Поняття загроз національній безпеці
Я вважаю,що для створення необхідної нормативної бази та урегулювання відносин у сфері національної безпеки науковцям необхідно остаточно визначитись з поняттям „загроза національній безпеці”.
Існує багато думок щодо визначення поняття „загроза” тому я вирішив згрупувати дослідників залежно від того, як вони визначають дане поняття. Критерієм угрупування слугував підхід, загальне бачення, на якому базувались дослідники, тому більш вдало говорити про класифікацію концепцій, якими керуються дослідники при визначенні даного поняття:
1) концепція потенційності;
2) потенційно-діяльнісна концепція;
3) діяльнісна концепція;
4) факторна концепція;
5) нігілістична концепція.
1.До першої групи належать ті дослідники, які розглядають загрозу як певну стадію, що передує: небезпеці, і яка полягає в існуванні або можливості виникнення ситуації, за якої формуються всі передумови протидії забезпеченню національної безпеки, вона обмежується діями, які підкріпляють її, але це переростають у діяльність, безпосередньо спрямовану на її здійснення. Дану концепцію репрезентує Г.Ф. Костенко який визначає поняття загрози як намір застосувати силу і завдати збитку національним інтересам.
2.До другої групи належать ті дослідники, які розглядають поняття загрози крізь призму її потенційності, а також можливості реального впливу на стан безпеки. Вони під загрозою розуміють об'єктивну чи в достатній мірі ймовірну можливість деструкції, дестабілізації, а то й катастрофу соціальної системи, спричинення їй шкоди загалом, чи певному життєвоважливому компоненту чи компонентам.
Г.Мурашин і Є.Кравець під загрозою розуміють явну чи потенційну зміну конституційної системи, зміну сталого стану суспільних відносин, середовища залюднення, при якому порушується нормальне існування людей, функціонування і розвиток самого суспільства.
Дослідники Департаменту безпеки та оборони при Фонді підтримки національної безпеки під загрозами національній безпеці розуміють не будь-які негативні впливи, а такі реальні і потенційні впливи які здатні унеможливити реалізацію інтересів національної безпеки, призвести до руйнації національних цінностей, загибелі народу України.
Розширене поняття, яке інтегрує положення наведених визначень понять: загрози національним інтересам - це дії політичних, військових або природних сил, вплив перебігу соціальних, економічних та інших подій, а також ситуацій, що складаються внаслідок цих подій, на процес життєдіяльності людини, суспільства, держави, які змушують країну йти на додаткові зусилля, вимагають надмірно великих втрат, мобілізації ресурсів з метою збереження своєї державності, національної та культурної ідентичності, надійного захисту власного народу. Загрози національним інтересам завдають або здатні завдати шкоди національним цінностям, зробити неможливою або ускладнити реалізацію життєво важливих інтересів України.
М.Б.Левицька під загрозами національній безпеці України розуміє існуючі потенційно або реально небезпечні впливи у різних формах прояву, які завдають або здатні завдати шкоди національним інтересам, унеможливити їх реалізацію.
Нарешті, у проекті Концепції (основ) національної безпеки, який пройшов 20 лютого 2003 р. перше читання у Верховній Раді України загрози національній безпеці України визначаються як сукупність наявних чи потенційно можливих негативних явищ і дестабілізуючих чинників, які ускладнюють або унеможливлюють захист національних інтересів. Водночас у ст. 1 Закону України „Про основи національної безпеки України" загрози визначені як наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
3. До третьої групи належать ті дослідники, які вважають загрозу діяльною, тобто такою, що впливає на стан національної безпеки. Під загрозами національній безпеці України розуміють реальні впливи, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних інтересів і створюють небезпеку для суверенітету нації та свободи особи, а також для цілісності, стабільності і прогресивного розвитку Української держави як рівноправного члена світового співтовариства та суб'єкта міжнародних відносин.
Г.Пастернак взагалі вважає, що загрозою є дія, прямо або не прямо спрямована на зменшення рівня стабільності, тобто порушення умов стійкого існування і розвитку держави Б.О.Парахонський під загрозою національній безпеці розуміє дію або послідовність дій, що можуть за короткий час значно погіршити якість життя населення або суттєво звузити коло політичного вибору для уряду держави чи для приватних осіб, громадян, груп, спільнот у цій державі.
4.До четвертої групи за умовною класифікацією належать ті дослідники, які поняття загрози виражають формулою чинників. Зокрема, вони визначають загрозу національній безпеці як потенційну небезпеку завдання шкоди національним цінностям та інтересам, фактор кількісної і якісної зміни надійного стану суспільних відносин, при якій порушується їх нормальне існування, функціонування і розвиток.
5.До п'ятої групи дослідників належать ті, які вважають взагалі категорію „загроза” не зовсім вдалою і недоцільною, втім пропонуються інші варіанти означення безпекогенних чинників. О.С.Бодрук вважає, що об'єктивність оцінки реального внутрішнього стану та зовнішніх пріоритетів країни буде значно більшою, якщо використовувати категорію „фактор".
Отже, поки що не існує вироблених, універсальних, концептуальних підходів до розуміння феномену національної безпеки, зокрема, одного з її елементів — „загроза". На думку В.А.Ліпкана — це зумовлено кількома причинами:
а) дане поняття розглядається окремо та відірвано від понять іншого категорійного ряду (моніторинг - загроза - небезпека - управління - система національної безпеки - національна безпека);
б) визначення поняття даються без змістовного аналізу складових його компонентів, ознак, які вичленовують його як таке, відображаючи як цілісний екзистенціальний феномен.
Загроза може бути виражена як офіційно, так і неофіційно, при чому як безпосередньому об'єкту, так і через третю сторону. Загроза стає такою в момент її ідентифікації як такої суб'єктом управління системою національної безпеки. Необхідною умовою загрози є реальність, пов'язана із наявністю побоювань щодо приведення її до виконання. Мають існувати реальні побоювання втілення у життя такої загрози. Про реальність загрози можуть свідчити її конкретний зміст і супутні обставини (обстановка, місце, характер та інтенсивність тощо), а також обставини, що випливають з попередніх відносин об'єктів. Крім цього, реальність загрози може виявлятися як характеристика самого суб'єкта загрози (постійне вчинення ним актів тероризму, диверсій, проведення інформаційних війн, можливість порушення норм міжнародного права тощо). Водночас реальність загрози не означає, що суб'єкт загрози має наміри обов'язково довести її до виконання. Через це визначення реальності загрози є завданням складним і потребує відпрацювання системи ідентифікації дестабілізуючих чинників в якості загроз. Крім реальності, загроза має характеризуватися дійсністю, тобто не бути уявною3.
На думку В.І.Ярочкіна принциповим моментом з методологічного погляду є необхідність осмислення, що є джерелом загрози суспільству, особі, державі і яким чином небезпека впливає на суспільні відносини. Загроза - результат суперечностей, які є і формуються у самому суспільстві, міждержавних відносинах, стосунках між різними цивілізаціями і без їх виявлення ніяка безпека не може бути забезпечена. Отже, у методологічному аспекті причини небезпеки - суперечності, а не загрози. Аргументація цієї точки зору така:
1) уся сума суперечностей має внутрішній і зовнішній характер;
2) головна суперечність, яка визначає усю суму внутрішніх і зовнішніх суперечностей, полягає у прийнятті та неприйнятті головних ціннісних орієнтацій окремої цивілізації зсередини країни та у її стосунках з іншими країнами;
3) самі суперечності не є сталими категоріями, а змінюють власну сутність і спрямованість розвитку під впливом різних внутрішніх і зовнішніх чинників. Дана особливість визначає зміст системного, проблемного і факторного аналізу суперечностей і тенденцій їх розвитку як неодмінної умови сучасної адекватної реакції на загрози, що є і можуть виникнути.
Крім попереджуючого значення, факторний аналіз дозволяє виокремити і згрупувати чинники дестабілізуючого і стабілізуючого характеру. Це положення має принципове значення для відпрацювання і реалізації конкретних заходів у системі забезпечення національної безпеки, спрямованих на управління дестабілізуючими чинниками і стимулювання дій стабілізуючих чинників. У цьому і полягає не стільки захисна, скільки така, що сприяє позитивному розвиткові функція забезпечення національної безпеки.
4) не завжди точно визначаються самі суперечності, а також їх носії, що зумовлює помилки не тільки і не стільки теоретичного, скільки практичного характеру і прийняття рішень, які ускладнюють суперечності.
Отже, загроза має завжди предметний характер, наповнена конкретним змістом і у випадку чітко вираженого небезпечного стану такого змісту надто часто набуває конкретну правову характеристику. Ця характеристика частіше за все і фіксується у законах, наприклад, у статтях КК України (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, терористичний акт, диверсія тощо).
На думку В.І.Ярочкіна, лише такий підхід - вивчення процесів і тенденцій, суперечностей, які зароджуються і загасають, - дозволяє відстежувати стан національної безпеки на кожний період і визначати стратегію її забезпечення на довгий час.
Обґрунтовуючи думку, О.С.Бодрук справедливо вважає, що загрози завжди несуть, у собі суб'єктивну оцінку подій, яка випливає з політичних уподобань.
Водночас об'єктивність оцінки реального внутрішнього стану та зовнішніх пріоритетів країни буде трагічною, якщо використовувати категорію „фактор", суть якої полягає в тому, що фактор: завжди є причиною, рушійною силою будь-якого процесу чи явища, не існує поза умов і завжди є частиною умов, формою їх вияву: це вже реалізовані причини, тобто такі причини, що вже існують у реальних явищах і процесах з наявністю всіх необхідних для цього умов. „Фактор” Визначається з урахуванням терміну його існування і може бути постійно діючим, довготерміновим, середньотерміновим або тимчасовим, завжди потребує якісної та кількісної конкретизації та існує у певних якісних та кількісних параметрах.
Отже, за допомогою факторів, що не мають вигляду узагальнюючої суб'єктивної оцінки, як у випадку із загрозами, значно легше досліджувати реальний ступінь національної безпеки, вести моніторинг змін і пріоритетів серед різних складових безпеки. Таким чином, джерелом формування загрози або небезпеки є розмаїття внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних і суб'єктивних суперечностей суспільного розвитку у країні й на міжнародній арені у різних сферах людської життєдіяльності як постійно еволюціонуючий процес. Це одночасно і головний низхідний критерій для виокремлення із всієї суми суспільних відносин і притаманних їм суперечностей саме тих, які формують систему суспільних відносин у сфері національної безпеки.
Згадане дозволяє дійти висновку, що загрозами національній безпеці слід вважати явні чи потенційні дії, які ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних інтересів і створюють небезпеку для системи національної безпеки, життєзабезпечення її системостворюючих елементів.
Загрози діють головним чином у відповідній сфері національних інтересів, але їх негативний вплив може поширюватися і на національні інтереси в інших сферах життєдіяльності. Хоча можна виокремити загрози, що діють одночасно на значну кількість національних інтересів. Необхідно враховувати, що загрози, як правило, мають кілька стадій розвитку: зародження (початок формування), вияв (знаходження виразних форм), загострення (критична стадія негативного впливу з відповідними наслідками).
Не зайвим буде зауважити, що за своїм генезисом загрози можуть мати природне, техногенне чи антропогенне походження. Через це під загрозами національній безпеці можна розуміти потенційно небезпечні впливи природного, техногенного та антропогенного характеру на об'єкти національної безпеки, які можуть заподіяти шкоду їх інтересам.