29.Тематичне і жанрове розмаїття творчості Остапа Вишні

У великому творчому доробку письменника представлені різноманітні жанри малої прози (усмішка, гумореска, фейлетон, памфлет, автобіографічне оповідання), але скрізь присутній іронічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача. Остап Вишня ввів в українську літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, що його сам же й назвав усмішкою. Лаконізм, влучність, дотепність, іронічність, обов'язкова присутність автора (в ліричних відступах, окремих репліках оповідача) створюють загальну викривальну тональність такого твору. В Остапа Вишні є цілі тематичні цикли усмішок: сільські, кримські, закордонні, реконструктивні, київські, мисливські тощо. Найперше привертає увагу художній типаж в усмішках — багатий, своєрідний і різноманітний, як різноманітні й уособлені ним вади, недоліки. Можна сказати, і персонажі, зображені в творах, і проблеми, осмислені автором,— це сама дійсність, це саме життя села в неповторній вишнівській художньо-гумористичній інтерпретації. В усмішках і фейлетонах «Село — книга», «Як гусениця у дядька Кіндрата штани з'їла...», «Газета — дуже велике діло»,. «Сільська юстиція», «Гіпно-баба» персонажі розкриваються в несподіваних життєвих ситуаціях. Тут проявляється неповторне обдаровання митця влучно підмітити негативне, своєрідно «вжитися» в створюваний образ героя чи антигероя, знання оригінальних людських типів, численних життєвих бувальщин, зрештою всіх тих реалій, що природно ввійш-ли в його гумористику (сюжети, комічні колізії, риси облич і вдачі героїв, дотепи, вихоплені з народного мовлення слівця, фразеологізми, інтонації тощо).        Остап Вишня бачив порочне й потворне в житті, але ототожнював його з «хворобами» зростання, які, вірилося, можна з часом перебороти. Гуморист зі щирою вірою в успіх справи створює цикл українознавчих усмішок «Українізуємось», у яких провідним був мотив відродження національної гідності народу. В усмішках ставляться проблеми розвитку національної мови, культури, вільного й повного впровадження мови в державне користування. Не випадково майже п'ять десятиліть для цих творів було визначено «надійне» місце зберігання — спецфонд: закладені в них ідеї були не сумісні з ідеологічними догмами щодо загального інтернаціоналізму, «зближення» й «злиття» націй.        З добрим усміхом, не уникаючи й іронічних клинів над недоліками Остап Вишня відтворює окремі епізоди з літпроцесу («Плуг», «Понеділок», «Вісті»); друкує добірку шаржів на М. Хвильового ,Г. Косинку , М. Зерова та ін. У театральних усмішках, мистецьких силуетах, усмішках літературних, дружніх шаржах (в останніх використовуються засоби пародійного жанру) влучно відтворюються індивідуальні особливості митців, атмосфера тогочасного літературно-мистецького життя. 

30.Україна та українці в усмішках о.Вишні

Головним джерелом його гумору була любов до життя, до людини, до рідної землі. Творчість Остапа Вишні — це слава України, це душа України, саме тому, мабуть, у 1930-ті роки радянська влада так жорстоко і суворо намагалася позбавити його слова. Умів письменник милуватися природою і гарними людьми, умів посміятися з недоліків та вад і своїх, і земляків, уважаючи, що, "кому вже немає духу посміятись з власних хиб, краще тому вік не сміятися". Територія кожної країни має свої природні особливості і певною мірою впливає на формування національного характеру. Багатство землі України сприяло закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою. Прикладів такого спокійного урівноваженого споглядання у гуморесках Вишні безліч. Усі пори року, усі природні стани дотепно і дуже точно зображені письменником. Наприклад, осінь (гумореска "Заєць"): "Золота осінь... Ах, як не хочеться листу з дерева падати, — він аж ніби кров'ю з печалі налився і закривавив ліси. Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й "раскудря-кудря-кудрява", — ген там, на узліссі, білявим станом своїм кокетує..." Досвідчених мисливців із лірико-гумористичного циклу "Мисливські усмішки" вабить у полюванні не стільки зиск, як естетичне задоволення від спілкування з природою. Проте плодюча земля обдаровує людину без особливих на те потуг, отже, в українців відсутня така риса, як активність. їхня чуттєвість не спрямована на перетворення світу. Природжені вояки, вони не воюють, а повстають лише у крайніх випадках, коли вже допекли. Якщо врахувати всі події двадцятого століття, що призвели до повного хаосу в суспільстві, — ці риси стали особливо помітними. У 1917 році спролетаризовані селяни оголосили себе диктаторами, їхня головна турбота — втриматися на "вершинах" суспільства. Звідси — пристосування до кожної з політичних течій, балансування між "своїми" і "чужими", відсутність переконаності в національній ідеї, нездатність до вольових рішень заради цих ідей. Остап Вишня ніколи не страждав від комплексу національної меншовартості. Він завжди гостро виступав, коли принижували національну гідність народу — незалежно від того, хто це робив: радикальні націоналісти, що перекинулися на бік фашистських окупантів, радянські бюрократи або обивателі, це бездонне джерело життєвої вульгарності й духовної плісняви.  У 1927 році він пише два дуже дошкульних памфлети "Чукрен" і "Чухраїнці", у яких, зокрема, подає класифікацію п'яти основних ознак національного характеру українця: "1. Якби ж знаття. 2. Забув. 3. Спізнивсь. 4. Якось-то воно буде. 5. Я так і знав". Риси "якби ж знаття", "якось-то воно буде" і "я так і знав" допомагали уникнути будь-якої відповідальності за свої вчинки.  Риси "Забув" і "Спізнивсь" дозволяли лінуватися, мовляв, нічого не зробив, бо забув, не прийшов, бо спізнився. Звісно, що класифікує ознаки національного характеру Остап Вишня не з веселого жарту, а з великого болю за поширену серед українців інертність, неповороткість, коли йдеться про речі, дорожчі за зручності тимчасового затишку, коли вирішується справа не на роки, а на віки. Піддавав гострій критиці Остап Вишня й обивателів, які намагалися наслідувати моду: чи то модний одяг, чи модну книжку, чи модну ідею — тобто те, що визнане всіма. Обивателі не вміють панувати над своїми забаганками, завжди розслаблені й нерішучі у вчинках, ніколи не бувають твердими і відчайдушними. Вони не наділені якимись талантами, не одержимі якимись ідеями.  Читаючи гуморески Остапа Вишні, можна скласти цілком певне уявлення про те, чим жила день у день наша країна, що її турбувало. Сатира і гумор письменника — це весела історія боротьби проти зла, переможний сміх народу, що піднявся з віковічної темряви і сподівається на своє відродження. Устами Остапа Вишні український народ сказав своє нищівне слово тим, хто віками його мучив і гнітив.