19. Яким чином сталінська модернізація зумовила Голодомор 1932-1933 рр.? Чому його називають геноцидом українців?

Намагаючись вписатись у графік світового розвитку, сталінське керівництво у другій половині 20-х рр. взяло курс на форсовану модернізацію економіки, що викристалізувався у формулу “великого стрибка”. Стержнем нового курсу була індустріалізація, тобто кількісне і якісне зростання промислового потенціалу. Для такого зростання потрібні були значні кошти, сировина і робочі руки. Тягар матеріального забезпечення кардинальних перетворень в індустрії ліг на плечі селянства. В результаті за здійснений індустріальний стрибок було заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору 1932-1933 рр., втратою селянином відчуття хазяїна, тривалими деградацією і дезорганізацією аграрного сектора.

Щоб уникнути голоду, необхідно було реалізувати такі першорядні заходи: якомога раніше відмовитися від політики продрозверстки, яка вела до скорочення посівних площ та зменшення кількості товарного хліба; припинити вивіз хліба з України та перерозподілити рештки зерна з Лівобережжя і Правобережжя на користь голодуючого Півдня; уповільнити темпи хлібного експорту; своєчасно на державному рівні визнати, що в Україні починається голод, а не мають місце чергові “труднощі з продовольством”, і звернутись по допомогу до міжнародного співтовариства.

У 1930—1932 рр. держава забирала собі весь урожай зернових у хлібовиробляючих регіонах. Кожного разу, коли внаслідок драконівських хлібозаготівель у сільській місцевості починався голод, Сталін повертав частину відібраного, щоб забезпечити харчування колгоспників і чергову посівну кампанію. Трирічні хлібозаготівлі такого характеру разом з «підхльостуванням» капітального 19.1будівництва у промисловості стали причиною згаданої вище економічної кризи. В ситуації, яка виникла на зламі 1932—1933 рр., Сталін відмовився від «підхльостування» темпів індустріалізації і перейшов у хлібозаготівлях до податкового принципу, тобто визнав право власності колгоспів і колгоспників на ту частину врожаю, яка залишалася у них після сплати фіксованого податку в натуральній формі. Голодний мор викликався конфіскацією всього продовольства в селянських садибах

Те, що українці називають штучним голодом (the чи навіть українським голокостом, забрало від 5 до 7 мільйонів людських життів. За критеріями смертності й масштабами скоєного його можна співставити з єврейським голокостом. Але це зовсім інший вид геноциду: його спонукою не було ані прагнення чистоти раси, ані спроба фізично знищити кожного українця. Метою, наскільки ми в змозі її зрозуміти, було знищення української нації як політичного фактору й суспільного організму... Проти селян використовували драконівські заходи. Закон про недоторканність соціалістичної власності, ухвалений на союзному рівні 7 серпня 1932 року, передбачав страту, а за пом'якшуючих провину обставин — 10-річне ув'язнення в ГУЛАГу кожному, хто підібрав на прибраному полі колосок зерна або надкусив корінь цукрового буряка. Друга частина закону передбачала ув'язнення від 5 до 10 років у концтаборі для колгоспників за спробу змусити інших вийти з колгоспу. В Україні постанова від 6 грудня 1932 року виокремлювала шість сіл, які нібито саботували поставки зерна. «Чорний список», встановлений цим декретом, невдовзі було розширено у гуртовий спосіб. Це означало повну економічну блокаду сіл, які не постачали відповідної кількості зерна. У ньому передбачалося, зокрема, негайне закриття державних і кооперативних крамниць, вивезення з села товарів, повну заборону торгівлі у цих селах 19.2колгоспами, колгоспниками і селянами-одноосібниками, зокрема, основними споживчими товарами і продуктами харчування, припинення та негайне скасування усіх кредитів і позик, повну чистку всього кооперативного та державного апарату, чистку від усіх «закордонних елементів» і «саботажників», які займаються хлібозаготівлями у колгоспі. У той час це було рівнозначно смертному вироку голодом. Звичайно, Сталін про це знав. 1932 року Терехов — секретар ЦК КП(б)У — розповів йому про голод у Харківській області. Сталін звинуватив його у тому, що той розповідає йому казки. Пізніше командувачі Чорноморського флоту та Київського військового округу висловлювали Сталіну протести й також отримали відсіч. Згідно з даними радянського перепису населення 1939 року, число українців у СРСР зменшилося від часу офіційного перепису 1926 року більш як на 2 мільйони, чи на 9,9 відсотка. Масштаби демографічної катастрофи, якої зазнали українці, особливо разючі, коли порівняти чисельність населення трьох східнослов'янських націй і СРСР у цілому. Якби режим діяв не за національною спонукою, він, напевно, дозволив би ввозити в Україну хоча би «торбешникам» на потягах менш цінні харчові продукти — такі як картопля. Насправді ж на контрольно-пропускних пунктах на російсько-українському кордоні не дозволяли ввозити в Україну навіть картоплю (хоч у той час і картопляне лушпиння було для українців рідкісним делікатесом). Висновок очевидний: радянську Україну де-факто було внесено до економічного «чорного» списку, щоб, за словами (американського журналіста) Вільяма Генрі Чемберлiна, подати українцям «урок безжалісним методом голоду».