3. Відносини сша та країн Латинської Америки. Міждержавні конфлікти.

З кінця ХІХ ст., особливо після американо-іспанської війни 1898 р., щодо країн Латинської Америки США застосовували політику „великого дрючка”, „дипломатію канонерок” та „дипломатію долара”. Майже всі країни Латинської Америки відчули на собі присутність американських військ. У деяких країнах політичне життя цілковито оберталось навколо представництва якоїсь могутньої американської компанії. Так, „Юнайт фрутс” повністю панувала в Центральній Америці. Кубу та Пуерто-Рико США взагалі фактично перетворили на свої колонії.

Посилення антизахідних, особливо антиамериканських, настроїв змусило США скоригувати політику в Латинській Америці. Президент Рузвельт заявив, що США проводитимуть політику "доброго сусіда" і не здійснюватимуть інтервенції. США стали покладатися на розвиток міжамериканського співробітництва на основі рівності. Важливим у цьому напрямку було проведення Панамериканських конгресів та конференцій. Така політика сприяла послабленню впливу Німеччини та Італії створила передумови для участі країн регіону в Другій світовій війні на боці Антигітлерівської коаліції (19 країн регіону оголосили війну Японії, Італії, Німеччині та стали членами Організації Об’єднаних Націй). Реально взяли участь у війні Бразилія та Мексика.

Країни Латинської Америки нечасто воювали між собою. У міжвоєнний період найсерйозніший конфлікт вирував між Болівією та Параґваєм, увійшовши в історію під назвою Чакська війна (1932-1935 рр.). Конфлікт між двома найбіднішими країнами регіону був зумовлений невизначиностю кордону в малозаселеному районі Ґран-Чако. Поштовхом до протистояння стали знайдені тут поклади нафти. Крім того Болівія, що раніше втратила вихід до Тихого океану, сподівалася здобути порт на річці Парана для більш зручного зв’язку зі світом. Вона ініціювала війну ретельно підготувавши армію, закупивши сучасну зброю, найнявши німецьких інструкторів. Проте болівійська армія, що рушила задля заволодіння спірною територією, наразилася на відчайдушний опір пагано озброєної та малочисельної параґвайської армії. Війна перетворилася на затяжний виснажливий конфлікт у джунглях і пустелях Чако. Зрештою після трьох років боїв параґвайська армія завдала поразки болівійцям. У 1938 р. спірні території за мирним договором були закріплені за Параґваєм.

Ще одним неспокійним регіоном був район, де сходяться кордони Перу, Еквадора та Колумбії. Прагнення контролю над цими малозаселеними районами псували стосунки між сусідами аж до кінця ХХ ст., коли в основному вдалося розв`язати територіальні суперечки. Майже всі спірні території увійшли до складу Перу.

4. Реформи 20–30-х рр. Боротьба за економічну незалежність

У 20-30-х рр. у країнах Латинської Америки стало популярним гасло зміцнення національної незалежності та усунення впливу інших держав, що спонукало уряди деяких країн до проведення реформ. Найбільш радикальні реформи у першій чверті ХХ ст. було проведено в Аргентині та Мексиці.

Так, в Аргентині президент Іпполіто Ірігойєн (1916-1922, 1928-1930 рр.) дозволив діяльність профспілок, увів 8-годинний робочий день і двотижневу оплачувану відпустку. Було проведено земельну реформу, згідно з якою селянам передавалось із державного фонду 8 млн га землі та захищалися права орендаторів. Але ці реформи були перервані переворотом генерала Ф.Урібуру, що правив з 1930 по 1932 р.

У Мексиці внаслідок революції 1910-1917 рр. до влади до­ступилася нова політична еліта. 1 травня 1917 р. було прийнято одну з найбільш демократичних на той час конституцій. Вона закріплювала за нацією права на землю та її надра, зобов’язувала повернути селянам усі захоплені в них землі, а також наділити їх землею з державного фонду. Крім того, кожний штат установлював максимум землеволодіння, а надлишки викуповувались і розпо­ділялися між селянами. Конституція визнавала права профспілок, установлювала 8-годинний робочий день. Початкова освіта стала обов’язковою та безплатною. Мексика проголошувалася демократичною президентською федеративною республікою.

Ще одним поштовхом до таких перетворень стала економічна криза 1929-1932 рр. Вона сильно вдарила по економіці латиноамериканських країн. Впали надходження від експорту. На складах накопичилася значна кількість сільськогосподарської продукції, яку доводилося знищувати, щоб хоч якось утримати ціни від різкого падіння. Ця криза показала всю небезпечність збереження економічної залежності. Почалося нове піднесення антиімперіалістичного руху (значною мірою антиамериканського та антианглійського), що привело до зближення країн Латинської Америки з Німеччиною та Італією, які суперничали зі США та Англією. Але головною метою урядів Латинської Америки був пошук виходів із скрутного становища.

Країни Латинської Америки взялися до індустріалізації, яка мала, на їх думку, компенсувати неможливість імпорту машин та обладнання з промислово розвинених країн. Для розвитку власної промисловості місцевому капіталові надавалися всілякі пільги. Держава почала вкладати кошти у розвиток промисловості, що привело до виникнення державного сектора економіки. Робилися спроби змінити структуру експорту, щоби зменшити його залежність тільки від одного виду продукції. Встановлювався контроль над діяльністю іноземного капіталу. В Аргентині, Мексиці, Болівії було націоналізовано нафтодобувну промисловість.

Отже, у Латинській Америці, як і в країнах Заходу, криза привела до посилення державного регулювання економікою. Але форми проведення перетворень були різними. У Бразилії з ініціативою проведення реформ виступив президент Жетуліо Варгас (1930-1945 рр.). Він установив режим особистої влади і в перші роки свого правління симпатизував фашизмові, намагаючись в усьому бути схожим на Муссоліні, але під час війни кардинально змінив погляди і навіть відправив воювати на боці Антигітлерівської коаліції 30-тисячний корпус, який брав участь у бойових діях в Італії.

За роки правління Ж.Варгаса у Бразилії було здійснено індустріалізацію, введено протекціоністські митні податки, розвідано й розпочато експлуатацію природних родовищ (боксити, залізна руда, нікель, золото). Освоювалися нові землі. У соціальній сфері запроваджено страхування і трудове законодавство, введено 8-годинний робочий день, визначено розмір мінімальної заробітної плати, пенсій і відпусток тощо. Значні кошти спрямовувалися на розвиток освіти і культури.

В Аргентині курс на імпортзамінну індустріалізацію здіснювався в умовах воєнної диктатури. Проте економічної незалежності країни не вдалося досягнути, хоча Аргентина і стала аграрно-індустріальною країною.

У Чилі схожі реформи провів уряд Народного фронту на чолі з президентом Агірре Серда.

Найбільш ґрунтовні перетворення здійснив у Мексиці президент Ласаро Карденас (1934-1940 рр.). За часи його правління було покінчено з пануванням латифундій, націоналізовано залізниці та нафтову промисловість, утвердився демократичний устрій.

Питання для самоконтролю.

1. З’ясуйте особливості розвитку країн Латинської Америки у 20-30-х рр. ХХ ст.

2. Якими були наслідки Першої світової війни для країн цього регіону?

3. Які реформи було проведено у 30-ті рр. у Мексиці, Бразилії та Аргентині?

4. У чому полягає сутність реформ, проведених у країнах Латинської Америки в той період?

5. Назвіть причини економічної відсталості країн Латинської Америки.

6. Як складалися відносини між США і країнами Латинської Америки? Чому США скоригували свою політику щодо країн регіону у 30-ті рр.?