
- •43. Перідерма
- •45. Внутрішня будова стебла деревної рослини.
- •1.Кора – зовнішній шар стебла до складу якого входить: епідерміс, корок, луб.
- •48. Запасаючі тканини — в клітинах відкладаються корисні речовини. Ця тканина зосереджена в плодах, коренеплодах і насінні.
- •4. Запасаючі тканини: визначення, особливості будови та розподіл у рослин. Ендосперм як спеціалізована запасаюча тканина: визначення, утворення і розміщення.
- •1. Тканини, які нагромаджують запасні речовини в порожнині клітини (цитоплазмі, вакуолі).
- •2. Тканини, в яких речовини відкладаються не тільки в порожнині клітини, а й у клітинній оболонці у вигляді геміцелюлози та амілоїдів.
- •49. 6. Видільні тканини: визначення, типи зовнішніх і внутрішніх секреторних структур та їх характеристика.
- •57. Грунтовий розчин – це рідка фаза грунтів, яка містить грунтову воду, розчинені в ній солі, органічні та органо-мінеральні сполуки, гази й колоїдні золі.
- •62. Первинна анатомічна будова кореня.
- •66. Коренеплодом називають видозмінений стовщений головний корінь, який несе при основі вкорочений пагін та виконує функцію накопичення запасних поживних речовин.
- •69. Основні функції
- •70. Симбіотичні відносини
- •72. Па́гін — однорічне, нерозгалужене стебло з прикріпленими до нього листками. Місце прикріплення листка на пагоні — вузол. Ділянку пагона між вузлами називають міжвузлям.
- •1.Вегетативні (ростові) з зачатками листків і стебла.
- •2.Генеративні (квіткові) з зачатками квіток або суцвіть.
- •73. Елементи пагона та їх характеристика. Метамер та метамерність пагона.
- •74. Апекс пагона і його органоутворююча діяльність.
- •75. Розвиток пагона з бруньки
- •79. Пластида
73. Елементи пагона та їх характеристика. Метамер та метамерність пагона.
Весною, з настанням сприятливих кліматичних умов починається розвиток бруньок, з яких виростає пагін з прилеглими до нього листками і бруньками. Місце на пагоні, від якого відростає листок називається вузлом. Відстань між сусідніми вузлами називається міжвузлями. З ростом пагона збільшується відстань між вузлами, а отже і між листками.
Метамер (від meta — після і meros — частина) — частина тіла рослини або органу, що включає подібні його елементи (напр., частина живця, що містить міжвузля, вузол, бруньку або листок).
Метамерія (від грец. meta — після і meros — частина) — розчленування тіла рослини або органа на подібні частини — метамери (напр., розчленування пагона на подібні між собою відрізок, кожний з яких містить всі його елементи).
74. Апекс пагона і його органоутворююча діяльність.
Апекс – (від лат. apex – верхівка) – верхівка осьових органів рослини (стебла і кореня), де розміщена апікальна меристема. В процесі диференціації меристематичного комплексу апекси беруть свій початок всі елементи пагона і кореня. Вперше апекс описав російський ембріолог і гістолог К. Вольф (1759).
За даними М.М. Барни (2002) процес закладання бруньок зумовлений активністю термінальних та латеральних апексів, унаслідок органогенної діяльності яких формуються вегетативні та генеративні структури. Ранні етапи морфогенезу генеративних структур зумовлені комплексом біогенних факторів, що діють у латеральних апексах. У процесі розвитку бруньок вегетативні апекси переходять у генеративний стан, що супроводжується появою в їх базальній частині меристематичних горбочків - зачатків брактей.
Брактея – (від лат. bractea – приквітник) – верхівковий листок біля основи квітконіжки або складного суцвіття (напр., у перестріча, бузку, конвалії та ін.).
У видів різних підродів одного і того самого роду родини Salicaceae Mirb. виявлена спеціалізація органогенних процесів чоловічих і жіночих квіток, зумовлена депресією різних зон меристематичних апексів, що дозволило виділити два типи диференціації примордіїв андроцею та гінецею:
1. Апікальний, коли органогенні процеси починаються у центральній меристематичній зоні генеративного апекса, а периферійні зони апекса в цей час перебувають у стані депресії і функціонально не активні. Цей тип диференціації характерний для видів підроду Leuce роду Populus.
2. Латеральний, коли органогенні процеси починаються периферійних меристематичних зонах апекса, а його центральна меристематична зона на цьому етапі закладання генеративних структур перебуває у стані депресії. Цей тип диференціації характерний для видів підроду Eupopulus роду Populus.
75. Розвиток пагона з бруньки
На повздовжньому розрізі бруньки можна побачити її внутрішню будову. Осьовою частиною бруньки слугує зачаткове стебло. У його нижній частині можна побачити зачаткові листки. Зачаткові стебло, листки і бруньки разом складають зачатковий пагін. Його верхівку називають конусом наростання. Клітини конуса наростання (твірна тканина — меристема) поділяються, забезпечуючи ріст пагона у довжину, після поділу клітини ростуть, що веде до видовження міжвузлів і всього стебла. У міру віддалення від конуса наростання здатність клітин до поділу зменшується і починається диференціація їх з утворенням основних тканин.
Брунька на зиму завжди вкривається лусочками, які взимку оберігають її від пошкодження морозами. Захисну дію брунькових лусок збільшують волосистий покрив або смолисті клейкі виділення що щільно склеюють лусочки. При розпусканні бруньок зовнішні лусочки опадають, залишаючи невеликий рубчик.
Можливий і інший шлях росту стебла: вставний або інтеркалярний. У таких випадках твірна тканина розділена ділянками клітин, що не мають здатності до поділу. Розташовується, звичайно, ділянка поділу у основі міжвузля. Такий ріст характерний для злакових.
76.
77. Плодові дерева і кущі утворюють обидва типи пагонів: вкорочені з малим приростом — "плодушки", на яких формуються квітки, згодом плоди, і видовжені, як правило, безплідні. Найдовші міжвузля бувають у ліан.
78. Зачатки листків закладаються на конусі наростання у вигляді невеликих меристематичних горбочків, які спочатку ростуть у всіх напрямках. Слід зазначити, що у мохів, папоротей, хвощів і плаунів листки формуються з верхніх шарів меристеми конусу наростання, які називають тунікою, а у насінних (шпилькові, покритонасінні) у формуванні листка беруть участь і внутрішні шарип меристеми, або ж як їх ще називають шари корпусу. Зачаткові листки, так звані примордіальні листки, складаються з меристематичних клітин. На певному етапі розвитку зачатки майбутніх листків приступають до диференціації, внаслідок чого вони діляться на дві частини — верхню і нижню. З нижньої формуються нижні частини листка — прилистки і основа листка, а з верхньої – пластинка і черешок. Причому, у різних рослин послідовність формування листкової пластинки неоднакова. Наприклад, у деяких представників зонтичних, бегонії та ін. утворення листкових горбочків на конусі наростання йде в акропеталдьному напрямку, при якому зачатки листочків у верхній частині конуса наростання молодші ніж у нижній. У таких рослин як пшениця, жито, ячмінь, овес, лілійні спостерігається зворотній спосіб закладання зачатків листків, який прийнято називати базипетальним, тобто зачатки в верхній частині конусу наростання старші, ніж у нижній. При дивергентному способі листкові зачатки найстарші в середній частині (кульбаба), а при паралельному, який зустрічається у черемхи і тютюну — розвиток їх йде однаково.
З нирок, які закладаються в пазухах листя, утворюються бічні пагони (так звані пасинка). Кожен пагін після утворення кількох листя закінчується квітковій пензлем. При сприятливих умовах вологості грунту будь-яка частина стебла і бічних пагонів здатна дати додаткові, іноді повітряні корені і вкорінюється. Цю особливість томата використовують у практиці овочівництва для отримання черенковой розсади і для збільшення кореневої системи з метою покращення загального розвитку рослини. Всі зелені частини рослини вкриті опушеніем з довгих і коротких білуваті залізистих волосків, що виділяють особливу смолиста речовина жовто-зеленого кольору зі специфічним запахом.