75.Число іменників. Особливості вживання іменників, які мають форму тільки однини чи множини.

Іменники мають два числа: однину й множину.

- Іменники в однині можна співвіднести із займенниками він, вона, воно або поєднати із цей, ця, це: цей світ, ця громада,це листя, це коріння.

Іменники в множині можна співвіднести із займенником вони або поєднати із ці: ці дерева, ці корені, ці ножиці, ці Карпати. Однина й множина іменників звичайно різняться між

собою закінченнями: будинок — будинки, вікно — вікна, дорога — дороги.

Проте в іменниках середнього роду на -я (змагання, сузір 'я) закінчення в обох числах збігаються. Число цих іменників виз­начаємо, орієнтуючись на слова, що стоять при них: змагання . триває — змагання тривають, далеке сузір я — далекі сузір я.

У давнину існувала ще третя форма числа іменників —двоїна. Тепер вона зникла, залишилися тільки форми очі, плечі,вуса, які тепер сприймаються як множина, та діалектні форми

на зразок дві відрі, дві нозі.

Частина іменників вживається, як правило, лише в однині. Вони означають:

а) назви речовин: залізо, віск, кров, молоко, чорнило;

б) збірні назви: студентство, молодь, дітвора, рідня, морква, бурячиння, листя, проміння, каміння, волосся;

в) назви дій, якостей, почуттів: молотьба, хода, бджільництво, байдужість, поспішність, гнів, дружба;

г) власні назви: Ольга, Степан, Іванченко, Луцьк, Куренівка.

Деякі з цих іменників можуть вживатися і в множині, що­правда, набуваючи при цьому трохи іншого значення: мінеральні води, добірні вина, леговані сталі, болі, радості, глибини, світи.

Незначна частина іменників має тільки множину. Вони переважно означають:

а) назви предметів, парних за своєю будовою: ножиці, сани, ворота, штани, челюсті, груди;

б) деякі збірні назви: люди, діти, кури, гуси, дрова, дріжджі, меблі, коноплі.

в) назви дій, станів, почуттів (переважно із суфіксом -ощ-):

лінощі, веселощі, мудрощі, заздрощі, пахощі, жнива;

г) назви родин рослин і тварин: злакові, зонтичні, хребетні, яструбині;

г) деякі власні географічні назви: Черкаси, Суми, Карпа­ти, Альпи, Осокорки, Маневичі.

Множинні іменники реального значення однини або мно­жини набувають за допомогою числівників: одні двері — двоє дверей, одні ножиці — троє ножиць.

Будуючи речення зі збірними іменниками, треба особливу увагу звертати на число пов'язаних із ними слів. Якщо збірний іменник, який називає сукупність багатьох предметів, стоїть в однині, то й пов'язані з ним слова також мають стояти в однині: осіннє листя (а не осінні), коріння проросло (а не проросли), селян­ство — воно (а не вони), молодь — її інтереси (а не їхні).

76.Вибір форм відмінкових закінчень іменників.

Іменники, пов'язуючись у реченні з іншими словами, змінюються за відмінками.  В українській мові є сім відмінків, кожний з яких відповідає на певне питання, має своє значення і форму його вираження. Називний відмінок відповідає на питання х т о? щ о?: Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє (Т. Шевченко). Родовий відмінок відповідає на питання к о г о? ч о г о?: біля хати, до зими, від горя, сміятися до сліз. Давальний відмінок відповідає на питання к о м у? ч о м у?: всупереч долі, назустріч вітрилам. У давальному відмінку іменників другої відмінипаралельно вживаються закінчення -ові, -еві (-єві) (у назвах істот) та -у (-ю) (в інших назвах).У словах із суфіксами -ов, -ів (їв), -ин (-їн)вживається тільки закінчення у: Києву, Ільїну. Знахідний відмінок відповідає на питання к о г о? щ о?: беру ручку, читаю книжку, зустрів товариша, пам'ятаю друзів. Орудний відмінок відповідає на питання к и м? ч и м?: стала тополею, дивиться вовком, соловейком щебече.  Місцевий відмінок відповідає на питання н а  к о м у? н а  ч о м у?: у лузі, по долині.  Кличний відмінок означає особу, до якої звертаємось. Отже, його мають не всі іменники, а лише ті, що є назвами осіб: Ой ти, дівчино, з горіха зерня (І. Франко). Проте в художньому мовленні клична форма може використовуватися як стилістичний засіб риторичного звертання до предметів, явищ природи, узагальнених понять з метою персоніфікації (одухотворення їх): Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину (С.Руданський). Називний відмінок називається прямим, усі інші – непрямими.

Називний	є	хто? що?
Родовий	нема	кого? чого?
Давальний	дам	кому? чому?
Знахідний	знайшов, бачу	кого? що?
Орудний	орудую, пишаюся	ким? чим?
Місцевий	знаходиться	на (в, при, по) кому? на (в, при, по) чому?
Кличний	--	--

Слід звернути увагу на відмінкові закінчення іменників, що вживаються лише у множині: окуляри, вибори, двері, ножиці, гроші. У родовому відмінку вони мають закінчення -ів (-їв): окулярів, виборів, опадів, штанів, любощів; нульове закінчення: ножиць, роковин, чобіт, воріт, ясел; закінчення -ей: саней, грошей, гусей, людей, дітей.

В орудному відмінку окремі слова мають паралельні форми: дверми — дверима, ворітьми — воротами.  У нашій мові є група іменників, здебільшого запозичених, які не змінюються ні за відмінками, ні за числами. З іншими словами вони вступають лише у смислові зв’язки. До незмінюваних іменників належать: а) загальні назви, що в кінці основи мають –а-(-я-), -е-(-є-), -і-(-ї-), -о-, -у-(-ю-): амплуа, каре, фойє, колібрі, бюро, кенгуру, меню, але іменникпальто в українській мові змінюється; б) прізвища людей та географічні назви іншомовного походження, що закінчуються на голосний, крім ненаголошеного -а: Горіо, Дюма, Ґете, Токіо, Душанбе, Перу; в) жіночі прізвища, що закінчуються на приголосний або на -о: Катерини Лисюк, до Алли Шевченко; але чоловічі прізвища на приголосний та -овідмінюються: про Петра Чубача, з Юрієм Костенком, Тарасові Шевченку, Івана Лисюка. г) жіночі і чоловічі російські прізвища на -их, географічні назви на -ово: Олексія Коротких, Ларисі Сєдих; Дурново; ґ) абревіатури: ПТУ, АЕС, райвно (але: вузу, вузом; загсу, у загсі). У складних назвах, що пишуться через дефіс, відмінюються, де можна, обидві частини: музей-квартира - музею-квартири, фабрика-кухня - на фабриці-кухні, Пуща-Водиця - у Пущі-Водиці, Конча-Заспа - під Кончею-Заспою, Ростов-на-Дону - до Ростова-на-Дону; але: Кос-Анатольський - Кос-Анатольського, Баден-Баден - у Баден-Бадені.