41.Види усного професійного спілкування.

Ділове мовлення обслуговує сферу офіційного усного й писемного спілкування: зв’язок органів влади, установ, орга-нізацій між собою та з населенням, міжнародні стосунки в га-лузі політики, економіки, культури, науки тощо.Усний різновид ділового мовлення включає публічні татприватні бесіди, розмови, виступи офіційних осіб. Залежно від тематики і сфери ділового спілкування, усні форми його мають такі жанри:

– адміністративно-господарський – охоплює усні розпорядження, накази, оголошення, спілкування по телефону, наради, виробничі збори, конференції тощо;

– законодавчий – відбиває усні повідомлення по радіо й телебаченню про важливі акти, закони, постанови, що мають державне значення;

– дипломатичний – уключає міжнародні зустрічі, конференції, виступи офіційних осіб тощо. Офіційно-ділове усне мовлення – це складна система мовних засобів, що можуть використовуватися і в інших стилях, проте там вони виконують інші функції. Обставини, за яких відбувається усне ділове спілкування, досить різноманітні: розмова з одним співрозмовником, з кількома; виступ перед великою аудиторією – на зборах, нараді,конференції; розмова по телефону та ін. У кожній ситуації ми створюємо висловлювання, послуговуючись різними мовними засобами, і поводимося щораз по-іншому. Відповідно усне ділове спілкування поділяють на приватне й публічне залежно від кількості його завдань та учасників. Усі види усного ділового спілкування реалізуються в різних жанрах мовлення: спілкування в колективі, прийом відвідувачів, ділові наради, збори, телефонна розмова, доповіді й лекції адміністративно-господарського, економічного, статис-тичного змісту. Таким чином, необхідно пам’ятати, що на усне мовлення впливають як мовні, так і позамовні чинники.В усіх ситуаціях мовець повинен ураховувати специфіку усної форми мовлення. По-перше, вона, як відомо, є первинною формою мови; по-друге, інтонаційно й лексично багатою,різноманітною, що сприяє всебічному виявленню особистості мовця, його інтелекту тощо.«Говори, щоб я тебе побачив» – ці слова Сократа дуже точ-но характеризують мовця не тільки як інтелектуальну особис- тість, але й мовну – людину, яка добре володіє усіма барвами усного слова й доречно ними користується. Розмовляючи, людина швидко добирає необхідне слово, замінює його іншим,що потребує певного напруження й організації мозкової ді-яльності людини, оскільки часу на обдумування практично немає. Певні труднощі виникають у мовця при конструюванні висловлювань, що мають точно відбивати думки й при цьому бути різноманітними. Як засвідчують мовознавці й психологи для оволодіння усним діловим мовленням сучасна людина повинна мати достатній словниковий запас і володіти навичками та вміннями легко й вільно створювати речення різної структури, поєднувати їх у тексті (висловлюванні) як діалогічному, так і монологічному.До позамовних особливостей усного мовлення відносяться ситуація, в якій відбувається ділове спілкування, – мета,завдання, кількість співрозмовників, посадова ієрархія тощо.Наші висловлювання залежать від того, з ким, де, і з якою метою ми розмовляємо, тобто від мовленнєвої ситуації.Мовленнєве спілкування розглядається як процес впливу одного співрозмовника на іншого (інших), що здійснюється вербальними засобами, зокрема мовленням. Це стосується й ділового спілкування, яке має змістовий бік і формальний.Змістовий бік цього впливу – ретельно відібрані й певним чином організовані думки, а формальний – мовне оформлення думок. Останнє значною мірою залежить від специфіки впливу та від співрозмовника (адресата мовлення). Для розуміння суті ділового спілкування необхідно відповісти на такі питання: чому я вступаю в спілкування? З ким я спілкуюся?Як я буду спілкуватися? Відповідь на перше питання розкри-ває причину потреби у спілкуванні: 1) проінформувати спів-розмовника (співрозмовників), висловити своє ставлення до цього; 2) щось довести, у чомусь переконати; 3) з’ясувати ставлення співрозмовника (співрозмовників) до перших питань, проблем тощо.Розкриваючи зміст другого питання, відзначимо, що вибір спілкування залежить від мовця. Однак у діловому спілкуван-ні цей вибір може бути зворотним –співрозмовником можуть вибрати самого мовця (прийом відвідувачів, звіт на зборах тощо). Та, коли вже спілкування відбувається, мовець мусить урахувати, хто його співрозмовник, що це за людина, яку посаду займає, якого віку та ін. І відповідно до цього ми структуруємо своє спілкування, добираючи спеціальні мовні засоби формули мовної етики, звертання, конструкції речень тощо.Відповідь на третє питання має кілька аргументів. Поперше, це залежить від того, хто є співрозмовником. По-друге,мовець обов’язково мусить урахувати мету спілкування. Від-повідно до мети витворюється зміст і форма нашого вислов-лювання. Тобто у спілкуванні необхідно враховувати адреса-та мовлення, оскільки основна мета ділового спілкування –вплив на співрозмовника. Щоб впливати, треба вступати з ним у контакт, тобто взаємодіяти. Вплив одного співрозмовникана іншого (інших) є складовою частиною їх взаємодії.