69. Основні функції

Закріплення рослини в субстраті;

Поглинають і транспортують воду і розчинені в ній поживні речовини.;

Запасання поживних речовин;

Взаємодія з коренями інших рослин (симбіоз), грибами, мікроорганізмами;

Вегетативне розмноження;

Первинний синтез органічних речовин.

70. Симбіотичні відносини

У багатьох (близько 90%) квіткових рослин корені вступають у симбіоз з грибами, утворюючи мікоризу, або з бактеріями, утворюючи бактеріоризу. Мікроорганізми-симбіонти входять до складу ризосфери — ґрунтового шару завтовшки 2—3 мм, що прилягає до коренів рослин. Скупчення великої кількості грибів і бактерій у ризосфері пов'язане з виділенням коренями речовин, якими живляться ці мікроорганізми.

71. Мікориза (грец. μύκης — гриб і ρίζα — корінь) - симбіотичне співжиття гриба з рослиною. Зазвичай таке співжиття реалізується через корінь, але в деяких випадках мікориза утворюється і з іншими частинами рослини. У мікоризній взаємодії міцелій гриба колонізує корені чи інші органи рослини-хазяїна внутрішньо- або зовнішньоклітинно.

Історія вивчення

Одним з перших явище мікоризи описав у 1881-81 рр. польський біолог Каменський Ф.М.[1]. Сам термін мікориза вперше було застосовано німецьким біологом А. Б. Франком у 1885 році.[2].

Класифікація

Дуже часто виділяють три типи мікоризи: ектотрофну (зовнішню), ендотрофну (внутрішню) та екто-ендотрофну (змішану).[3] [4] При ектотрофній мікоризі гіфи гриба обплітають кінчики рослин зовні, утворюючи товстий і щільний чохлик (гіфову мантію). До того ж гіфи утворюють сітку Хартіга, оточуючи клітини ризодерми, але не проникаючи в них. Така мікориза стає екто-ендотрофною, коли гіфи гриба частково проникають у клітини корової паренхіми. При ендотрофній мікоризі гіфи гриба проникають у клітини корової паренхіми, і розвиваються всередині клітин у вигляді клубочків.

Але такий поділ є неповним. У сучасній мікологічній літературі виокремлюють сім типів мікоризи: ектомікориза, ендомікориза або арбускулярна мікориза, ерикоїдна, арбутоїдна, монотропоїдна, екто-ендомікориза, та мікориза орхідних.[5]

Основні типи мікоризи

Мікориза — це співжиття (симбіоз) кореня з грибом. Вона характерна для більшості голонасінних та квіткових рослин (крім водних, рослин-паразитів та деяких однорічних рослин з родин гречкових, капустяних, осокових). Сапрофітні рослини та рослини з родини зозулинцевих взагалі не розвиваються без мікоризи. Більшість лісоутворюючих рослин (дуб, сосна, береза, осика), краще ростуть в симбіозі з грибами. На мал. 4 ви можете побачити спрощену схему такого симбіозу.

Зустрічаються три види мікоризи: ектотрофна, ендотрофна та екто-ендотрофна. Ектотрофна та ендотрофна система зображені на мал. 5

При ектотрофній мікоризі гриби обплітають кінчики коренів зовні, утворюючи гіфову мантію. Під впливом гормонів, які виділяє гриб, молоді корені галузяться, їхні закінчення потовщуються, а кореневі волоски відмирають. Корінь постачає грибу вуглеводи, амінокислоти та інші органічні речовини, а гриб забезпечує рослину неорганічними речовинами та водою. Такий тип мікоризи розвивається у більшості лісових дерев.

Екто-ендотрофна мікориза характеризується тим, що гіфи гриба знаходяться не тільки не поверхні кореня, але частково проникають у корову паренхіму кореня. такий тип мікоризи властивий сосні звичайній.

Значно частіше зустрічається ендотрофна мікориза. Вона характерна для більшості квіткових рослин (яблуні, груші, суниць, зозулинців, томатів та ін.).

Гіфи гриба проникають всередину кореня і розвиваються там у вигляді клубочків, кореневі волоски не відмирають. Гіфи грибів в клітинах кореня розщеплюють складні органічні речовини і постачають кореню продукти цього розщеплення.

Мікотрофне живлення виникло дуже давно, скоріше всього в тих примітивних сухопутних рослин, які ще не мали кореня.