- •1.Мета та предмет вивчення практичного курс “Українська мова за професійним спрямуванням.”
- •2.Українська мова: роль і місце серед інших мов світу.
- •3. Правовий статус української мови. Поняття “державна” і “офіційна”мова
- •4.Походження української мови, тенденції розвитку.
- •5.Періодизації історії української мови.
- •6.Протоукраїнський і давньоукраїнський періоди в історії мови.
- •7.Мовна ситуація в Київській Русі
- •9.Історичні словники української мови
- •10.Новоукраїнський період (XIX ст. – сьогодення)
- •11. Імперські репресивні заходи щодо української мови у другій пол. Хіх – на поч. Хх ст. Та протидія їм з боку української культурної еліти.
- •12.Причини проведення українізації
- •13Лінгвоцид через геноцид і геноцид через лінгвоцид – мовна політика часів Радянського Союзу щодо України кін. 20-х – 80-х рр. Хх ст.
- •14.Державний статус української мови у 90-х рр. Хх ст. – на поч. Ххі ст. De jure I de facto.
- •15. З історії українського правопису.
- •16.Писемність і літературна традиція Київської Русі
- •17.Зародження фонетичнго принципу в українському правописі поч. Хіх ст. (о.Павловський, г.Квітка-Основ’яненко, п.Гулак-Артемовський, м.Шашкевич).
- •18.Кулішівка та желехівка – два варіанти фонетичного правопису для наддніпрянського і галицького варіантів української літературної мови.
- •19.Правописні реформи в Україні у 20-х -40-х рр. Хх ст. Як один із засобів політичного впливу на розвиток мови.
- •21.Функції мови в суспільстві.
- •22.Поняття літературної мови
- •23.Історія українського професійного мовлення, перспективи розвитку. Рідномовні обов’язки свідомого громадянина.
- •25.Поняття стилю. Функціональні стилі української мови.
- •26.Офіційно-діловий стиль: ознаки, жанри реалізації.
- •27.Ознаки наукового стилю.
- •28.Розмовний стиль: ознаки, жанри реалізації.
- •29.Особливості художнього стилю.
- •30.Найважливіші риси публіцистичного стилю.
- •31.Епістолярний стиль.
- •32.Сфера використання і особливості конфесійного стилю.
- •33.Правила оформлення бібліографії.
- •34.Особливості усної і писемної форм ділового мовлення.
- •35.Ознаки культури писемного ділового спілкування.
- •36.Поняття документа. Вимоги до документа.
- •37.Формуляр документів та його основні реквізити
- •39. Правила оформлення сторінки
- •37.Класифікація сучасних ділових паперів. Реквізити документа.
- •38.Текст як основний реквізит документа. Види текстів. Вимоги до тексту.
- •39.Правила оформлення документів: оформлення сторінки, норми нумерації, рубрикації.
- •40.Особливості усного професійного мовлення. Ознаки культури професійного спілкування.
- •41.Види усного професійного спілкування.
- •42.Усне професійне приватне спілкування. Загальна характеристика, жанри реалізації.
- •43.Ділова бесіда.
- •44.Нарада.
- •45.Телефонна розмова.
- •46.Прийом відвідувачів.
- •47.Усне професійне публічне спілкування. Загальна характеристика, жанри реалізації.
- •48.Характеристика особливостей публічного виступу, промови, доповіді, дискусії.
- •49.Невербальні засоби ділової комунікації. Поза. Жести. Міміка. Погляд. Рукостискання. Дистанція.
- •50,.Орфоепічні норми сучасної української літературної мови.
- •51.Акцентуаційні норми сучасної української літературної мови.
- •52.Евфонія як засіб милозвучності.
- •53.Види тональності спілкування.
- •54.Інтонаційна виразність мовлення.
- •55.Український мовленнєвий етикет.
- •56.Лексична норма та її типові порушення.
- •57.Однозначна та багатозначна лексика.
- •58.Плеоназм і тавтологія в культурі мови.
- •59.Лексика української мови за значенням.
- •60.Омоніми, синоніми, антоніми, пароніми в системі умпс.
- •61.Терміни у професійному спілкуванні: їхні ознаки та функціонування.
- •62.Активна і пасивна лексика у культурі ділового спілкування.
- •63.Утворення та адаптація неологізмів і їх застосування.
- •64.Використання абревіатур у професійному спілкуванні.
- •65.Лексика за походженням. Використання запозиченої лексики в курсі умпс.
- •66.Фразеологія української мови за професійним спрямуванням.
- •67.Явища евфемізму і перифраз у професійному спілкуванні.
- •68.Стилістична диференціація української лексики.
- •69.Українська лексикографія. Історичні словники.
- •70.Морфологічна норма та її типові порушення.
- •71.Категорія роду іменників.
- •72.Визначення роду незмінюваних іменників іншомовного походження.
- •74.Вибір граматичної форми роду в назвах осіб за професією, посадою, званням.
- •75.Число іменників. Особливості вживання іменників, які мають форму тільки однини чи множини.
- •76.Вибір форм відмінкових закінчень іменників.
- •78.Паралельні закінчення давального відмінка однини іменників чоловічого роду.
- •78.Складні випадки відмінювання іменників чоловічого роду іі відміни у родовому відмінку однини.
- •79.Кличний відмінок у звертанні та його роль у професійному спілкуванні.
- •80.Прикметник. Утворення ступеня більшого чи меншого виразу ознаки якісних прикметників у професійному мовленні.
- •81.Групи прикметників і роль закінчення для виявлення значення.
- •82.Словозміна числівників, зв’язок числівників з іменниками.
- •83.Займенники, їх стилістична роль і особливості використання у професійному спілкуванні.
- •84.Специфіка вживання дієслівних форм у професійному спілкуванні.
- •85.Прийменники впрофесійному мовленні.
- •86.Поняття синтаксичної норми. Порядок слів у професійному спілкуванні.
- •§ 1. Складні випадки керування у службових документах
- •88.Узгодження підмета з присудком.
- •89.Поєднання однорідних членів речення, особливості їх вживання в офіційно-діловому тексті.
- •90.Складні речення у фаховому мовленні.
46.Прийом відвідувачів.
ОРГАНІЗАЦІЯ ПРИЙОМУ ВІДВІДУВАЧІВ
Однією з найважливіших складових частин у роботі будь-якого керівника є прийом відвідувачів. Прийом відвідувачів можна поділити на три напрями:
· прийом співробітників своєї установи по поточних справах;
· прийом відвідувачів інших організацій та делегацій;
· прийом відвідувачів з особистих питань.
Секретар повинен:
· забезпечити наявність інформації про години прийому (у вигляді таблички із зазначенням днів та годин прийому);
· вести облік відвідувачів під час прийому, слідкувати за черговістю регламентного прийому (зазначений час).
Секретарю слід пам’ятати, що відвідувач будь-якого рангу без винятку може заходити в кабінет керівника тільки після доповіді секретаря. Якщо відвідувач зайшов у приймальню, секретар повинен:
· запропонувати відвідувачеві зняти верхній одяг і попросити зачекати
1-3 хв.;
· доповісти керівникові про відвідувача – прізвище, ім’я, по батькові, посаду та мету візиту;
· якщо керівник має змогу прийняти відвідувача, запросити його до кабінету;
· в разі неможливості прийому відвідувача керівником, слід послатися на об’єктивність причин, за яких це сталося, а також зазначити час можливого прийому.
Організовуючи прийом співробітників, секретар повинен:
· знати коло осіб, що мають право заходити до керівника у будь-який час без доповіді;
· довести до співробітників години прийому та попередити про них відвідувачів;
· повідомляти керівникові про відвідувача по телефону.
Організовуючи прийом осіб, що прибули у відрядження, необхідно:
· з’ясувати, з якого питання прибув відвідувач і чи була попередня домовленість щодо відрядження;
· зробити позначку у посвідченні про відрядження, допомогти у забезпеченні необхідними матеріалами;
· у разі потреби допомогти з розміщенням у готелі.
Якщо керівник відсутній, необхідно посприяти, щоб його прийняв співробітник, в межах компетенції якого має бути вирішення даного питання. Слід обов’язково пояснити причину відсутності керівника.
Якщо прибуває делегація, секретар має заздалегідь забезпечити її супроводження співробітником установи. Для іноземної делегації слід потурбуватися про перекладача та замовити сувеніри.
Під час проведення прийомів з особистих питань слід забезпечити присутність на робочому місці співробітників, які можуть знадобитися при розв’язуванні питань стосовно відвідувача. Зв’язок з ними здійснюється по телефону. В разі відсутності керівника, прийом здійснює його заступник (в.о.керівника).
Якщо запис на прийом проводять попередньо, краще його робити в журналі за такою формою:
47.Усне професійне публічне спілкування. Загальна характеристика, жанри реалізації.
Розрізняють такі види публічного мовлення:
соціально-політичне (політична доповідь, промова, політичний огляд, ділова доповідь, промова);
академічне (наукова доповідь, лекція, наукове повідомлення, огляд, виступ у науковій дискусії);
судове (звинувачувальна та захисна промова);
урочисте (ювілейна, вітальна промова, виступ на прийомі);
церковно-богословське (проповідь, звернення до пастви).
У професійному спілкуванні залежно від змісту, призначення, способу виголошення та обставин спілкування виділяють такі найпоширеніші жанри публічних виступів: доповідь, промова, лекція, виступ у дискусії. Доповідь — це значний за обсягом документ, призначений для усного виголошення, який обов’язково містить певні висновки і пропозиції. У доповіді наявний значний фактичний матеріал (тому її тези часто пропонують слухачам заздалегідь); вона, як правило, розрахована на підготовлену аудиторію. Текст доповіді може бути предметом обговорення, зазнавати критики, доповнюватися новими положеннями тощо. Різновиди доповіді: ділова, політична, звітна, наукова. Промова і зараз актуальна для промовця. Промова повинна бути логічно струнка, переконлива, емоційно насичена. Основні різновиди промов: ділова, ювілейна, святкова, агітаційна, мітингова.— це невеликий (до 10-15 хв.) усний виступ, що має на меті висвітлення певної інформації, вплив не тільки на розум, а й на волю й почуття слухачів. Давньоримська схема: що, для чого, у який спосіб Лекція — це публічний виступ, основним призначенням якого є пропаганда наукових знань. Лекція містить науково доведену й перевірену інформацію, визнану в науковому світі. Лекції різноманітні за своїм змістом і формою викладу. Залежно від слухацької аудиторії розрізняють два основні типи лекцій: популярні (розраховані на непідготовленого слухача) й академічні (розраховані на слухача, який має певний рівень знань). ^ Виступ у дискусії основні риси виступу.— це лаконічний (до 2-5 хв.), чітко аргументований виклад певного погляду на проблему. Виступ найчастіше не готується завчасно і є спонтанною мовною реакцією на щойно почуте на зборах, нараді, семінарі, науковій конференції тощо. Полемічність, стислість, точність і чіткість формулювань Особливості публічного мовлення пов’язані насамперед з тим, що звернення до великої аудиторії створює специфічну атмосферу — атмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане. Промовець повинен дотримуватися ряду вимог, зокрема пов’язаних із його поведінкою: — природність, позбавлена штучності; — доброзичливість, повага, теплота у ставленні до слухачів; — зосередженість, серйозність оратора; — глибока внутрішня переконаність; — відповідна інтонація, міміка, жести.
