42.Усне професійне приватне спілкування. Загальна характеристика, жанри реалізації.

Одним з різновидів приватного ділового мовлення є телефонна розмова. Розмовляючи по телефону, співрозмовники не бачать один одного, тому виключається передача інформації через міміку, жести, вираз очей, вираз обличчя та ін. Телефонна розмова може бути офіційною і неофіційною.  Основні вимоги до мовця, який говорить по телефону, такі:  1. чіткість, чистота артикуляції, правильність дикції; 2. середній за силою голос мовлення; 3. лаконізм висловлення, чіткість, виразність побудови фрази; 4. темп мовлення – середній, тон – спокійний, ввічливий. Службова розмова складається з таких компонентів: момент встановлення зв’язку, виклад справи, завершення розмови. 1. Момент встановлення зв’язку. Розпочинаючи розмову, треба назвати своє прізвище, ім’я, по батькові, а також сказати, від чийого імені Ви говорите (установа, службова особа та ін.). У відповідь теж називають себе й установу, сторони обов’язково вітаються.  2. Виклад справи слід будувати чітко, коротко, без зайвих подробиць. Лаконізм тут досягається за рахунок детально продуманого переліку головних і другорядних питань, що вимагають короткої і конкретної відповіді. Розмова по телефону не повинна перетворюватись на монолог: викладаючи багатослівне питання, слід передавати інформацію частинами, по можливості частіше робити паузи. 3. Завершення розмови. Ініціатива завершення розмови належить, звичайно, тому, хто телефонує, але якщо співрозмовник значно старший за віком (чи службовим становищем), слід дати можливість закінчити розмову йому. Якщо викликаний до телефону службовець – жінка, то співрозмовник повинен зачекати, щоб розмову закінчила вона. При розмові про третю особу її слід називати на ім’я та по батькові або на прізвище (говорити весь час лише “він” – не ввічливо).  Не слід зловживати формулою “вас турбує такий-то”. Приватні розмови мають особливі загальномовні та етичні норми, застосування яких залежить і від знання етикетних правил, і від мовленнєвої вправності. Слід вдало підбирати час дзвінка, зателефонувавши, відрекомендуватися, особливо тоді, коли слухавку взяла не та людина, до якої ви телефонуєте, не зловживати часом співбесідника, не бути багатослівним та ін. Основним видом писемного ділового мовлення є документ.  Текст документа повинен бути достовірним, точним, повним, стислим, переконливим. При підготовці тексту документа рекомендовано дотримуватись таких правил:  1. Замінювати складні речення простими, що сприяє прискореному сприйманню тексту документа. 2. Уживати стійкі (трафаретні, стандартизовані) словосполучення (відповідно до Вашого прохання, згідно з рішенням комісії, відчувати гостру необхідність). 3. Уживати прямий порядок слів у реченні (підмет передує присудку, означення мають передувати означуваним словам, вставні слова краще ставити на початку речення). 4. Об’єктивно викладати думку.  5. Не вживати емоційної, експресивної лексики.  6. Використовувати мовні конструкції наказового характеру – наказую (у наказі), пропоную (у вказівках). 7. Писемне ділове мовлення повинно відповідати нормам сучасної літературної мови, недопустимим є калькування, змішування мов, уникання стильового дисонансу (розмовних, просторічних, емоційно-експресивних та інших засобів). 8. Лаконічно виражати думку.  9. Вживати пасивні конструкції (обговорюється питання, визначаються розміри, встановлюються терміни і т.ін.). Вживати специфічні підсумкові конструкції: коротко кажучи, одне слово, як зазначалося вище.