4..Етнографічна діяльність нтш(к.Хvііі-п.П.Хіх ст..)

Найяскравіша сторінка розвитку української Е. у Львові пов’язана з діяльністю Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ). Від 1895 з ініціативи М. Грушевського як голови історико-філософської секції НТШ виходив “Етнографічний збірник” (1895–1916, 1929, 1976; 40 томів), на шпальтах якого публікували різні етнографічні та фольклорні матеріали. Тоді ж затвердили положення про Музей старожитностей НТШ

1898 з ініціативи М. Грушевського як голови НТШ створено Етнографічну комісію. Її головою обрали І. Франка, заступником – Федора Вовка, а секретарем – В. Гнатюка.

Від 1899 головним друкованим органом Комісії стали “Матеріали до українсько-руської етнології” (від 1909 виходили як “Матеріали з української етнології”, 1929 – як “Матеріали етнології і антропології”). Світ побачили 22 томи (1899–1912, 1916, 1918, 1919, 1929) цього видання, у якому вперше було опубліковано такі дослідження, як “Гуцульшина” В. Шухевича, “Моя вітцівська хата” І. Франка, “Українське рибальство у Добруджі” Ф. Вовка, “Кушнірство у Галичині”, “Пісня про покритку, що втопила дитину” В. Гнатюка, “Звичаї та вірування в с. Зіболках Жовківського повіту” Ярослава Пастернака, та ін.

Окремі праці друкувалися також на сторінках “Записок НТШ”. Члени Етнографічної комісії розробляли наукові засади (методологію, методи) досліджень і програми-запитальники, проводили польові експедиції, організовували тематичні етнографічні виставки, налагоджували й підтримували професійні контакти з головними етнологічними осередками Європи. У 1920–1930-ті через цілеспрямовану антиукраїнську політику Польщі науково-дослідницька робота в Етнографічній комісії НТШ відчутно занепала.

1924 у Львівському університеті відкрили Етнографічний заклад, який очолив Адам Фішер – автор народознавчого дослідження “Русини: Нарис етнографії Русі” .

1939 розпустили НТШ, а на базі його музею 1940 створили Державний етнографічний музей, який 1945 передали у відомство АН УРСР.

НТШ у Львові відновило свою діяльність 1989 разом із Секцією етнографії та фольклористики (від 1990 – голова Р. Кирчів) та Етнографічною комісією (1991–1992 – голова З. Болтарович, від 1992 – Михайло Глушко). Зусиллями членів цієї Секції опубліковано три томи “Записок НТШ” (1992, 1995, 2001).

“ЕТНОГРАФІЧНИЙ ЗБІРНИК” – неперіодичне видання Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ). Збірник почав виходити 1895 у Львові з ініціативи голови історико-філософської секції Михайла Грушевського. Усього світ побачило 40 томів “Е. З.”: 1895–1916 (Т. I–XXXVIII; Т. XX – не вийшов), 1929 (Т. XXXIX–XL); 1976 (Т. XLI; видало його НТШ Америки). На шпальтах цього видання публікувалися етнографічні та фольклорні матеріали, що їх зібрали члени НТШ (від 1898 гуртувалися довкола Етнографічної комісії НТШ). “Е. З.” співпрацював із кореспондентами з Галичини, Закарпаття, Буковини, Наддніпрянщини, Слобожанщини та інших регіонів України. Найбільше репрезентована в “Е. З.” усна народна творчість, а також етнографічні матеріали із традиційних вірувань та обрядів українців. Особливо велику кількість фольклорних збірок підготував та опублікував Володимир Гнатюк: “Етноґрафічні материяли з Угорської Руси” (Т. III, IV, IX, XXV, XXIX, XXX), “Галицько-руські анекдоти” (Т. VI), “Галицько-руські народні лєґенди” (Т. XII, XIII), “Знадоби до галицько-руської демонольоґії” (Т. XV), “Коломийки” (Т. XVII–XIX), “Народні оповідання про опришків” … В. Гнатюк зібрав й упорядкував збірки фольклорних матеріалів про лірників (Т. II, С. 1–76) та “Похоронні голосіння. Похоронні звичаї й обряди” (Т. XXXI–XXXII – разом з Іларіоном Свєнціцьким). Шеститомовий корпус малої фольклорної прози зібрав, уклав та пояснив Іван Франко (“Галицько-руські народні приповідки”, Т. X, XVI, XXIII, XXIV, XXVII, XXVIII). У виданні представлені записи народних творів Осипа Роздольського (“Галицькі народні казки”, Т. I, С. 1–120, Т. VII; “Галицькі народні новелі”, Т. VIII), Володимира Лесовича (“Оповідання Р. Ф. Чмихала”, Т. XIV). Важливе місце посідають в “Е. З.” етномузикознавчі дослідження, зокрема Івана Колесси (“Галицько-руські народні пісні з мельодиями”, Т. XI), О. Роздольського і Станіслава Людкевича (“Галицько-руські народні мельодії”, Т. XXI, XXII), Філарета Колесси (“Народні пісні з галицької Лемківщини. Тексти й мельодії”, Т. XXXIX–XL). Окремі томи є збірниками різнорідних етнографічних і фольклорних матеріалів, які зібрали Опанас Шимченко (Т. I), Юрій Жаткович (Т. II), Митрофан Дикарєв (Т. I. II, V), І. Франко (Т. V), Михайло Павлик (Т. V), Михайло Драгоманов (Т. V), Раймунд Кайндль (Т. V) та інші народознавці. XLI том уміщує монографічну працю Івана Мартинюка “Моє рідне село Ценів у Бережанщині”. Тексти записів майже завжди супроводжують вступні статті (“Передмова”, “Передне слово”), зокрема М. Грушевського, І. Франка, В. Гнатюка, С. Людкевича чи Ф. Колесси, а також ґрунтовний науковий апарат, що разом із самими дослідженнями забезпечило “Е. З.” непересічне місце в українській фольклористиці та етнології, народному музикознавстві.