25. Як би ви оцінили перебіг укр.-рос стосунків у 1991-2005рр.?

Результати 1 грудневого референдуму 1991р. дружньо були сприйняті міжнародною громад кістю.

До кінця 1992р. Укр.. визнавалась 132 кра?нами світу.Велике значення для України мали визначення її незалежності Росію. Уже через кілька днів після проголошення незалежностів деякі рос. Політики заговорили про необхідність повернення Росії її стор. Земель(Крим, Севастополь). У червні і серпні 1992р. Кравчук і Єльцин на зустрічі у Криму досягли домовленостей про встановлення подвійного контролю на 5 період в. У травні 1992р. ВР Росії заявила, що документи про передачу Крим.обл. Укр.. не мали юрид. Сили. В липні 1993р. парламент Росії прийняв незаконне рішення про надання Севастополю статусу міста Росіі. Після переговорів Кучми і Єльцина 1997р. вдалося знайти компроміс розіяснення багатьох ЕК., військ., і політичних проблем у взаімовідносинах з Рос.Федерацію. Вироблені і взаімоприйнятні принципи Чор. Флоту, статусу Севастополя, де морська база цього флоту передаіться Росіі в аренду на вигідних для неі умовах.

26. Розкрийте суперечливість соц.-екон. Розвитку Укр. У 1991-2004рр.

Нова суспільна ситуація, що виникла в Украї¬ні після розпаду СРСР і проголошення незалеж¬ності України, поставила перед українським на¬родом нові завдання, а саме:

— будівництво власної суверенної держави;

— демонтаж тоталітарних політичних струк¬тур і будівництво правової демократичної держави;

— трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну, ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей;

— національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні;

— встановлення рівноправних зв'язків з далекими та ближніми сусідами. Ключовим завданням перших років державотворення стало формування

трьох основних гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової. Поряд із цим необхідно було забезпечити утворення управлінських структур на місцях, налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної влади. Ці завдан¬ня загалом на сьогодні реалізовані, хоча певні проблеми залишилися.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України, що забезпечує правову базу перетворень. Однак чимало зако¬нів і постанов, з прийнятих парламентом XII (І) (1990—1994 рр.) і XIII (II) (1994—1998 рр.), XIV (III) (1998—2002 рр.), ХУ(ІУ) (2002—2006 рр.) скли¬кань не діють через відсутність чи недосконалість конкретного механізму реалізації, контролю за виконанням або через їх популістський характер, невідповідність можливостям 26. 26.1держави. Важливим етапом у діяльності ВРУ стало формування у 2002 р. парламентської пропрезидентської більшості, котра, однак, виявилась ситуативною і нестабільною.

У березні 2006 р. відбулися чергові вибори до Верховної Ради України. Прем'єр-міністром України було обрано В. Януковича.

Чимало проблем існує у становленні й роботі виконавчої влади (вищий орган — Кабінет Міністрів України; центральні органи — міністерства, дер¬жавні комітети і відомства; в областях, містах, районах — державні адміністрації). Новим явищем у діяльності Кабінету Міністрів стало створення коаліційних урядів на партійній основі, починаючи з 2001 р.

Триває процес формування й утвердження судової влади, що концентрується в особі Конституційного Суду, Верховного Суду, загальних, арбітражних та військових судів. Важливим свідченням зрілості судової системи України сталаіїюль судів під час виборчої кампанії Президента України 2004 р.

Важливим доказом зміцнення демократичного принципу поділу влади стала роль законодавчої (ВРУ) і судової (ВСУ) влади під час політичної кризи 2004 р.

Главою держави є Президент України. Першим Президентом незалежної України став Л. Кравчук (1991—1994 рр.), згодом цю посаду зайняв Л. Кучма (1994—2005 рр.). Теперішнім Президентом України є В. Ющенко.

Концентрованим виразом процесу державного будівництва є стан справ з прийняттям нової Конституції. До 1996 р. Україна жила за Основним Законом, що був прийнятий 1978 р. і до якого були внесені зміни.

26.228 червня 1996 р. V сесія Верховної Ради України прийняла нову Констиіщцію України. Проце,с юридичного оформлення української державно¬сті можна вважати в основному завершеним. Проте Конституція містить положення, Які потребують уточнення і зміни. Життя довело необхідність зміни і перерозподілу владних повноважень у трикутнику Президент—Прем'єр-міністр (Кабінет міністрів)—Верховна Рада. Усі спроби внести' зміни і доповнення у 2000—2004 рр. не мали успіху. Лише 8 грудня 2004 р. під час «пакетного» голосування було схвалено законопроект про внесення змін і доповнень до Конституції, які із січня 2006 р. набрали чинності. Україна стала парламентсько-президентською республікою.

Важливим компонентом державотворчого процесу є становлення і зміц¬нення Збройних Сил. Становлення Збройних Сил незалежної України роз¬почалося восени 1991 р. створенням Міністерства оборони України. 6 грудня 1991 р. прийнято Закон Про Збройні Сили України, 19 жовтня 1993 р.— військову доктрину України, яка виходить з того, що Україна не є потенцій¬ним противником жодної держави, а свою безпеку розглядає як стан захи¬щеності національних інтересів в умовах потенційної та реальної воєнної .загрози. Поряд з армією створювалися спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Національна гвардія (розпущена в 1999 р.), Чйсїини спе¬ціального призначення, Служба безпеки України. Сьогодні продовжується реформування Збройних Сил у напрямку їх відповідності стандартам НАТО.

Особливості державного будівництва в Україні:

— становлення й утвердження незалежної держави відбувалося одночас¬но із завершенням процесу 26. 26. 26. 28.3становлення української політичної нації, формуванням національної самосвідомості;

— важке соціально-економічне становище призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим прагнуть скористатись відкри¬ті й приховані противники незалежності.

З проголошенням незалежності України та розпадом СРСР, почався новий етап у розвитку економіки нашої держави. Одним із найважливіших зав¬дань, що постали перед першим Президентом України Л. Кравчуком (обраним 1 грудня 1991 р.), Верховною Радою та урядом стало завдання забезпечити українському народові нормальні умови життя, підняти рівень його добробуту.

У березні 1992 р. Верховна Рада України затвердила "Основи національної економічної політики". У документі передбачалася структурна перебудова господарства України. Велике значення надавалося конверсії оборонної промисловості, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь тих виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося переорієнтувати машинобудування на задо¬волення потреб агропромислового сектора, легкої та харчової промис¬ловості. Було заявлено про вихід з рубльової зони, у Міжнародний валют¬ний фонд (МВФ) представлено розширену програму ринкових перетво¬рень, яка була ним схвалена. Україна стала членом МВФ.

В умовах відсутності цілісної концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства багато прийнятих в Україні законів виявилися відірваними від життя і належним чином не спрацьовували. У пострадянському просторі створилася унікальна соціально-економічна ситуація, до якої не підходив весь 26. 28.4нагромаджений людством досвід реформ. Просуватися вперед можна було лише методом проб і помилок, пристосовуючи законодавство не стільки до тривалої перспективи, скільки до пекучих проблем сьогодення. До того ж у колишніх республіках чітко проявилася цілком зрозуміла закономірність: радикалізм нового законодавства був тим меншим, чим кращим виглядало поточне становище. Ситуація в Україні, зокрема, була кращою, ніж у Росії, особливо щодо продовольчого постачання населення. Відповідно, серед української політичної верхівки переважали настрої на користь якомога повільнішого просування в реформах. Небезпека такого підходу виявилася не відразу, а в результаті — і радикальні зміни почалися значно пізніше.

У 1994 р. економіка країни була на межі краху: ВВП порівняно з попереднім роком впав на 23%, капітальні вкладення за 1992 - 1994 рр. знизились на 57%, дефіцит бюджету досяг майже 20% ВВП, ціни порів¬няно з 1991 р. зросли в 102 рази.

У перші 2-3 роки після проголошення економічного курсу Л. Кучми в українській економіці намітилися певні позитивні зрушення, зокрема, почалась реальна приватизація, досягнуто фінансової стабілізації. У вересні 1996 р. була проведена грошова реформа. її суть поля¬гала у фактичній деномінації в 100 тис. разів карбованця і заміна його гривнею. Одночасно здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, меха¬нізмів зовнішньої торгівлі, роздержавлення земель. Почав розвиватися ринок цінних паперів. Усунуто таке потворне породження командно-адміністративної системи, як тотальний товарний дефіцит.

Згадані заходи дали позитивні результати

26.5Водночас, попри певні позитивні тенденції, соціально-економічна ситуація була складною і неоднозначною. Причинами такої ситуації були: 1) бартеризація економіки (на кінець 1997 р. близько 40% промислової продукції реалізовувалося по бартеру, в нафтохімічний промисловості бартер став практично єдиним засобом розрахунків); 2) негативний інвестиційний клімат (це пов'язано з нестабільною політичною ситуацією, частою зміною і заплутаністю податкового законодавства, корумпова-ністю чиновництва); 3) величезний зовнішній борг; 4) малоефективна податкова система та завищене оподаткування, що сприяє швидкому розвитку "тіньового" сектора економіки; 5) "тіньова" економіка є неопо¬даткованою структурою і становить загрозу для економічної безпеки держави

Отже, на початку 90-х років українська економіка опинилася в ситуації глибокої економічної кризи. Позитивні зрушення в ній почалися лише в другій половині 90-х років, краще пішли справи на початку ХХІ століття. На даний момент можна стверджувати, що в Україні досягли таких резуль¬татів: зростання валового внутрішнього продукту, збільшення обсягів промислового виробництва, зафіксовано зростання виробництва в сільському господарстві, зростає реальний наявний грошовий дохід населення, повністю погашено заборгованість з виплати пенсій та соціальної допомоги, значно скорочено багаторічну заборгованість перед населенням із заробітної плати.

52