неї незвична. Після чого лірична героїня більше не шукала іншої долі, вона прийняла долю митця. Поезія «Умирають майстри» ставить проблему таланту та суєтної нездарності, яка є такою показовою в мистецтві, і не лише в ньому. За фатальними законами життя йдуть з нього майстри. І тоді виринають люди, які «потираючи руки беруться за все», вони роблять багато гамару, метушні, крику, затушковують справжні таланти. Сіра нездарність як правило агресивна. Поетеса говорить про «дивний пейзаж» у мистецтві: ідуть до нього справжні таланти. Так, дорости до майстрів – справа нелегка, іноді це робота всього життя. Ліна Костенко у вірші «Є вірші-квіти»немовби сама визначає ролі для своїх поезій, класифікуючи їх за енергетичним струменем. У поемі «Циганська муза» яскраво проявляється громадянська позиція Ліни Костенко як виразника опозиції існуючому тоталітарному режимові. Тут йдеться про страждання поетеси Папуші, яку зневажає табір, бо серед циганів не може бути поеток, це ганьба для роду. Ніби вірш про трагедію окремого митця і окремого народу, - а виявляється, не тільки циганки і не тільки її одноплемінників стосується поема. У поезії «Страшні слова коли вони мовчать» Костенко також піднімає питання ролі поета та поезії у житті. Згідно її поглядів «усі слова уже були чиїмись», вже всі теми були підняті іншими митцями, а новонародженому митцю, який стоїть на порозі залишається потрактувати все те ж саме, але з іншої, зі своєї сторони, відчути глибину проблеми і донести її до людей по-своєму. В цьому і полягає талант митця.