64.Українська демонологія

Демонологія – це нижча міфологія, система міфологічних персонажів – демонів, духів, людей з демонічними властивостями. Народна демонологія торкається всіх сфер традиційної культури, вона може пояснювати майже всі події та явища впливом  демонів: атмосферні та природні явища, посмертне існування

Українська демонологія як сукупність переказів про живу і неживу природу та людину розвивалась на базі давньої загальнослов’янської міфології і має з нею багато спільних рис. Але, не дивлячись на це, українська демонологія є своєрідним явищем, має низку специфічних персонажів, які не можуть бути зведені повністю до персонажів інших слов`янських демонологій Етнографи вважають, що вірування народу в злих духів пов`язувались з їх уявленнями про навколишній світ, із необхідністю «обжити» навколишній простір, пояснити різноманітні явища, з якими повсякденно стикалась людина традиційного суспільства.

Система вірувань українців не є однорідною, а складається з цілого ряду регіональних варіантів, що є наслідком зародження її в суперечливих умовах. З одного боку – тісні культурні взаємини з сусідніми народами (росіянами, білорусами, молдаванами, болгарами, греками тощо), з іншого – боротьба з численними зазіхальниками на українські землі. Кожна з держав, котрі претендували на українські території, привносили свій культурний чи релігійний фон, що не могло не вплинути на загальний український світогляд в бік певної синкретизації.Отже, однією з особливостей української демонології є поєднання християнських релігійних уявлень (наприклад, наділення деяких християнських святих демонологічними рисами – св. Іллю, св. Миколая, св. Параскеву П’ятницю тощо) із язичницькими віруваннями, присутність взаємопереплетених елементів анімізму (одухотворені явища природи – грім, блискавка, злива, вихор; також наділення багатьох локусів та явищ людськими властивостями), фетишизму (створення амулетів, захисних талісманів та інших речовинних оберегів тощо) і тотемізму (елементи його залишились в українській обрядовості, наприклад, в обрядах водіння кози, куща, тополі тощо), а також деяка кількість іноетнічних запозичень.

Як вже було зазначено вище, основним елементом будь-якої демонології є демонологічний персонаж. Для української демонологічної традиції найбільш актуальними і основними є такі групи персонажів (класифікація подана за Л.Н. Виноградовою [4]) :

1.Духи-господарі дому та дворових будівель (домовики, домова змія)

2.Духи-господарі природних локусів (лісовик, водяник, польовик тощо)

3.Духи хвороб, епідемій, смерті (лихоманка, чума, гикавка, смерть)

4.Духи-перевертні (вовкулаки)

5.Двоєдушники (упирі, відьми, відьмаки)

6.Духи, що персоніфікують біду, лиха (недоля, злидні, лихо)

7.Дух-збагачувач (персонаж, який служить «обізнаній» людині, збагачуючи його або допомагаючи в господарстві за умовами особливої домовленості)

8.Персонажі-пугала, якими люди лякають дітей (бабай, бука)

9.Персонажі-персоніфікації часу (нічниці, П`ятниця, святочні духи)

10.Дух-коханець, змій, що літає до жінок (перелесник)

11.Персонажі, які шкодять породіллям та новонародженим

12. Духи-охранителі скарбів.

В українській демонології співвідношення між персонажами, а також їх ієрархія виражені досить слабо. Випадки, коли декілька персонажів пов’язані однією сюжетною лінією, є досить нечисленними. Частіше зустрічаються свідчення про родинні зв’язки персонажів, а також така характеристика як одиничність чи множинність появи персонажів (наприклад, карпатське повір’я про жіночих демонів вітряниць, які групами танцюють на полонинах).

Українська демонологія є надзвичайно широким полем для дослідження, вона містить безліч аспектів, які потребують дослідження.