- •1.Мета та предмет вивчення практичного курс “Українська мова за професійним спрямуванням.”
- •2.Українська мова: роль і місце серед інших мов світу.
- •3. Правовий статус української мови. Поняття “державна” і “офіційна”мова
- •4.Походження української мови, тенденції розвитку.
- •5.Періодизації історії української мови.
- •6.Протоукраїнський і давньоукраїнський періоди в історії мови.
- •7.Мовна ситуація в Київській Русі
- •9.Історичні словники української мови
- •10.Новоукраїнський період (XIX ст. – сьогодення)
- •11. Імперські репресивні заходи щодо української мови у другій пол. Хіх – на поч. Хх ст. Та протидія їм з боку української культурної еліти.
- •12.Причини проведення українізації
- •13Лінгвоцид через геноцид і геноцид через лінгвоцид – мовна політика часів Радянського Союзу щодо України кін. 20-х – 80-х рр. Хх ст.
- •14.Державний статус української мови у 90-х рр. Хх ст. – на поч. Ххі ст. De jure I de facto.
- •15. З історії українського правопису.
- •16.Писемність і літературна традиція Київської Русі
- •17.Зародження фонетичнго принципу в українському правописі поч. Хіх ст. (о.Павловський, г.Квітка-Основ’яненко, п.Гулак-Артемовський, м.Шашкевич).
- •18.Кулішівка та желехівка – два варіанти фонетичного правопису для наддніпрянського і галицького варіантів української літературної мови.
- •19.Правописні реформи в Україні у 20-х -40-х рр. Хх ст. Як один із засобів політичного впливу на розвиток мови.
- •21.Функції мови в суспільстві.
- •22.Поняття літературної мови
- •23.Історія українського професійного мовлення, перспективи розвитку. Рідномовні обов’язки свідомого громадянина.
- •25.Поняття стилю. Функціональні стилі української мови.
- •26.Офіційно-діловий стиль: ознаки, жанри реалізації.
- •27.Ознаки наукового стилю.
- •28.Розмовний стиль: ознаки, жанри реалізації.
- •29.Особливості художнього стилю.
- •30.Найважливіші риси публіцистичного стилю.
- •31.Епістолярний стиль.
- •32.Сфера використання і особливості конфесійного стилю.
- •33.Правила оформлення бібліографії.
- •34.Особливості усної і писемної форм ділового мовлення.
- •35.Ознаки культури писемного ділового спілкування.
- •36.Поняття документа. Вимоги до документа.
- •37.Формуляр документів та його основні реквізити
- •39. Правила оформлення сторінки
- •37.Класифікація сучасних ділових паперів. Реквізити документа.
- •38.Текст як основний реквізит документа. Види текстів. Вимоги до тексту.
- •39.Правила оформлення документів: оформлення сторінки, норми нумерації, рубрикації.
- •40.Особливості усного професійного мовлення. Ознаки культури професійного спілкування.
- •41.Види усного професійного спілкування.
- •42.Усне професійне приватне спілкування. Загальна характеристика, жанри реалізації.
- •43.Ділова бесіда.
- •44.Нарада.
- •45.Телефонна розмова.
- •46.Прийом відвідувачів.
- •47.Усне професійне публічне спілкування. Загальна характеристика, жанри реалізації.
- •48.Характеристика особливостей публічного виступу, промови, доповіді, дискусії.
- •49.Невербальні засоби ділової комунікації. Поза. Жести. Міміка. Погляд. Рукостискання. Дистанція.
- •50,.Орфоепічні норми сучасної української літературної мови.
- •51.Акцентуаційні норми сучасної української літературної мови.
- •52.Евфонія як засіб милозвучності.
- •53.Види тональності спілкування.
- •54.Інтонаційна виразність мовлення.
- •55.Український мовленнєвий етикет.
- •56.Лексична норма та її типові порушення.
- •57.Однозначна та багатозначна лексика.
- •58.Плеоназм і тавтологія в культурі мови.
- •59.Лексика української мови за значенням.
- •60.Омоніми, синоніми, антоніми, пароніми в системі умпс.
- •61.Терміни у професійному спілкуванні: їхні ознаки та функціонування.
- •62.Активна і пасивна лексика у культурі ділового спілкування.
- •63.Утворення та адаптація неологізмів і їх застосування.
- •64.Використання абревіатур у професійному спілкуванні.
- •65.Лексика за походженням. Використання запозиченої лексики в курсі умпс.
- •66.Фразеологія української мови за професійним спрямуванням.
- •67.Явища евфемізму і перифраз у професійному спілкуванні.
- •68.Стилістична диференціація української лексики.
- •69.Українська лексикографія. Історичні словники.
- •70.Морфологічна норма та її типові порушення.
- •71.Категорія роду іменників.
- •72.Визначення роду незмінюваних іменників іншомовного походження.
- •74.Вибір граматичної форми роду в назвах осіб за професією, посадою, званням.
- •75.Число іменників. Особливості вживання іменників, які мають форму тільки однини чи множини.
- •76.Вибір форм відмінкових закінчень іменників.
- •78.Паралельні закінчення давального відмінка однини іменників чоловічого роду.
- •78.Складні випадки відмінювання іменників чоловічого роду іі відміни у родовому відмінку однини.
- •79.Кличний відмінок у звертанні та його роль у професійному спілкуванні.
- •80.Прикметник. Утворення ступеня більшого чи меншого виразу ознаки якісних прикметників у професійному мовленні.
- •81.Групи прикметників і роль закінчення для виявлення значення.
- •82.Словозміна числівників, зв’язок числівників з іменниками.
- •83.Займенники, їх стилістична роль і особливості використання у професійному спілкуванні.
- •84.Специфіка вживання дієслівних форм у професійному спілкуванні.
- •85.Прийменники впрофесійному мовленні.
- •86.Поняття синтаксичної норми. Порядок слів у професійному спілкуванні.
- •§ 1. Складні випадки керування у службових документах
- •88.Узгодження підмета з присудком.
- •89.Поєднання однорідних членів речення, особливості їх вживання в офіційно-діловому тексті.
- •90.Складні речення у фаховому мовленні.
9.Історичні словники української мови
[ред.]
Словник Є. Тинченка
В українському мовознавстві першою спробою створення історичного словника був короткий словник (бл. 13 000 слів), укладений Євгеном Тимченком на базі 34 джерел і 60-тисячної картотеки ще на поч. 20 ст.[1].
У 1919 створена Комісія для складання історичного словника української мови (при УАН) на чолі з Тимченком, яка мала скласти реєстр словника на підставі всього мовного матеріалу пам'яток української мови від найдавніших часів до 19 ст. Позаяк завдання виявилося надто широким, комісія ухвалила видати зібраний матеріал у 4-5 томах.
У 1930 і 1932 вийшли друком 2 частини 1 -го тому «Історичного словника українського язика» (понад 10 000 слів від «А» до «жяловати»). Словник побудовано на багатому матеріалі, в ньому використано близько 400 пам'яток. Однак добір їх здійснено некритично: мало використано рукописних джерел, а також пам'яток 14—15 ст., поза увагою залишилося чимало цінних джерел, розмежування українських і білоруських пам'яток проведено за територіальним, а не за мовним принципом.
[ред.]
Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.
У 1977—1978 вийшов друком «Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.» (т. 1-2; премія ім. І. Я. Франка, 1981) за редакцією Лукії Гумецької. Словник створено на базі 939 пам'яток виключно ділового стилю. Він побудований за принципом тезауруса. У ньому представлена вся апелятивна та ономастична лексика. Застосовано ряд нововведень: у заголовне слово винесені всі фонетичні і графічні варіанти; запроваджена цифрова статистика при кожному реєстровому слові, його значеннях, відтінках, фонетичних і дублетних граматичних формах; послідовно враховані мовні факти з різних територій поширення української мови; поданий повний перелік усіх граматичних форм та ін.
[ред.]
Словник української мови XVI — першої половини XVII ст.
З 1975 група мовознавців Інституту сусп. наук АН УРСР (від 1993 — Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича HAH України) у Львові готує «Словник української мови XVI — першої половини XVII ст.» [1983 опубл. пробний зошит, а в 1994—2004 вийшло 10 випусків (А—3)].
10.Новоукраїнський період (XIX ст. – сьогодення)
[ред.]
Пошуки найкращого варіанту правопису сучасної мови: XIX століття
У 1798 році вийшла «Енеїда» Івана Котляревського — твір, який став піонером нової української літератури і поштовхом до пошуків сучасних способів відтворення української мови у писемному вигляді. Виникла потреба у зміні традиційного письма. Письменники, які прагнули писати живою українською мовою, мусіли шукати засобів для передавання справжнього звучання слова, а не керуватися давнім написанням. У 1818 р. до алфавіту додано букву і, у 1837 — є та буквосполучення йо, ьо, у 1873 р. — ї. Натомість дедалі рідше можна було зустріти літери ъ, ы та э. Швидка і постійна зміна елементів алфавіту та їх різномаїте вживання породило значну кількість експериментів з українською мовою та створення великої кількості (від 1798 до 1905 р. можна нарахувати близько 50 більш-менш поширених, інколи узагалі індивідуальних) правописних систем.
Найвідоміші серед цих спроб:
правописна система Олексія Павловського
варіант «Русалки Дністрової» (1837)
кулішівка — правописна система П. Куліша у «Записках о Южной Русі» (1856) та в «Граматиці» (1857)
драгоманівка (вироблена в 70-х рр. XIX ст. у Києві гуртом укр. діячів культури під керівництвом мовознавця П. Житецького, куди входив і М. Драгоманов)
желехівка — створена українським вченим Є. Желехівським під час праці над власним «Малорусько-німецьким словарем» (Львів, 1886). Цей правопис закріплено у «Руській граматиці» С. Смаль-Стоцького та Ф. Гартнера, що вийшла 1893 р. у Львові. З певними корективами желехівку вжив Борис Грінченко у фундаментальному чотиритомному «Словарі української мови» (1907-1909). Більшість правописних правил (практично оперті на фонетиці — «пиши як чуєш»), застосованих у словнику Грінченка, діють і досі.