22. Визначте позитивні та негативні наслідки брежнівського консервативного правління для України.

13 з’їзд КПРС (березень-квітень 1966р.) обрав Брежнєва членом ЦК КПРС, а Пленум, що відбувся після з’їзду ЦК, - Генеральним Секретарем ЦК КПРС. Період правління Брежнєва відомій під назвою період «застою».

У перші десятиліття свого існування радянський режим виявляв себе як найбільш радикальний і новаторський у світі. Проте до 60-х років типовою ознакою його внутрішньої політики став крайній консерватизм. Побоюючись непередбачених і небажаних наслідків змін, старіюча бюрократична верхівка СРСР схилялася до того, щоб зберегти — у дещо м'якшій формі — ту систему, яку створив Сталін. Для України це означало, що не Київ, а Москва й надалі прийматиме всі визначальні для українців рішення. А русифікація, спрямована на те, щоб тримати вкупі численні народи СРСР, не тільки продовжувалася, а й посилювалася.

Необхідність здійснення економічної реформи ясно усвідомлював один з найбільш авторитетних керівників СРСР – О.Косигін. У доповіді "Про поліпшення управління промисловістю, вдосконалення планування і посилення економічного стимулювання промислових підприємств", з якою він виступив на вересневому (1965р.) пленумі ЦК КПРС, містилися заклики до перегляду системи управління. Всі розуміли, що від раднаргоспів треба відмовлятися, але Косигін підкреслював інше: не можна відновлювати дораднаргоспівську систему міністерств, треба сполучати централізацію керівництва з розширенням оперативно-господарської самостійності підприємств. Доповідь голови радянського уряду постійно пересипалася незвичними для радянської лексики термінами – ринок, прибуток, ефективність капітальних вкладень.

Важливим напрямком реформи ставало посилення стимулювання виробництва. До реформи на премії та одноразові винагороди використовувалася невелика частина одержаного 22.1 прибутку. Зокрема, в 1961р. у розпорядженні української промисловості залишалося 34 відсотки створеного в ній прибутку, при цьому до заохочувальних фондів надійшло не більше 5 відсотків. Тепер же замість єдиного фонду підприємства утворювалося три самостійних фонди – розвитку виробництва, матеріального заохочення, соціально-культурних заходів та житлового будівництва.

Ці фонди мали своїм джерелом не тільки прибуток промисловості (тим більше, що багато підприємств внаслідок недосконалості ціноутворення залишалися збитковими). Зокрема, фонд розвитку виробництва мав формуватися за рахунок відрахувань від прибутку, частини амортизаційних коштів, виручки від реалізації вибулого та зайвого майна. Фонд матеріального заохочення міг формуватися, окрім прибутку, з коштів фонду заробітної плати. Лише фонд соціально-культурних заходів та житлового будівництва мав своїм джерелом тільки відрахування від прибутку. При цьому адміністрація підприємств діставала право перерозподіляти кошти між фондом матеріального заохочення і фондом соціально-культурних заходів та житлового будівництва (в межах 20 % цих коштів).

Прийнято вважати, що восьма п’ятирічка була найбільш успішною в історії радянського перспективного планування. Зокрема, в Україні випуск промислової продукції збільшився наполовину, а дві третини цього приросту забезпечувалося підвищенням продуктивності праці. У своїх спогадах колишній голова Ради міністрів СРСР М.Рижков писав: "Косигінська економічна реформа 1965р. дала помітний поштовх народному господарству, яке буксувало. Тільки за восьме п’ятиліття обсяг промислового виробництва зріс у півтора рази, а продуктивність праці – на одну третину. Темпи зростання товарів народного споживання нарешті зрівнялися з темпами зростання засобів виробництва, яким завжди надавалася перевага".

Завдяки зусиллям О.Косигіна економічна реформа на рівні підприємств успішно здійснювалася. Навпаки, Л.Брежнєв 22.2виявляв до неї цілковиту байдужість. Тому на вищих щаблях управління реформа одразу забуксувала. Діяльність міжвідомчої комісії при Держплані СРСР, яка проводила реформу, була майже паралізована опозицією керівників багатьох міністерств та відомств.

Провал економічної реформи зумовив те, що радянська економіка продовжувала розвиватися старим, випробуваним шляхом – екстенсивним. Підвищення продуктивності праці або зменшення матеріаломісткості виробництва, тобто якісні чинники економічного зростання відігравали другорядну роль. Плани виконувалися за рахунок залучення додаткових кількостей сировини та робочої сили, створення нових потужностей.

Відсутність безробіття в СРСР пропагувалася як найвище досягнення соціалізму.

На відміну від інтенсивних чинників економічного зростання, які не мають меж, тому що забезпечуються науково-технічним прогресом, екстенсивні чинники мали обмежену сферу дії. В міру того, як можливості додаткового залучення у виробництво сировини та робочої сили вичерпувалися, темпи промислового та особливо сільськогосподарського зростання скорочувалися. Середньорічні темпи зростання всіх економічних показників неухильно зменшувалися від п’ятирічки до п’ятирічки. Структура виробництва у промисловості з кожною новою п’ятирічкою все більше деформувалася: всі галузі, включаючи галузі легкої і харчової промисловості, працювали передусім на воєнно-промисловий комплекс. Провідні галузі української промисловості – чорна металургія і вуглевидобуток розвивалися вкрай уповільнено. Сільське господарство України було розвинутим: республіка давала більше половини загальносоюзного виробництва цукру, майже половину соняшнику, близько третини фруктів та овочів.