- •1.Мета та предмет вивчення практичного курс “Українська мова за професійним спрямуванням.”
- •2.Українська мова: роль і місце серед інших мов світу.
- •3. Правовий статус української мови. Поняття “державна” і “офіційна”мова
- •4.Походження української мови, тенденції розвитку.
- •5.Періодизації історії української мови.
- •6.Протоукраїнський і давньоукраїнський періоди в історії мови.
- •7.Мовна ситуація в Київській Русі
- •9.Історичні словники української мови
- •10.Новоукраїнський період (XIX ст. – сьогодення)
- •11. Імперські репресивні заходи щодо української мови у другій пол. Хіх – на поч. Хх ст. Та протидія їм з боку української культурної еліти.
- •12.Причини проведення українізації
- •13Лінгвоцид через геноцид і геноцид через лінгвоцид – мовна політика часів Радянського Союзу щодо України кін. 20-х – 80-х рр. Хх ст.
- •14.Державний статус української мови у 90-х рр. Хх ст. – на поч. Ххі ст. De jure I de facto.
- •15. З історії українського правопису.
- •16.Писемність і літературна традиція Київської Русі
- •17.Зародження фонетичнго принципу в українському правописі поч. Хіх ст. (о.Павловський, г.Квітка-Основ’яненко, п.Гулак-Артемовський, м.Шашкевич).
- •18.Кулішівка та желехівка – два варіанти фонетичного правопису для наддніпрянського і галицького варіантів української літературної мови.
- •19.Правописні реформи в Україні у 20-х -40-х рр. Хх ст. Як один із засобів політичного впливу на розвиток мови.
- •21.Функції мови в суспільстві.
- •22.Поняття літературної мови
- •23.Історія українського професійного мовлення, перспективи розвитку. Рідномовні обов’язки свідомого громадянина.
- •25.Поняття стилю. Функціональні стилі української мови.
- •26.Офіційно-діловий стиль: ознаки, жанри реалізації.
- •27.Ознаки наукового стилю.
- •28.Розмовний стиль: ознаки, жанри реалізації.
- •29.Особливості художнього стилю.
- •30.Найважливіші риси публіцистичного стилю.
- •31.Епістолярний стиль.
- •32.Сфера використання і особливості конфесійного стилю.
- •33.Правила оформлення бібліографії.
- •34.Особливості усної і писемної форм ділового мовлення.
- •35.Ознаки культури писемного ділового спілкування.
- •36.Поняття документа. Вимоги до документа.
- •37.Формуляр документів та його основні реквізити
- •39. Правила оформлення сторінки
- •37.Класифікація сучасних ділових паперів. Реквізити документа.
- •38.Текст як основний реквізит документа. Види текстів. Вимоги до тексту.
- •39.Правила оформлення документів: оформлення сторінки, норми нумерації, рубрикації.
- •40.Особливості усного професійного мовлення. Ознаки культури професійного спілкування.
- •41.Види усного професійного спілкування.
- •42.Усне професійне приватне спілкування. Загальна характеристика, жанри реалізації.
- •43.Ділова бесіда.
- •44.Нарада.
- •45.Телефонна розмова.
- •46.Прийом відвідувачів.
- •47.Усне професійне публічне спілкування. Загальна характеристика, жанри реалізації.
- •48.Характеристика особливостей публічного виступу, промови, доповіді, дискусії.
- •49.Невербальні засоби ділової комунікації. Поза. Жести. Міміка. Погляд. Рукостискання. Дистанція.
- •50,.Орфоепічні норми сучасної української літературної мови.
- •51.Акцентуаційні норми сучасної української літературної мови.
- •52.Евфонія як засіб милозвучності.
- •53.Види тональності спілкування.
- •54.Інтонаційна виразність мовлення.
- •55.Український мовленнєвий етикет.
- •56.Лексична норма та її типові порушення.
- •57.Однозначна та багатозначна лексика.
- •58.Плеоназм і тавтологія в культурі мови.
- •59.Лексика української мови за значенням.
- •60.Омоніми, синоніми, антоніми, пароніми в системі умпс.
- •61.Терміни у професійному спілкуванні: їхні ознаки та функціонування.
- •62.Активна і пасивна лексика у культурі ділового спілкування.
- •63.Утворення та адаптація неологізмів і їх застосування.
- •64.Використання абревіатур у професійному спілкуванні.
- •65.Лексика за походженням. Використання запозиченої лексики в курсі умпс.
- •66.Фразеологія української мови за професійним спрямуванням.
- •67.Явища евфемізму і перифраз у професійному спілкуванні.
- •68.Стилістична диференціація української лексики.
- •69.Українська лексикографія. Історичні словники.
- •70.Морфологічна норма та її типові порушення.
- •71.Категорія роду іменників.
- •72.Визначення роду незмінюваних іменників іншомовного походження.
- •74.Вибір граматичної форми роду в назвах осіб за професією, посадою, званням.
- •75.Число іменників. Особливості вживання іменників, які мають форму тільки однини чи множини.
- •76.Вибір форм відмінкових закінчень іменників.
- •78.Паралельні закінчення давального відмінка однини іменників чоловічого роду.
- •78.Складні випадки відмінювання іменників чоловічого роду іі відміни у родовому відмінку однини.
- •79.Кличний відмінок у звертанні та його роль у професійному спілкуванні.
- •80.Прикметник. Утворення ступеня більшого чи меншого виразу ознаки якісних прикметників у професійному мовленні.
- •81.Групи прикметників і роль закінчення для виявлення значення.
- •82.Словозміна числівників, зв’язок числівників з іменниками.
- •83.Займенники, їх стилістична роль і особливості використання у професійному спілкуванні.
- •84.Специфіка вживання дієслівних форм у професійному спілкуванні.
- •85.Прийменники впрофесійному мовленні.
- •86.Поняття синтаксичної норми. Порядок слів у професійному спілкуванні.
- •§ 1. Складні випадки керування у службових документах
- •88.Узгодження підмета з присудком.
- •89.Поєднання однорідних членів речення, особливості їх вживання в офіційно-діловому тексті.
- •90.Складні речення у фаховому мовленні.
64.Використання абревіатур у професійному спілкуванні.
Використання Абревіатур у мові (лат. abbrevio — скорочую) — складноскорочені слова, похідне слово, що виникає внаслідок абревіації — утворення з перших літер або з інших частин слів, що входять до складу назви чи поняття. Вживаються в усній та писемній мові.
Абревіатури називають також акронімами (від грец. ????? — «найвищий, крайній» та ?????? — «ім'я»). Щодо застосування терміну «акронім» існують різні думки: за однією, акронімами називають будь-які слова, складені з перших літер чи частин слів у скорочуваному словосполученні, за іншою — тільки такі, що вимовляються як цілісні слова, а не як послідовність назв літер. Компоненти абревіатур визначають їхні види. Літерні (ініціальні) абревіатури складаються з початкових літер (ООН, США, HAH), звукові — з початкових звуків (вуз, загс), складові — з початкових складів кожного слова словосполучення (колгосп). Існують мішані абревіатури, в яких поєднані початкова частина першого слова і ціле друге (морфлот), початок першого слова та кінець останнього (мопед — від [мо(тоцикл + велоси)пед]). Загалом, розрізняють такі типи абревіатур: буквено-звукова — абревіатура ініціального типу, в якій поєднуються буквена та звукова вимова (наприклад: ІНДЗ — ін-де-зе — індивідуальне науково-дослідне завдання; ЦСКА — це-ес-ка — Центральний спортивний клуб армії); звукова — абревіатура, що складається з початкових звуків (ЛАЗ — Львівський автобусний завод, НАН — Національна академія наук);
ініціальна — абревіатура, що складається з початкових літер слів, які виступають твірною базою для певного похідного (наприклад: УПА — Українська повстанська армія, СБУ — Служба безпеки України);
ініціальна буквена — ;
ініціальна звукова — ;
ініціально-цифрова — ;
комбінована — ;
літерна — ;
мішана (змішана) — ;
складова — ;
словоформна — поєднання частини слова з відмінковою словоформою (Наприклад: завкафедри, коомроти, завскладу);
телескопічна — абревіатура, утворена шляхом поєднання початкової і кінцевої частин твірного слова (Наприклад: мерон — малоеластичний капрон);
уламкова — поєднання в абревіатурі асемантичних частин слова (Наприклад: педфак, медсанбат, студком, мехамат);
усічено-словесна — абревіатура, утворена шляхом поєднання частини слова з повноцінним словом.
65.Лексика за походженням. Використання запозиченої лексики в курсі умпс.
За походженням лексика української мови не однорідна. Окремі слова і цілі групи слів в українській мові виникли в різні епохи і з різних джерел. Отже, з погляду походження лексика сучасної української мови поділяється на кілька груп.
1. Спільнослов'янська лексика. Це найдавніший шар словникового складу української мови, успадкований через давньоруську з мови праслов'янської, що існувала до V-VI ст. н.е., а потім, розпадаючись, стала тим джерелом, а основі якого виникли і розвивалися всі інші слов'янські мови. Закономірно, що слова спільнослов'янського походження з часом зазнали певних фонетичних та морфологічних змін і вимовляються тепер відповідно до норм сучасної мови.
До спільнослов'янського лексичного фонду відносяться слова, поширені в усіх або в більшості слов'янських мов. Мати, син, дочка, батько, сестра, баба, жінка, орати, сіяти, кувати, шити, меч, граблі, вовк, коза, бик, кінь, свиня, ніс, зуб, око, борода, воля, гнів, гріх та інші.
2.Східнослов'янська лексика - та частина українського словникового запасу, яку наша мова успадкувала разом із спільнослов'янською лексикою з мови давньоруської - спільного джерела сучасних української, російської та білоруської мов. Східнослов'янська лексика, точніше, слова цієї групи виникли лише в діалектах східнослов'янської давньоруської мови в епоху її окремішнього існування й розвитку і поширені переважно в сучасних східнослов'янських мовах: білка, кішка, селезень, собака, коровай, пряник, коржик, гречка, осока, урожай, полова, мельник, селянин та інші.
3. До власне української лексики належать слова, які виникли на українському мовному грунті, тобто в період становлення і подальшого розвитку мови української народності (приблизно з XIV ст.): багаття, бавитись, будинок, вареник, гай, карбованець, кисень, паляниця, освіта, мрія, літак...
