9.Етнографічна науа на західноукраїнських землях у 20-30рр. ХХст.

Львів – один із головних центрів Е. в Україні. З цим містом пов’язана наукова і педагогічна діяльність багатьох учених (передусім польських і українських), наукових, освітніх, культурних і громадських установ, товариств і музеїв, які вивчали пам’ятки традиційно-побутової культури.

У 1920–1930-ті через цілеспрямовану антиукраїнську політику Польщі науково-дослідницька робота в Етнографічній комісії НТШ відчутно занепала.

1924 у Львівському університеті відкрили Етнографічний заклад, який очолив Адам Фішер – автор народознавчого дослідження “Русини: Нарис етнографії Русі” (Rusini: Zarys etnografii Rusi, 1928). За участю А. Фішера як відповідального редактора у світ вийшли 20 томів щоквартальника “Люд” і п’ять томів серійного видання “Етнографічні праці” (Prace etnoraficzne), які він заснував. В останньому опубліковано дослідження Яна Фальковського “Західне пограниччя Гуцульщини: Долинами Пруту, Бистриці Надвірнянської, Бистриці Солотвинської і Лімниці” (Zachodnie pogranicze Huculszczyzny: Dolinami Prutu, Bystrzycy Nadwórniańskiej, Bystrzycy Sołotwińskiej i Łomnicy, 1837) і “Північно-східне пограниччя Гуцульщини” (Północno-wschodnie pogranicze Huculszczyzny, 1938). Важливою подією в розвитку Е. у Львові став вихід у світ праці Я. Фальковського та В. Пашницького “На пограниччі лемківсько-бойківському: етнографічний нарис” (Na pograniczu łemkowsko-bojkowskiem: Zarys etnograficzny, 1935). Намагаючись з’ясувати походження українських етнографічних груп (лемків, бойків, гуцулів, покутян) та межі їхнього проживання, Я. Фальковський докладно досліджував північні схили Східних Карпат і Прикарпаття й на основі зібраного польового етнографічного матеріалу пропонував власні наукові версії. Цікавила вченого також традиційна культура автохтонів Західного Полісся. Великі колекції творів народного мистецтва і зразків народного побуту гуцулів зібрав Людвік Фойґль, який 28 разів відвідав Гуцульщину. У 1930-ті польський народознавець Александер Прусевич подарував містові власні збірки з 1523 одиниць збереження (пам’яток матеріальної культури Карпат, Поділля та Волині).

З початком Другої світової війни 1939 Польське народознавче товариство припинило свою діяльність у Львові. Аналогічна доля спіткала Етнографічний заклад Львівського університету. 1939 розпустили НТШ, а на базі його музею 1940 створили Державний етнографічний музей, який 1945 передали у відомство АН УРСР.

10.Етнографічна наука в рядянській Україні у 20-30рр.

В перші десятиріччя XX ст. українська етнографія, зокрема в працях таких вчених, як М. Сумцов, Д. Яворницький, І. Франко, Ф. Вовк, В. Гнатюк, В. Шухевич, 3. Кузеля, а також М. Грушевський піднялася на вищий ща­бель. У ній простежується врахування і творчий розвиток до­свіду різних шкіл європейської науки цього профілю. В україн­ському народознавстві проходить чітке розмежування пред­метних сфер етнографії і фольклористики — вони виступають окремими науковими дисциплінами. Визначається й така істотна складова народознавчого вивчення, як етнографічне музейництво.

Широке розгортання українознавчих досліджень 20-х років у системі Всеукраїнської Академії наук, зокрема, діяльність її Етногра­фічної комісії та інших спеціальних наукових підрозділів, за­снування численних народознавчих осередків у різних місце­востях України, організація інтенсивних польових досліджень, внаслідок чого зібрано величезний матеріал, поява спеціальних видань — «Етнографічний вісник», «Краєзнавство», «Побут», публікації досліджень Дмитра Яворницького, Андрія Лободи, Василя Кравченка.

Також у 20-ті роки XX ст. в Радянській Україні при УАН працював Музей антропології і етнологіїім.Ф.Вовка. При Всеукраїнській академії наук була створена Етнографічна комісія,очолена А.Лободою і в 1921р.заснований Музей(кабінет)антропології та етнології ім.Ф.Вовчка на чолі з А.Носівим;музейні співпрацівники видали чотири томи журналу”Антропологія”,в якому друкувалися й етнографічні статті;вийшло 16 номерів”Бюлетеня етнографічної комісії” і три томи”Матеріалав до етнології”.

В 1925р.У Києві було засноване Етнографічне товариство.Воно видавало “Записки етнографічного товариства”,журнал”Побут”і”Бюлеттень”.Активо працювали у сфері етнографії Віктор Петров,Климент Квітка.Також з 1925 р. – Кабінет антропології та етнології. З 1929 р. почав видаватися щорічник «Матеріали до етнології».

На початку 30-х років посилились більшовицькі репресії проти діячів української науки, культури, традицій та всього національно свідомого. В результаті всі етнологічні науково-дослідні й музейні установи УАН було ліквідовано, більшість етнологів оголошено неблагонадійними, чимало з них репресовано або відправлено на постійне проживання за межі України. У часи панування комуністичного тоталітаризму термін «етнологія» у Радянському Союзі й комуністичних країнах Центральної Європи був забороненим, оголошеним буржуазним, антинародним, ворожим інтересам світового пролетаріату. З метою уніфікації термінології в 30-ті роки XX ст. насильно нав’язувався термін «етнографія». Цим більшовики хотіли науку про народи та їх культуру відмежувати від так званої «буржуазної етнології».

Були також репресовані або зазнали переслідувань М.Грушевський,А.Лобода,А.Носів,Н.Заглада,В.Кравченко,Д.Яворницький,Л.Шульгіна,Ю.Павлович,Д.Рудинський та багато інших вчених.Закривались музеї ,наукові товариства, інститути.