- •1.Мета та предмет вивчення практичного курс “Українська мова за професійним спрямуванням.”
- •2.Українська мова: роль і місце серед інших мов світу.
- •3. Правовий статус української мови. Поняття “державна” і “офіційна”мова
- •4.Походження української мови, тенденції розвитку.
- •5.Періодизації історії української мови.
- •6.Протоукраїнський і давньоукраїнський періоди в історії мови.
- •7.Мовна ситуація в Київській Русі
- •9.Історичні словники української мови
- •10.Новоукраїнський період (XIX ст. – сьогодення)
- •11. Імперські репресивні заходи щодо української мови у другій пол. Хіх – на поч. Хх ст. Та протидія їм з боку української культурної еліти.
- •12.Причини проведення українізації
- •13Лінгвоцид через геноцид і геноцид через лінгвоцид – мовна політика часів Радянського Союзу щодо України кін. 20-х – 80-х рр. Хх ст.
- •14.Державний статус української мови у 90-х рр. Хх ст. – на поч. Ххі ст. De jure I de facto.
- •15. З історії українського правопису.
- •16.Писемність і літературна традиція Київської Русі
- •17.Зародження фонетичнго принципу в українському правописі поч. Хіх ст. (о.Павловський, г.Квітка-Основ’яненко, п.Гулак-Артемовський, м.Шашкевич).
- •18.Кулішівка та желехівка – два варіанти фонетичного правопису для наддніпрянського і галицького варіантів української літературної мови.
- •19.Правописні реформи в Україні у 20-х -40-х рр. Хх ст. Як один із засобів політичного впливу на розвиток мови.
- •21.Функції мови в суспільстві.
- •22.Поняття літературної мови
- •23.Історія українського професійного мовлення, перспективи розвитку. Рідномовні обов’язки свідомого громадянина.
- •25.Поняття стилю. Функціональні стилі української мови.
- •26.Офіційно-діловий стиль: ознаки, жанри реалізації.
- •27.Ознаки наукового стилю.
- •28.Розмовний стиль: ознаки, жанри реалізації.
- •29.Особливості художнього стилю.
- •30.Найважливіші риси публіцистичного стилю.
- •31.Епістолярний стиль.
- •32.Сфера використання і особливості конфесійного стилю.
- •33.Правила оформлення бібліографії.
- •34.Особливості усної і писемної форм ділового мовлення.
- •35.Ознаки культури писемного ділового спілкування.
- •36.Поняття документа. Вимоги до документа.
- •37.Формуляр документів та його основні реквізити
- •39. Правила оформлення сторінки
- •37.Класифікація сучасних ділових паперів. Реквізити документа.
- •38.Текст як основний реквізит документа. Види текстів. Вимоги до тексту.
- •39.Правила оформлення документів: оформлення сторінки, норми нумерації, рубрикації.
- •40.Особливості усного професійного мовлення. Ознаки культури професійного спілкування.
- •41.Види усного професійного спілкування.
- •42.Усне професійне приватне спілкування. Загальна характеристика, жанри реалізації.
- •43.Ділова бесіда.
- •44.Нарада.
- •45.Телефонна розмова.
- •46.Прийом відвідувачів.
- •47.Усне професійне публічне спілкування. Загальна характеристика, жанри реалізації.
- •48.Характеристика особливостей публічного виступу, промови, доповіді, дискусії.
- •49.Невербальні засоби ділової комунікації. Поза. Жести. Міміка. Погляд. Рукостискання. Дистанція.
- •50,.Орфоепічні норми сучасної української літературної мови.
- •51.Акцентуаційні норми сучасної української літературної мови.
- •52.Евфонія як засіб милозвучності.
- •53.Види тональності спілкування.
- •54.Інтонаційна виразність мовлення.
- •55.Український мовленнєвий етикет.
- •56.Лексична норма та її типові порушення.
- •57.Однозначна та багатозначна лексика.
- •58.Плеоназм і тавтологія в культурі мови.
- •59.Лексика української мови за значенням.
- •60.Омоніми, синоніми, антоніми, пароніми в системі умпс.
- •61.Терміни у професійному спілкуванні: їхні ознаки та функціонування.
- •62.Активна і пасивна лексика у культурі ділового спілкування.
- •63.Утворення та адаптація неологізмів і їх застосування.
- •64.Використання абревіатур у професійному спілкуванні.
- •65.Лексика за походженням. Використання запозиченої лексики в курсі умпс.
- •66.Фразеологія української мови за професійним спрямуванням.
- •67.Явища евфемізму і перифраз у професійному спілкуванні.
- •68.Стилістична диференціація української лексики.
- •69.Українська лексикографія. Історичні словники.
- •70.Морфологічна норма та її типові порушення.
- •71.Категорія роду іменників.
- •72.Визначення роду незмінюваних іменників іншомовного походження.
- •74.Вибір граматичної форми роду в назвах осіб за професією, посадою, званням.
- •75.Число іменників. Особливості вживання іменників, які мають форму тільки однини чи множини.
- •76.Вибір форм відмінкових закінчень іменників.
- •78.Паралельні закінчення давального відмінка однини іменників чоловічого роду.
- •78.Складні випадки відмінювання іменників чоловічого роду іі відміни у родовому відмінку однини.
- •79.Кличний відмінок у звертанні та його роль у професійному спілкуванні.
- •80.Прикметник. Утворення ступеня більшого чи меншого виразу ознаки якісних прикметників у професійному мовленні.
- •81.Групи прикметників і роль закінчення для виявлення значення.
- •82.Словозміна числівників, зв’язок числівників з іменниками.
- •83.Займенники, їх стилістична роль і особливості використання у професійному спілкуванні.
- •84.Специфіка вживання дієслівних форм у професійному спілкуванні.
- •85.Прийменники впрофесійному мовленні.
- •86.Поняття синтаксичної норми. Порядок слів у професійному спілкуванні.
- •§ 1. Складні випадки керування у службових документах
- •88.Узгодження підмета з присудком.
- •89.Поєднання однорідних членів речення, особливості їх вживання в офіційно-діловому тексті.
- •90.Складні речення у фаховому мовленні.
15. З історії українського правопису.
У понад тисячолітній історії української орфографії виділяємо три етапи:
І. Давньоукраїнський (X — XIV ст.).
II. Староукраїнський (остання чверть XIV — XVIII ст.).
III. Новоукраїнський (XIX — XXI ст.).
Давньоукраїнський орфографічний узус формувався під впливом старослов’янського правопису, що прийшов в Україну разом із конфесійною літературою після офіційного введення християнства в Київській державі у кінці X ст. Але наприкінці XI ст. навіть у церковному письменстві, не кажучи вже про світське (зокрема ділове), сформувався східнослов’янський орфографічний узус, який відбивав особливості живомовної звукової системи.
У староукраїнському етапі визначаються два періоди. Перший охоплює XV — XVI ст. — час так званого другого південнослов’янського (болгарського) орфографічного впливу — застосування правил, вироблених у болгарському місті Тирнові книжниками на чолі з патріархом Євтимієм (Тирновським). Цього впливу зазнало головним чином конфесійне письменство; сфер світської літератури, зокрема ділових паперів, він торкнувся мало. Правила тирновської школи частково відбиті в орфографії, яку спробував нормалізувати у праці "Грамматіка словєнска" (1596) український філолог Л. Зизаній.
Другий період в історії староукраїнської орфографії позначений національною самобутністю. Наш видатний письменник і лінгвіст М. Смотрицький у книжці "Грамматіки славєнскиА правилноє Сvнтаґма", надрукованій 1619 р., у розділі "? ор?ографіи" вперше подав докладні правила правопису, що грунтуються на староукраїнському (багато в чому й ширшому — східнослов’янському) узусі. Так, наприклад, він увів у наш алфавіт букву ґ. Норми М. Смотрицького, опрацьовані детально й на великому матеріалі, в церковній сфері набули визнання в усіх слов’янських народів, які користувалися церковнослов’янською мовою. З невеликими модифікаціями вони й нині чинні в богослужбовій сфері слов’ян там, де в літургію не введено живих національних мов. Важливо підкреслити, все з орфографії М. Смотрицького, що відповідало живому мовленню, використовувано і в українському світському письменстві до початку XIX ст., а на деяких теренах (наприклад у Закарпатті) — аж до середини XIX ст.
Найскладніший етап в історії українського правопису — новоукраїнський, який рясніє різними орфографічними спробами, системами та втручанням державних чинників у, здавалося б, суто філологічні справи. Етнічна культура українців, у тому числі й нова українська літературна мова, формувалася в умовах бездержавності українського народу та перебування його під владою кількох чужих держав. До того ж у царській Росії, до складу якої входило більше 2/3 українських земель, українську мову офіційно трактували як діалект російської, а не як окрему мову, тому й українське друковане слово обмежували, шкіл з українською мовою навчання не існувало. Але саме тут почав формуватися сучасний український правопис, з’явилася перша друкована праця нової української лінгвістики — "Грамматика Малороссійскаго нарЂчія" (СПб., 1818) О. Павловського 1.