31 . Контроль та аудит.

Контроль – це процес виявлення і рішення виникаючих проблем та усунення помилок, коли вони ще не привели до негативних наслідків. Таким чином, контроль забезпечує досягнення головної цілі організації і може використовуватися для стимулювання її успішної діяльності. Контроль повинний бути всеосяжним і кожний менеджер повинний вважати його невід'ємною частиною своїх обов'язків. Контроль це важливий елемент процесу управління й ефективний механізм оцінки його впливу на успішне здійснення завдань підприємства . Всі інші функції менеджменту (організацію, планування і мотивацію) варто розглядати в нерозривному зв'язку з контролем. Основна причина необхідності здійснення контролю полягає в тому, що будь-яка організація зобов'язана мати здатність вчасно фіксувати свої помилки і виправляти їх до того, як вони зашкодять досягненню цілей організації, стануть необоротними. Контроль покликаний усіляко підтримувати все те, що є успішним у діяльності організації. Зіставляючи реально досягнуті результати з запланованим, він відповідає на запитання “Наскільки ми просунулися до ухвалених цілей?”. Керівництво організації одержує можливість визначити, які саме напрямку діяльності організації найбільше ефективно сприяли досягненню її загальних цілей.

Управлінський аудит - це вивчення ділових операцій з метою розробки рекомендацій щодо більш економного та ефективного використання ресурсів, результативності в досягненні цілей бізнесу та відповідності політиці компанії. За визначенням, за допомогою управлінського аудиту керівництво фірми забезпечує контроль виконання рішень, спрямованих на збільшення ефективності і результативності бізнесу.

Управлінський аудит являє сукупність принципів і методів здійснення контролю стану системи менеджменту для виявлення та усунення протиріч, невідповідностей, дублювання інформації та скасування застарілих елементів. Його мета - підтримка системи в робочому стані. Методологія управлінського аудиту випливає з системології менеджменту.

32. У якій послідовності задовольняються потреби людини згідно теорії к. Альдерфера?

К. Альдерфер об'єднував потреби людини у такі три окремі групи:

- потреби існування;

- потреби зв'язку;

- потреби росту.

Потреби існування - відображають базові потреби людини і складаються з групи фізіологічних потреб та групи потреб безпеки. Вони наближено відповідають першим двом рівням піраміди потреб А. Маслоу.

Потреби зв'язку - відображають соціальну природу людини, її бажання бути членом певного колективу: родини, друзів, колег, керівників, підлеглих. До цієї групи можна повністю віднести потреби поваги та визнання.

Потреби росту - аналогічні потребам самовираження, які пов'язані з бажанням розвитку, саморозвитку і самовдосконалення.

Вони адекватно відповідають двом верхнім рівням піраміди потреб А. Маслоу.

Ці три групи потреб, як і в теорії Маслоу, розміщені ієрархічно. Проте, між цими теоріями є принципова відмінність. За Маслоу, проходить рух від потреби до потреби тільки знизу вгору, тобто коли задоволені потреби нижчого рівня, людина переходить до наступної, більш високої потреби. Альдерфер вважає, що рух відбувається в обидва боки: наверх, якщо не задоволена потреба нижчого рівня, і вниз, якщо не задовольняється потреба вищого рівня. Тобто у випадку незадоволення потреб верхнього рівня посилюється міра дії потреб нижчого рівня, що переключає увагу людини на цей рівень. Наприклад, якщо людина не може задовольнити потребу кар'єрного росту, на перший план у неї виходить потреба зв'язку.

Відповідно до теорії К. Альдерфера ієрархія потреб відображає рух від більш актуальних потреб до менш актуальних. Він вважає, що кожен раз, коли потреби не задовольняються на верхньому рівні, здійснюється переключення на більш конкретну потребу на нижчому рівні, що і визначає протилежний хід згори вниз.

33. Сутність стратегічного планування

Значення стратегічної поведінки, що дає змогу фірмі виживати в конкурентній боротьбі в довготерміновій перспективі, різко зросло в останні десятиліття. Прискорення змін у навколишньому середовищі, поява нових запитів і зміна позицій споживача, зростання конкуренції щодо ресурсів, інтернаціоналізація бізнесу, поява нових, часто абсолютно несподіваних можливостей для здійснення бізнесу, розвиток інформаційних мереж, які роблять можливим блискавичне розповсюдження й отримання інформації, широка доступність сучасних технологій, зміна ролі людських ресурсів, а також ряд інших фактів призвели до різкого зростання значення стратегічного управління.

Стратегічне планування — це одній з основних функцій стратегічного управління і являє собою процес прийняття управлінських рішень щодо стратегічного передбачення (формування стратегій), розподілу ресурсів, адаптації організації до зовнішнього середовища, внутрішньої організації. По суті, це процес створення і практичної реалізації генеральної програми дій підприємства. При цьому найголовнішими завданнями є такі:

— визначення цілей і напрямів діяльності фірми;

— координація різноманітних напрямів діяльності;

— оцінка сильних і слабких сторін фірми, можливостей і загроз з боку ринку;

— визначення альтернативних варіантів реалізації напрямів діяльності;

— створення умов для ефективного розподілу продукції;

— оцінка маркетингової діяльності.

Отже, предметом стратегічного планування є вирішення питань про те, які продукти (стратегічні простори) повинні бути освоєні фірмою та в який спосіб це можна зробити.