5.Південно-західний відділ Російського географічного товариства

Південно-західний відділ Російського географічного товариства -наукова інституція, частина імператорського Російського географічного товариства, що був офіційно відкритий 13 лютого 1873 року та існував до 1876 року.

Його головою було обрано Григорія Галагана, але фактично його організатором і керівником став Павло Чубинський. У 1869-1870рр. П.Чубинський провів три експедиції в Україні. Матеріали з цих досліджень стали основою до написання «Труды этнографическо-статистичиской экспедиции в Западно-Русский край» (1872-1878).

Основоположниками Товариства були здебільшого члени київської Старої Громади, серед них були: В. Антонович, В. Беренштам, Ф. Вовк, М. Драгоманов, П. Житецький, О. Лашкевич, М. Лисенко, О. Русов. Серед них особливо віддано на дослідницькій ниві працювали В. Антонович, В. Беренштам, Ф. Вовк, М. Драгоманов, М.Зібер, О.Русов, П.Житецький, О.Кістяківський, О.Клоссовський, М.Константинович, М.Лисенко, П.Чубинський

З перших днів свого існування Південно-Західний Відділ Імператорського Російського Географічного Товариства розгорнув активну культурно-освітницьку та науководослідницьку роботу

• Відділ двічі видавав «Програму» для збору етнографічних відомостей (автори Ф.Вовк та О.Русов 1873, 1875.На їх основі проводився збір, обробка та розповсюдження матеріалів з української фольклористики, історії, мовознавства.

• Проведення в Києві одноденного перепису 2 березня 1874 року, який показа, що всупеч офіційним даним, що більшість населення міста становлять українці

• Організував і провів у Києві в 1874 році ІІІ Археологічний з'їзд, який продемонстрував високий науковий рівень та потенціал укр.. вчених.

• В березні 1875 р. Товариство взяло участь у геогр. конгресі та виставці в Парижі.

• Одним з найбільших досягненнь Відділу стало видання двотомника «Исторические песни малорусского народа», який склали та упорядкували М.Драгоманов та В.Антонович.

• Серед інших напрацювань Відділу варто згадати видання «Чумацких народных песен» І.Рудченка, до якого було додано ноти, упорядковані М.Лисенком та словничок чумацької термінології.

• Важливим напрямком в українознавчій діяльності Південно-Західного Відділу була популяризація української народної музики, кобзарського співу. Зокрема, слід відмітити неодноразове влаштування концертів за участю бандуриста Остапа Вересая та постановку у 1874 році першої української опери «Різдвяна ніч» (музика М.Лисенко, лібретто М.Старицький). Ця постановка стала справжньою маніфестацією життєздатності української музичної та театральної культури.

Видавнича діяльність Південно-західного відділу Російського географічного товариства:

• видав 2 томи «Записок» (1874-75), в яких було вміщено праці О. Клосовського, В. Антоновича, О. Русова, М. Яснопольського, П. Чубинського, О. Роговича, Ф. Вовка, М. Лисенка, М. Драгоманова, М. Левченка й ін. Окремими додатками у «Записках» були опубліковані думи й пісні бандуриста О. Вересая, бібліографічний показник праць, присвячених природі Київ. навчальної округи (О. Роговича), матеріали Г. Купчанка про Буковину, зб. пісень

• видані збірки чумацьких пісень І. Рудченка (1874),

• історичних пісень В.Антоновича і М. Драгоманова (1874—1875)

• підготовано видання українських народних переказів й оповідань М.Драгоманова (1876) та З томи творів М. Максимовича (1876—1880). Серед інших наукових видань варто назвати

• «Киев и его предместья»,

• «ІІІ Археологический съезд»

• взяли активну участь у виданні трьохтомного зібрання творів Михайла Антоновича.

• у серпні 1874 — липні 1875 рр. шляхом видання часопису «Киевский телеграф» втілювали ідею залучення до національного руху найширших кіл молоді та безпосереднього звернення до насущних потреб українського народу. З цього часу «Киевский телеграф» набув «прогресивного спрямування», наповнився численними матеріалами з етнографії, історії та мови українського народу.

Така активна культурно-освітницька, та наукова діяльність Відділу викликала постійне невдоволення з боку редакційної колегії газети «Киевлянин» — Віталія Шульгіна та Михайла Юзефовича, хвилювала царський режим. Тому в травні 1876 року була створена спеціальна урядова комісія, яка постановила,що

царська влада не могла допустити існування подібної національної установи на теренах розвинутого промислового регіону, оскільки така установа, займаючись культурно-освітньою діяльністю, сприяла підвищенню рівня національної самосвідомості його населення, що вже становило загрозу цілісності Російської імперії

6.Етнологічна діяльність Ф.Вовка (1847-1918), етнограф, антрополог і археолог Народився Федір Кіндратович Вовк 1847 року в селі Крячківцях Пирятинського повіту Полтавської губернії. Походив із старовинного козацького роду. Закінчив Ніжинську гімназію, вступив до Новоросійського (Одеського) університету, невдовзі перейшов у Київський університет ім. св. Володимира на природничий відділ. По закінченні університету стає членом Київської Громади, разом з М.Драгомановим, В.Антоновичем, Тадеєм Рильським, П.Чубинським, П.Житецьким бере участь в організації недільних шкіл, виданні літератури українською мовою, збиранні етнографічних матеріалів.

У 1874—1876 роках працює помічником ревізора губернського секретаря і одночасно у Південно-західному відділі Росій-ського географічного товариства як його засновник і дійсний член.

У 1874 році бере участь в організації та діяльності III Археологічного з’їзду.

У 1875—1876 роках разом з В.Антоновичем працює в археологічній експедиції у Київській та Волинській губерніях.

Активна діяльність громадівців викликала переслідування з боку царського уряду.1879 року Ф.Вовк змушений емігрувати за кордон, спершу в Болгарію, де досліджує етнографію автохтонного українського населення, а з 1887 року — у Париж, столицю тогочасної антропологічної школи.Працює у «Школі вищих досліджень», «Антропологічній школі», «Музеї історії природи» під керівництвом видатних природознавців Брока, Тейлора, Галлі. 1900 року за докторську дисертацію «Скелетні видозміни ступнів у приматів і в людських расах» одержав премію Російської Академії наук.

У 1904—1906 роках на запрошення Наукового товариства ім. Т.Шевченка працює в експедиціях у Галичині, Буковині й Угорщині, друкується у французьких виданнях, знайомлячи Західну Європу з Україною.

В січні 1906 року царський уряд дозволив вченому перебратися у Петербург, де він стає доцентом Петербурзького університету, читає курс анатомічної антропології, доісторичної археології та порівняльної етнографії, водночас створює український відділ експозиції Етнографічного розділу Російського музею у Петербурзі.

1908 року вчений стає членом Українського наукового товариства у Києві, здійснює сенсаційне відкриття пізньопалеолітичної стоянки біля села Мізин на Чернігівщині.

З 1909 по 1911 рік здійснює ряд експедицій по Україні. Дослідження вченого опубліковані більш ніж у 200 наукових працях, серед яких найвідоміша «Український народ у його минулому і сучасному» (1916), у якій вчений на основі своїх досліджень дійшов висновку, що українці становлять окремий антропологічний тип, відмінний від сусідніх слов’янських народів.

1917 року після падіння Російської імперії Київський університет обрав Ф.Вовка професором географії та антропології й запросив до Києва. Повертаючись на батьківщину, у 1918 р. він раптово помер у білоруському місті Жлобино.

Федір Вовк своїми дослідженнями розвінчував псевдонаукові теорії імперських істориків М.Погодіна, А.Соболевського, котрі лукаво доводили, що Україна — це усього лише «юг России», її окраїна, й заперечували саме існування українського народу, його мови, культури. У своїх численних працях з археології, антропології та етнографії вчений у ті часи переконливо довів, що українці — окремий, відмінний від інших слов’янських народів, антропологічний тип, що має цілком оригінальні етнографічні особливості. Завдяки низці його праць на українському матеріалі з порівняльної етнографії — нового в той час у Європі методу систематизації, класифікації та обробки етнографічних даних — українська етнографічна та археологічна науки піднялися на один рівень з найрозвиненішими європейськими народознавчими науками кінця XIX-початку XX століття. Відомо, що до появи праць Федора Вовка українська етнографія була простим описом особливостей народу, в якому переважало захоплення лінгвістикою та фольклором і нехтувався матеріальний побут та його пам’ятки, виявлені під час археологічних дослід-жень. Вчений, дотримуючись ідей і засад французької антропології, що мала провідну в той час природничу та антропологічну школу, переконливо доводив, що етнографія є галуззю антропології як передісторії.

• «Шлюбний ритуал та обряди на Україні», яку було видано спершу в Болгарії, згодо у Парижі (1892).

• активно публікує в зарубіжних наукових виданнях численні розвідки, в яких знайомить Європу з нашою самобутньою культурою, етнографією і висвітлює її з точки зору західноєвропейської науки.

• у численних статтях у російських та українських виданнях публікує український матеріал і вказує на його всеєвропейське значення,

• Федір Вовк мав на озброєнні найпередовіші методи у галузі антропології та етнографії

• Глибокі знання народного побуту, звичаїв, вірувань, історичного минулого України, подиву гідна освіченість вченого в різних галузях природничих наук знайшли відображення у першій на той час в українській науці грунтовній монографії «Український народ в його минулому та сучасному», виданій у Петрограді 1916 року. До неї увійшли дві праці — «Антропологічні особливості українського народу» та «Етнографічні особливості українського народу»,

• Федір Вовк працював також у галузі історії літератури, архітектури, мистецтва, публіцистики. «Т.Шевченко і його думки про громадське життя» (1879). У 1876 і 1878 роках він брав участь у виданні в Празі та Женеві «Кобзаря» Т.Шевченка

• Спадщину вченого за радянського часу використовували усі антропологи та етнографи, проте її було вилучено з наукового обігу й заховано у «спецхранах» з тавром українського буржуазного націоналізму.

• Федір Кіндратович Вовк намагався зв’язати українську науку з французькою і стає на довгі часи чи не єдиним містком, через який наукові думки Західної Європи доходять до нас і навпаки.