2. Паралельний lpt та послідовний com інтерфейси персонального комп’ютера .

Порт паралельного LPT інтерфейсу був введений в PC для підключення принтера. Звідси і пішла його назва - LPT (Line Printer Terminal - порт рядкового принтера). Традиційний, він же стандартний, LPT-порт (званий ще SPP-портом) орієнтований на виведення даних, хоча з деякими обмеженнями дозволяє і вводити дані. Існують різні модифікації LPT-порту - двонаправлений, EPP, ECP та ін, що розширюють його функціональні можливості, що підвищують продуктивність і знижують навантаження на процесор. Спочатку вони були фірмовими рішеннями окремих виробників, пізніше був прийнятий стандарт IEEE 1284.

Із зовнішнього боку порт має 8-бітну шину даних, 5-бітну шину сигналів стану і 4-бітну шину керуючих сигналів, виведені на роз'єм-розетку DB-25S. У LPT-порте використовуються логічні рівні ТТЛ, що обмежує допустиму довжину кабелю через невисоку перешкодозахищеності ТТЛ-інтерфейсу. Гальванічна розв'язка відсутня - схемна «земля» пристрою, що підключається з'єднується зі схемною «землею» комп'ютера. Через це порт є вразливим місцем комп'ютера, страждаючим при порушенні правил підключення і заземлення пристроїв. Оскільки порт зазвичай розташовується на системній платі, у разі «випалювання» порту часто виходить з ладу і його найближче оточення, аж до вигоряння всій системної плати.

З програмної сторони LPT-порт являє собою набір регістрів, розташованих в адресному просторі введення-виведення. Регістри порту адресуються щодо базової адреси порту, стандартними значеннями якого є 3BCh, 378h і 278h. Порт може використовувати лінію запиту апаратного переривання, звичайно IRQ7 або IRQ5. У розширених режимах може використовуватися і канал DMA.

Практично всі сучасні системні плати (ще починаючи з PCI-плат для процесорів 486) мають вбудований адаптер LPT-порту. На старих картах ISA LPT-порт найчастіше сусідить з парою СОМ-портів, а також з контролерами дискових інтерфейсів (FDC і IDE). Крім того, LPT-порт зазвичай присутній на платі старовинного дисплейного адаптера MDA (монохромний текстовий) і HGC ​​(монохромний графічний «Геркулес»). Є й карти PCI з додатковими LPT-портами.

Component Object Model (COM) є бінарною-стандарт інтерфейсу для програмного забезпечення комплектуючими введена Microsoft в 1993 році. Він використовується для включення між процесами взаємодії та створення динамічних об'єктів у широкому діапазоні мов програмування. Термін COM часто використовується в розвиток індустрії програмного забезпечення Microsoft, як загальний термін, який включає в себе OLE, OLE Automation, ActiveX, COM + і DCOM технології.

Суть COM являє собою не залежний від мови спосіб реалізації об'єктів, які можуть бути використані в умовах, відмінних від тієї, в якій вони були створені, навіть через машину кордонів. Для добре авторами компонентів, COM дозволяє повторно використовувати об'єкти без знання їх внутрішньої реалізації, так як вона змушує компонент виконавців, щоб забезпечити добре визначені інтерфейси, які відділені від реалізації. Різну семантику розподілу мов розміщуються шляхом об'єктами відповідальність за свої власні творіння і руйнування шляхом підрахунку посилань. Кастинг між різними інтерфейсами мета досягається через QueryInterface () функцію. Переважний спосіб успадкування в COM є створення суб-об'єкти, до яких виклики методів делеговані.

COM являє собою інтерфейс, технологія визначений і реалізований у вигляді стандартного тільки на Microsoft Windows і Apple, Core Foundation 1.3 і більш пізніх плагін API, [1] Windows Communication Foundation (WCF). Тим не менш, COM-об'єкти можуть бути використані з усіма. NET мов через. NET COM-взаємодії. Мережеві DCOM використовує двійкові пропрієтарних форматів, а WCF заохочує використання XML на основі SOAP повідомленнями. COM дуже схожа на інші компоненти програмного інтерфейсу технології, такі як CORBA і Java Beans, хоча кожен з них має свої сильні і слабкі сторони