1. Механізм дреп – це система елементів, що в процесі взаємодії забезпечують регіональний розвиток.

Елементи механізму:

• об’єкт;

• суб’єкт;

• мета;

• принципи;

• методи;

• форми;

• інструменти;

• критерії;

2. Обєкт – соціально- економічний розвиток регіону;

Субєкт – державні і місцеві органи влади;

Мета – підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіону;

Принципи – демократизм, консенсус, субсидіарність, збалансованість;

Методи:

• адміністративні та економічні;

• зовнішні та внутрішні;

• прямого і непрямого впливу;

Форми – програми соціально-економічного розвитку;

Інструменти (напрями ДРЕП);

Критерії – набір показників на основі яких оцінюється ефективність дії механізмів;

50.Глобалізація- це процес зближення регіонів на основі тісних соц..Екон зв’язків та формуванні єдиної сес.

Регіоналізація – це процес виокремлення регіонів на основі різних умов розвитку та формуванні регіон.СЕС.

Переваги глобалізації

Єдність країни, вирішення глобальних проблем,визначення стратегічних завдань.

Недоліки глобалізації

Необхідність розгалуженої системи управління,нав’язування приорітетів розвитку.

Переваги регіоналізації

Більше можливостей вирішення проблем, можливість формувань власних перспектив розвитку,постановка тактичних завдань.

Недоліки регіоналізації

Формування ефективної системи управління,можливість виникнення регіональних конфліктів

На основі взаємодії глобалізації та регіоналізації відбувається формування категорії «просторовий чинник» - це сукупний результат зростання в окремих регіонах.

Активізація просторового чинника відбувається на основі концентрації виробництва, інновацій, підвищення економ. активності населення та розвиток інфраструктури.

51.Регіональна СЕС – це сукупність елементів розвитку регіон. системи, яка характеризується соц.-екон. єдністю та особливими тенденціями розвитку.

Складові СЕС

Економічна, соціальна,етнокультурна,фінансова, екологічна.

52. 1) Економічна складова:

Нестача капіталовкладень та знос основних фондів,необхідність інноваційного оновлення, необхідність підвищення кваліфікованої робочої сили, необхідність вдосконалення видобутку прир. ресурсів та вторинна переробка, розвиток виробництва готових виробів.

2) Соціальна складова

Низький рівень життя населення, відсутність розвиненої соціальної інфраструктури, низька забезпеченість житлом, низька ефективність регіон. Ринків праці, висока імміграція населення.

3)Етноструктурна складова

Мовна проблема, проблема національної самоіндифікації, домінування зарубіжної культури, нехтування духовними цінностями, складна релігійна ситуація.

4)Фінансова складова

Переважно центральний перерозподіл фін. ресурсів, необхідність формування ефективної фінансової бази регіону,необхідність залучення додаткових фін. ресурсів, стимулювання розвитку фінансових інститутів.

5)екологічна складова

Високий рівень освоєння територій, забруднення атмосфери та води, висока ресурсно-міскість галузей, наслідки катастрофи на ЧАЕС.

53.Сучасний стан регіон. СЕС в Україні характерезується:

Нерівномірним соц. –екон. розвитком, зростання міжрегіон. диференціації, різний рівень інвестицій в регіоні України, різний рівень регіональних бюджетів , відсутність чіткої стратегії розвитку, складна соц.-демографічна. ситуація., екологічні проблеми, недостатня участь у міжнародних процесах.

54. Міжнародна інтеграція – це процес збереження національних економік різних країн з метою створення єдиного світового господарства.

Регіональна інтеграція – це об’єктивний процес збереження та взаємодії господарських систем результатом якого є створення регіональних інтеграційних утворень.

Рівні інтеграції:

І рівень(макрорівень) створення ТНК(транс національних корпорацій), бува горизонтальний(злиття фірм, які виробляють подібні або однорідні товари(спільна система розподілу, або спільна система збуту)), вертикальний – це обєднання фірм, які функціонують в одному виробничому циклі.

ІІ рівень(макрорівень) в результаті утворюються регіональні обєднання або міжнародні обєднання.

Чинники інтеграції:

-рівень економічного розвитку країни або регіону;

-закономірності НТП;

-тенденції демографічного розвитку;

-необхідність розв’язання глобальних проблем;

-використання транспортної мережі;

-ринкова уніфікація;

-прикордонне положення;

Форми регіональної економічної інтеграції:

-преференційні торгівельні угоди(сприятливі умови для торгівлі між 2-ма країнами та вільне встановлення умов торгівлі для 3-х країн);

-зона вільної торгівлі(відміна митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів для 3-х країн);

-митний союз(відміна митних тарифів у взаємній торгівлі та встановлення єдиної системи регулювання для 3-х країн);

-спільний ринок(характеризується вільним рухом товарів, послуг, праці, капіталу);

-економічний союз передбачає координацію макроекономічної політики і уніфікацію законодавства(валютною,бюджетною, грошовою);

-політичний союз;

55.

Передумови інтеграції:

1.Політико-правові(політична стабільність, національна безпека, використання міжнародних забовязань);

2.Економічні(економічна стабільність, розробка експортно-імпортної стратегії, грошово-валютна усталеність);

3.Соціально-культурні(національна єдність, схожа система освіти і науки, розвиток діаспори);

4.Інфраструктурні передумови(транспортна система, інформаційно-комунікаційні мережі);

56.

Експортний потенціал – це здатність виробництва країни виробляти необхідну кількість конкурентоспроможних товарів і послуг для зовнішнього ринку.

Особливості експортного потенціалу країни:

1.Використання сировинної бази(екологічна безпека, надмірне використання природно-ресурсного потенціалу);

2.Відносний рівень розвитку промисловості(основна проблема- це якість, не вистачає інновацій);

3.Відносний рівень розвитку сільського господарства(неповне використання потенціалу);

4.Дешева робоча сила;

5.Невисокий рівень розвитку технологічного потенціалу;

6.Нерозвинена система послуг;

7.Невикористання рекреаційного потенціалу;

8.Структура експортного потенціалу країни(на першому місці металургія(40-45%), чорна(30%), кольорова(10-15%), друге – мінеральна продукція та хімія(20%), третє – машинобудування(10%).

57.україна бере участь в наступних регіональних інтеграційних утвореннях:

СНД- 1991р.співдружність незалежних держав;ЄЕП- єдиний економічний простір;ЧЕС-чорнобильське екон співробітництво 1992р;Гуам- грузія,Україна,Азербайджан,Молдова.

58.

59. Наукові концепції сталого розвитку:

1)теорія ноосфери Вернадського;

2)1972р. деклар ООН з навколишнього середовища(зв'язок соціально-економічного розвитку з проблемами навколишнього середовища); доповіді римського клубу(ідеї переходу цивілізації до стану глобальної динамічної рівноваги;

3)1987р. – звіт всесвітньої комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку;

4)1992р. – конференція ООН з проблем навколишнього середовища в Ріо-де-Женейро;

1987р. – формування концепцій сталого розвитку;

Сталий розвиток – розвиток суспільства, що дозволяє задовольнити потреби нинішнього покоління, не наносити при цьому шкоди, можливостям майбутніх поколінь для задоволення їх власних потреб.

Аспекти концепцій сталого розвитку:

-економічна ефективність;

-соціальна справедливість;

-екологічна безпека;

5)2002р.- всесвітній саміт з питань сталого розвитку(концепції сталого розвитку розвивається, уточнюється і поглинається)

1998р.- концепції сталого розвитку України. Сталий розвиток України – процес розбудови держави на основі узгодження та гармонізації соціальних, економічних та екологічних складових з метою задоволення потреб сучасних та майбутніх поколінь.

Сталий розвиток регіону – прагнення досягти високого рівня розвитку на основі мобілізації внутрішніх та зовнішніх можливостей регіональної економіки.

Етапи впровадження концепцій становлення розвитку в Україні:

-подоланняеколого-економічної кризи, забезпечення макроекономічної стабільності, створення умов для економічного зростання, перехід до світових стандартів екологічної безпеки;

-завершення структурної перебудови економіки, забезпечення високої якості життя населення, рівноправне партнерство України у світовому господарстві;

-створення нових секторів та галузей економіки, запровадження екологічно чистих виробництв, участь у глобальній системі екологічної безпеки.

60. . Принципи концепцій сталого розвитку:

1.право людини на сприятливе для її здоровя та добробут довкілля;

2.рівність можливостей розвитку сучасних та майбутніх поколінь;

3.невідємні збереження та підтримання життєзабезпечення функцій довкілля у процесі розвитку суспільства;

4.відповідальність держави за стан довкілля;

5.нарощування економічного потенціалу України для забезпечення сталого розвитку;

6.широкий доступ населення до екологічної інформації;

7.відкритість міжнародної економічної системи як умови переходу України до концепцій сталого розвитку;

8.оцінка екологічних наслідків усіх видів діяльності;

9.зменшення різниці у рівнях життя населення і подолання бідності;

61.

Фактори концепцій становлення розвитку:

1)еколого-ресурсний фактор;

2)економічний;

3)соціальний;

4)інституційний;

5)міжнародне співробітництво;

6)регіон(політика);

62.

Основним показником успішності реалізації концепцій сталого розвитку є індекс екологічної сталості. Базується на 21 індекаторі, що охоплюють 76 параметрів. Вони включають 5 груп факторів:

1)загальний стан навколишнього середовища;

2)антропогенний тиск з боку систем життєдіяльності людини;

3)уразливість життя людини;

4)суспільно-інституційний потенціал;

5)участь у міжнародному співробітництві;

Основні напрями переходу України до концепцій сталого розвитку:

-створення правових засад;

-оцінка екологічної міскості господарської системи;

-розробка засад господарської діяльності на основі концепцій сталого розвитку;

-формування організаційного забезпечення концепцій сталого розвитку;

-створення необхідної екологічної системи виховання та навчання.

63.

Раціональне природокористування – здійснення господарської діяльності, яке не призводить до незворотніх змін стану навколишнього природного середовища здатні загрожувати людині та обмеження можливостей наступних поколінь.

Напрями раціонального природокористування:

-мінімальні ресурси споживання;

-відновлення;

-покращення;

-охорона середовища;

-управління та моніторинг;

Структурні елементи раціонального природокористування:

1)сукупність спеціальних галузей(до кожної галузі створюється спеціальна екологічна підгалузь);

2)створення підприємств для природоохоронних функцій(утилізація, очисні споруди, утилізація побутового сміття);

3)спеціальні цехи, служби або відділи, що створені на безпечних підприємствах(очищення та контроль).

64.Правові засади раціонального природокористування в Україні визначає закон України про охорону навколишнього середовища.

Основні принципи раціонального природокористування:

-пріорітетність вимог екологічної безпеки;

-обовязковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів при здійсненні господарської діяльності;

-платність за використання природних ресурсів;

-стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якостей природних ресурсів;

Завдання раціонального природокористування:

-розробка та впровадження технологічних схем комплексного використання природних ресурсів;

-ефективна переробка відходів виробничого та побутового характеру;

-застосування альтернативних видів енергії;

-озеленення;

-застосування схем водопостачання замкнутого циклу;

-оптимізаціямеріфаційних заходів;

-ствоорення системи заповідних об’єктів;

65.

Напрями:

1)ресурсозбереження(застосування безвідходних та маловідходних технологій, комплексна переробка викидів та стічних вод, утилізація відходів виробництва, застосування замкнених водооборонних циклів, розробка нових ефективних технологічних процесів);

2)енергозбереження:

- запровадження енергозберігаючих технологій;

-економія енергоресурсів;

-використання відновлюваних джерел енергії;

-використання вторинних енергетичних ресурсів;

3)екологізація – процес безпосереднього впровадження системи технологічних управлінських та інших рішень, що дозволяють підвищити ефективність використання природних ресурсів та умов;

66. Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар’єрів тощо; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об’єктів.

67. Основою проведення енергозберігаючої політики в нашій державi є КДПЕ України. Мета КДПЕ України - на основi аналiзу iснуючого стану та прогнозiв розвитку економiки розробити основнi напрямки державної полiтики енергозбереження, що передбачало створення нормативно-правової бази енергозбереження, формування сприятливого економiчного середовища, створення цiлiсної та ефективної системи державного управлiння енергозбереженням. Стратегiчною метою Програми є виведення України з енергетичної та економiчної кризи i вихiд на рiвень передових країн в енергоспоживаннi.

68. Екологізація – це процес неухильного і послідовного впровадження систем технологічних, управлінських, юридичних та інших рішень, які дозволяють підвищувати ефективність використання природних ресурсів і умов поряд із поліпшенням, або хоча б збереженням якості довкілля.Вихідною передумовою екологізації розвитку виробництва є вдосконалення технологій основних виробничих процесів і природоохоронних заходів для підвищення їх екологічної активності. Цілком очевидно, що впровадження таких технологій значною мірою залежить від дієвості механізму еколого-економічного стимулювання, який передбачає сукупність засобів (заходів, методів, важелів) впливу на фінансовий стан економічних суб’єктів з метою орієнтації їх діяльності в екологічно сприятливому напрямку.

69.

Система еколог. Інформації – сукупність інформації про стан навколишнього природного середовища та його підсистем. СЕІ є основою для здійснення еколог. Менеджменту. Екологічний менеджмент – система управління природокористування з метою забезпечення економ, соц. Та еколог. Ефективності.

Ф-ції еколог. Менеджменту:1.реалізація законодавства; 2.контроль за дотриманням вимог еколог.безпеки; 3.забеспечення проведення ефективних заходів щодо охорони навколишнього середовища і раціон. Використання природних ресурсів; 4.досягнення узгодженості держ. І гром. Органів у галузі охорони довкілля.

Склад системи еколог. Інформації:1.держ природ кадастри; 2.системи еколог.моніторингу; 3.еколог.кадастрування; 4. Еколого-господ.баланси; 5.геоінформац.системи; 6.еколог.паспортизація;

70.

Еколог.моніторинг – система спостережень,оцінки та контролю стану довкілля для розробки заходів щодо його захисту раціон.використання, передбачення критичних еколог.ситуаційпрогноз.масштабів майбутніх змін.Рівніеколог.моніторингу:локальний,регіональний, державний, глобальний. Напрями еколог.моніторингу:грунти,води, атмосфер.повітря,біосфера,надра,небезпечні природні явища;об’єкти підвищення небезпеки;біолог.обєкти.Види моніторингу:1.фоновий,2.біологічний,3.екологічний,4.господарський. Ф-ції моніторингу:1.реєстрація забруднень та їх джерела;2.контроль за дотриманням норм та стандартів; 3.визначення оптим. Кі-сті забруднень; 4.прогноз потенційних забруднень;

71.

Кадастр – офіційне зведення інформації про стан певного виду природ.ресурсів. Держ.земельний кадастр – це єдина держ.система земельно-кадастрових робіт, яка встан.процедуру прав власності на земельні ділянки, їх місце розташування, оцінку, класифікацію,кількісну та якісну характеристику. Держ.воднийкадастр- містить систематизовані дані про всі наявні водні ресурси, обсяги режиму, якість та їх використання водокористувачів та водо господ.обєкти. Держ.лісовий кадастр – система відомостей про правовий режим лісового поділу, його розподіл між користувач.якісний і кількісний стан, рівень захищеності те екон.оцінку. Дані цих кадастрів необхідні для раціон.веденнягоспод.та оцінки результатів господ.діяльності.

72.

Еколог.картограф – інструм.системи управління природокорист., що ґрунтується на використ.спец.еколог.карт.Базовий перелік інформ.еколог.карт:1.оцінка еколог. Потенціалу території;2.харак.господ.впливу на еко-системи;3дані про стійкість екосистеми до техногенних впливів;4харак.здоровя населення зумов.станомприродн.середовища; Еколого-господарські баланси територій та їх використання у господарській дія-сті.

73. Еколого-господарські баланси територій – це співвідношення наявних природних ресурсів територій та їх використання у господарській дія-сті.

74. .Гео-інформац. Системи – це спец. Засоби просторового відображення географ. Об’єктів за використ. Сучасних комп. Технологій, вони дають можливості поєднати модель не зображення територ. З інформ. Табличного типу( статист. Дані, економ.показники).

75. Еколог.паспорт – це складова проектнотехнолог.документації. В ньому міститься :1. Загальна інформація про підприємство та виробництво;2.обсяги споживання ресурсів;3.технологія виробництва;4.технолог.очищення,зберіг,утиліз викидів та відходів;5.кращі альтернат.технологіївир-ва;6.санітарно-захисна зона підприємництва;7.заплановані природо ох .заходи.

76.Економічний механізм – це сукупність економічних структур, інститутів, форм і методів господарювання, за допомогою яких реалізуються чинні в конкурентних умовах економічні закони, здійснюється погодження і корегування суспільних, групових і приватних інтересів. Економічний механізм відіграє важливу роль у реалізації цілей економічної політики господарського суб’єкта будь-якого рівня. Основними компонентами економічного механізму є:1)правові основи здійснення економічної діяльності(права,обов’язки,ліцензії,обмеження тощо); 2)система відносин власності на основі засобів виробництва; 3)організаційна структура економіки, тобто система формальних і неформальних організаційних зв’язків, що формує реальні економічні відносини між господарськими суб’єктами; 4)система суспільних інститутів(традиції, моральні засади, релігійні звичаї тощо), що формують соціальне інформаційне поле економічної активності;

77.Адміністративно-контрольны інструменти екологічного регулювання включають:

-Природоохоронне законодавство;

-Сукупність екологічних стандартів і нормативів;

-Систему ліцензування господарської діяльності;

-Методи і інструменти прогнозування, планування і програмування природоохоронної діяльності;

До адміністративно-контрольного блоку належать також так звані «мякі» інструменти:

1)екологічний моніторинг;

2)оцінка впливу на навколишнє середовище(ОВНС) та екологічна експертиза проектів;

-Екологічний аудит;

-Екологічна сертифікація(маркування);

80. . Екологічний менеджмент – система управління природокористування з метою забезпечення економ, соц. Та еколог. Ефективності.Ф-ції еколог. Менеджменту:1.реалізація законодавства; 2.контроль за дотриманням вимог еколог.безпеки; 3.забеспечення проведення ефективних заходів щодо охорони навколишнього середовища і раціон. Використання природних ресурсів; 4.досягнення узгодженості держ. І гром. Органів у галузі охорони довкілля.

81.

Екологічний аудит – це екологічне обстеження підприємства, постановка «діагнозу» його «здоровя», перевірка здатності виробничих систем до самоочищення й випуску екологічно чистої продукції;

83. Наслідки екол. кризи в Україні

-наслідки ЧАЕС

-виснаження природніх ресурсів

-вторинна переробка ресурсів

-збільшення антропологічного тиску

-зниження якості продуктів харчування та питної води

-необхідність утилізації побутового сміття

Етапи розвитку екол. політики

1етап

60-70 ті роки 20ст.- загострення екол. проблем,створення централізованих екол. програм, зосередження уваги на адміністративно- контрольних заходах.

2 етап

Кін.20ст.- розвиток біополі тики та біоекономіки, розвиток регіональних екол. програм,застосування ринкових інструментів управління.

3 етап

Суч.період- формування концепції чистого виробництва,розвиток альтернативних джерел енергії, біотехнологій, біобізнесу,актуалізація екотуризму.

84. Здоровя людини

Здоровя – природний стан організму , що перебуває у повній рівновазі з біосферою і характеризується відсутністю будь-яких патологічних змін.

Здоровя – стан повного фізичного,духовного, соціального добробуту, а не лише відсутність захворювання чи фізичних дефектів.

Основні показники здоровя

-очікувана тривалість життя

-природний приріст населення

-працездатність

-захворюваність

-психологічні показники

85.

Екон.ефективністьприр. діяльності базується на наступних екон. результатах:

- зменшення негативного впливу на довкілля (зменшення забруднюючих речовин,кількісне і якісне покращення земельних, лісових, водних ресурсів)

-економічна результативність заходів захисту довкілля(підвищення рівня життя населення, суспільного виробництва,збільшення нац.. багатства.

Економічна ефективність передбачає:

1) Передбачення негативних наслідків та усунення наявних.

2) Врахування всіх витрат для реалізації програм

3) Врахування чинника часу при здійсненні екон. програм

4) Врахування міжгалузевого підходу

Підходи

1. мінімальні приведені витрати

2. Співставлення витрат з нормативним станом оточ. прир. серед

3. Співставлення витрат з вартісною оцінкою відвернених екон.збитків.

86.

Соц. результативність природної діяльності відображається підвищенням тривалості життя населення, скороченість захворюваності, збільшення тривалості активного життя.

Основним показником для оцінки соц. Ефективності є коефіцієнт збереження здоровя населення.

Він включає:

1) рівень відносності захворювання дорослих і дітей

2) рівень народження здорових дітей

3) рівень тривалості життя

Соц. Ефективність прир. діяльності базується на вихованні екол. свідомості.

87.Основні глобальні проблеми сучасності:

-сировина;

-продовольча;

-екологічна;

-демографічна;

-енергетична;

-проблеми миру та роззброєння;

-проблеми подолання бідності;

-проблема освоєння та використання ресурсів Світового океану, Космосу.

За походженням, характером і способом розв’язання класифікують на:

-проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства(забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо.)

-проблеми у сфері суспільних взаємовідносин(роззброєння, конферсія військового виробництва, збереження миру);

-проблеми у сфері розвитку людини та збереження її майбутнього існування(пристосування людини до умов природного і соціального середовища подолання тяжких захворювань, епідемій;

88.

Історія міжнародної екологічної співпраці почалася понад 100 років

тому. У 1875 р. Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про

охорону птахів. У 1897 р. Росія, Японія, США уклали угоду про спільне

використання й охорону морських котиків у Тихому океані.

У 1922 р. створена Міжнародна рада охорони

птахів (СНПС), яка стала діючою інтернаціональною організацією і

започаткувала всі інші пізніше створені. У світі зараз налічується

близько 300 міжнародних організацій з охорони природи.

У 1968 р. в Парижі проведено Міжнародну конференцію ЮНЕСКО з

раціонального використання та охорони ресурсів біосфери. Прийнято

програму, яку назвали «Людина і біосфера».

Дуже важливою міжнародною угодою є Конвенція ООН 1982 р. з морського

права (Хартія морів), в обговоренні якої взяло участь 156 країн, 20

міжурядових і понад 60 неурядових міжнародних організацій

Зметою запобігання забрудненню морського середовища з джерел, що

розташовані на суходолі, держави зобов'язалися розвивати своє

національне господарство з урахуванням міжнародних стандартів і правил.

89.

Міжнародні організації вносять вагомий внесок в охорону навколишнього середовища. О О Н в даний час є центром зосередження всіх форм природоохоронного співробітництва держав

Економічний і Соціальний рада (ЕКОСОР) – робить дослідження і складає доповіді з міжнородних питань охорони навк. Середовища.

ЮНЕСКО- працює над виконанням Конвенції про охорону культурної та прир. спадщини.

ВООЗ – займається вивченням проблем забруднення атмосферного повітря.

ІМО – Займається питаннями охорони морського середовища.

ФАО- розробляє технічні проекти охорони земель, лісів,вод, тваринного та рослинного світу.

МАГАТЕ- здійснює програму «Ядерна безпека та захист навкол. серед.»

90.

Жодна країна у світі, якою б багатою та розвиненою вона не була не взмозі вирішити свої екол. проблеми самостійно. Способи полтичного забезпечення охорони навкол. серед. неодинакові.У сучасні Європі виділяють 4 регіони, що відрізняються екол. політикою, яку вони проводять.

1 регіон- країни півдня Європи.Найменш екол.розвинені, з аграрною направленостю виробництва. Вони мають багато складних екол. проблем та покладаються на фінансову допомогу з боку Європейського співробітництва.

2 регіон- північна Європа.Держави ,якої вирізняються найбільш гармонійним розвитком та раціональним використанням прир. ресурсів. Вони успішно вирішують свої екол. проб. , спираючись на традиційно екологізований світогляд широких верств населення.

3 регіон- країни північно- зх. Європи,що відрізняються високим промисловим потенціалом та сильно забрудненим прир. серед.

4 регіон- країни сх.Європи, які відрізняються дуже високим рівнем забруднення навк. серед.

5