58.Плеоназм і тавтологія в культурі мови.

ТАВТОЛОГІЯ [грец. ταυτολογία — повторення, від ταυτό (τό αυτό) — те саме і λογος — слово] — неусвідомлюваний, мимовільний або, навпаки, навмисний повтор у межах словосполучення, речення того самого чи однокорен. слів (формально-семантична Т.) або різнокорен. слів з тотожним, аналогічним і под. значенням (семантична Т.). Це може бути виявом недостатньої культури мови або спец. семант.-стилістичним засобом (фігура мови). Т. як мимовільне і небажане взаємодублювання слів у межах одного контексту трапляється при вживанні слів з непрозорою етимологією, переважно іншомовних (прихована Т.): розповісти свою автобіографію, народний фольклор, основний лейтмотив, перший дебют, місцеві аборигени, найбільш оптимальний (лат. optimus — найкращий з можливих), унікальний у своєму роді (лат. unicus — єдиний), період часу, прейскурант цін (нім. Preis — ціна). Рідше — при вживанні слів з прозорою внутр. формою, зокрема однокореневих. В останньому випадку наступне слово дещо уточнює або підсилює попереднє, хоч у цьому немає потреби, напр.: сто карбованців грошей, у січні місяці, проливна злива, об’єднатися воєдино, вперше познайомитися. Є Т. службових слів і морфем: для проформи(лат. proforma — для форми), в анфас зам. анфас (франц. en face — в обличчя), більш досконаліший (більш і суф. -іш- тут взаємодублюються), найкращий за всіх (пор. найкращий і кращий за всіх). Буває тавтол. визначення, що повторює в ін. формі уже сказане: «Рівносторонній трикутник — це трикутник з рівними сторонами».

Т. як семант.-стиліст. і номінат.-словотворчий засіб виявляється, напр., при утворенні т. з. етимологічних фігур — об’єднанні в межах однієї конструкції двох етимологічно тотожних слів, коли дієслово втягує у сферу свого вживання однокорен. додаток чи, рідше, підмет або навіть стимулює їх утворення, іменник — однокорен. означення чи, рідше, присудок, прикметник — означуваний ним іменник і т. п. Напр.: сміятися гірким сміхом, жити своїм життям, «Загину загибеллю сокола я» (М. Бажан); у конструкціях з «внутрішнім об’єктом»: думу думати, зиму зимувати;при редуплікації з підсил. значенням: криком кричати, лежнем лежати, поїдом їсти, пропади воно пропадом: «Як стрель стрельнув у дівчину» (Панас Мирний), «Виса висить, хода ходить» (яблуко і свиня в загадці), «... було чути, Як реве ревучий» (Т. Шевченко — про Дніпро), чужа чужаниця (фолькл.); при семантичній Т.: Набриднути, як гірка редька (Приказка); гори воно вогнем. Семантична Т. лежить в основі мовних жартів, іронічних фразеологізмів, прислів’їв, ефект яких ґрунтується на невідповідності між подібним значенням слів і їх відмінною формою: то потухне, то погасне; з вогню та в полум’я. Зі зміною чи втратою вихідного значення слова тавтологічність певного сполучення може зникати: чорне чорнило (бо вже є чорнило й інших кольорів), біла білизна, кредит (лат. credo — вірю, довіряю) довір’я, у назвах держав типу Українська Народна Республіка (лат. res publica, букв. — справа народна), при поєднанні загальної і власної назв типу місто Мелітополь (грец. πόλις — місто), гора Чорногора. Т. лежить в основі деяких типів синтакс. конструкцій: закон є закон (тобто закон і тільки), день як день. Але Т. може бути лише зовнішньою при внутр. відмінності повторюваних слів: зима є зима (коли зима морозна, сніжна; повторюване слово виражає найхарактерніші, на погляд мовця, ознаки відповідного поняття). Т. традиційно вважають різновидом плеоназму, хоч між цими явищами відношення швидше не видо-родові, а взаємодоповнювальні

Плеона́зм (від грец. πλεονασμός — надлишок, надмірність) — надлишковість засобів, що використовуються для передачі лексичного чи граматичного змісту висловлювання. Плеоназм як властивість тексту є протилежністю еліпсису і виявляє себе у повторенні чи синонімічному дублюванні лексем (лексичний плеоназм) або граматичних форм (граматичний плеоназм), а також у надто багатослівній передачі змісту, який може бути висловлено коротше. Плеоназм може реалізовуватись і в межах речення, і у ширшому контексті: цілі речення можуть практично дублювати той самий зміст.

Плеоназм може бути обов'язковим (зумовленим мовною системою чи нормою) або факультативним, стилістичним (зумовленим експресивною метою висловлювання). Обов'язковий плеоназм є часто присутнім у граматиці різних мов — наприклад, у системах узгодження (дублювання граматичного значення іменника у формах залежних від нього слів), у деяких конструкціях дієслівного керування — дублювання просторових значень дієслівних префіксів у прийменниках («злізти з дерева») або подвійного заперечення («ніколи не був») та ін. Стилістичний (експресивний) плеоназм є типовим для розмовної, публіцистичної і художньої мови, особливо для фольклору, де плеонастичні епітети й порівняння можуть перетворюватись на стійкі поетичні формули.

Приклади:

• пам'ятний сувенір (сувенір — «подарунок на пам'ять»),

• передовий авангард (авангард — «ті, хто попереду»),

• спільна співпраця (співпраця — «спільне розв'язання проблем, спільна робота»),

• народний фольклор (фольклор — «народна творчість»),

• прейскурант цін (прейскурант — «довідник цін»),

• вільна вакансія (вакансія — «вільна, незайнята посада»),

• основний лейтмотив (лейтмотив — «провідний мотив, основна думка твору»),

• дублювати двічі (дублювати — «повторювати»),

• демобілізуватися з армії (демобілізуватися — «увільнитися зі збройних сил»).[1]

Близьким до поняття плеоназму є поняття тавтології, яку іноді називають «хибним плеоназмом».