Особливості концепції людських ресурсів, сформульовані Раймондом е.Майлсом
Сучасні напрями розвитку науки управління
Є такі три сучасні теорії управління: - системна
- кількісна
-Концепція «7-S Системний підхід – це загальний метод (сучасна за-гальнонаукова методологія) дослідження та пізнання складних об'єктів (систем), який використовується в усіх сферах науки, техніки, управління та ін.
Вичерпного переліку принципів системного підходу поки що немає, але в літературі можна знайти вказівки на те, що до основних принципів системного дослідження слід віднести:
– підхід до досліджуваного об'єкта-системи як до цілого і випливаючі звідти уявлення про середовище системи та її елементи;
– наявність системоутворюючих зв'язків, які представляють певну структуру системи, що дозволяє бачити ряд рівней системи та їхню ієрархію;
– можливість реалізації управлінських впливів на систему
Кількісний підхід розглядав управління як систему математичних моделей та процесів. В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків. Інтереси представників кількісної школи майже повністю пов’язані із застосуванням математики в управлінні. Рівень менеджменту є важливою складовою успіху будь-якої компанії. Провідні консультаційні та рейтингові організації зазвичай оцінюють його відповідно до так званої концепцією 7С. Таку назву концепція отримала тому, що всі сім вхідних в неї базових елементи - стратегія, структура, система та процедура роботи, стиль, склад персоналу, сума навичок і спільно розділяються цінності - починаються з букви «С»
Які рівні та які сфери діяльності менеджменту виділилися в процесі поділу управлінської праці ?
Управлінська праця - це планомірна діяльність працівників адміністративно-управлінського персоналу, спрямована на організацію, регулювання, мотивацію і контроль за роботою співробітників організації. Зміст управлінської праці залежить від його об' єкта і визначається структурою виробничих процесів, прийомами праці, її технічним оснащенням, а також взаєминами, що виникають у процесі виконання управлінських функцій.
У відповідності до цього розрізняють наступні сфери менеджменту:
виробничий менеджмент;
фінансовий менеджмент;
управління персоналом;
управління дослідженнями та розробками;
облік;
маркетинг;
загальна адміністрація.
В залежності від того, скількома компонентами (сферами) організації управляє менеджер розрізняють три рівні менеджменту:
Вищий, середній, нижчий
До вищого рівня відноситься невелика група основних керівників організації - президент (директор), віце-президенти (заступники), виконавчий директор.
На вищому рівні менеджменту формулюється місія та встановлюються організаційні цілі, визначається загальнокорпоративна стратегія та основні задачі щодо її реалізації, приймаються рішення щодо виходу на нові ринки, випуску нової продукції, залучення інвестицій, напрямків досліджень та розробок тощо.
Середній рівень менеджменту (керівники виробничих та функціональних підрозділів) розробляє та реалізує оперативні плани із впровадження рішень, які були прийняті вищим керівництвом організації. Менеджери середнього рівня мають досить широку свободу дій щодо реалізації планів. Вони, наприклад, самостійно визначають: скільки необхідно найняти нових робітників; яке нове обладнання придбати; як використовувати засоби масової інформації для реклами тощо.
Менеджери нижчого рівня (керівники секторів, груп, майстри, бригадири тощо) координують діяльність операційних виконавців.
Вищі керівники організації опрацьовують стратегію, середні розробляють плани її реалізації, а нижчі - відповідають за конкретну роботу, яка виконується у відповідності до цих планів.