34.Організаційні форми ведення бухгалтерського обліку 123
Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації. Керівник підприємства залежно від розмірів підприємства, його організаційної структури, системи управління, обсягів роботи може: • створити бухгалтерську службу на чолі з головним бухгалтером. • ввести в штат підприємства посаду бухгалтера. • користуватися послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який займається підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи. • вести бухгалтерський облік на договірних засадах з централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою. • вести бухгалтерський облік і складати звітність особисто, якщо підприємство не зобов'язане публікувати свою звітність. Бухгалтерія як структурний підрозділ підприємства - складова адміністрації тісно взаємопов'язана з усіма виробничими підрозділами і службами підприємства. Взаємовідносини бухгалтерії з оперативно відокремленими підрозділами підприємства полягають у тому, що перший отримує від них необхідну для обліку і контролю документації та, в свою чергу, забезпечує їх економічною інформацією про результати їхньої роботи. Характер цих взаємин визначає організацію бухгалтерського обліку, яка може бути централізованою або децентралізованою. 123
Відмінити редагування 123
35.Техніка здійснення облікової політики підприємства Документом, в якому фіксуються положення облікової політики, є наказ або розпорядження керівника підприємства, який складається на кожний наступний звітний рік. Складання наказу, що затверджує на поточний рік прийняту методологію бухгалтерського обліку та його організацію вимагається Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні". Наказ про облікову політику — це документ внутрішнього користування, який підписують особи, що мають право першого та другого підпису (традиційно — керівник та головний бухгалтер або бухгалтер). При складанні наказу, крім факторів нормативно-правового характеру, необхідно також враховувати: юридичний статус підприємства (форма власності та організаційно-правова форма), галузеву специфіку підприємства, наявність кваліфікованих бухгалтерських кадрів та ін. Сам наказ має повно відображати особливості організації та ведення бухгалтерського обліку і складання звітності на підприємстві. Форма та зміст наказу на сьогодні не регламентуються. Внесення змін до наказу про облікову політику протягом поточного року не допускається. Цю принципову норму регламентує чинний Закон. Будь-яка зміна положень облікової політики має бути обґрунтована і відображена у пояснювальній записці до річного звіту підприємства. Наказ може містити такі розділи: Нормативи та методичні принципи бухгалтерського обліку. Техніка бухгалтерського обліку. Організація бухгалтерського обліку. У першому розділі наказу (розпорядження) відображаються: нормативна база, що регулює методологію, техніку та організацію ведення бухгалтерського обліку та складання звітності (вказують перелік основних документів, якими необхідно керуватися); зміни облікової політики, межі істотності та операційного циклу, порядок оцінки необоротних активів, терміну функцінування, нарахування і відображення амортизації; порядок обліку та методи оцінки запасів і транспортно-заготівельних витрат; види створюваних резервів; визнання доходів і витрат, фінансових результатів та порядок розподілу прибутку. У другому розділі наказу (розпорядження) затверджують робочий план рахунків, форми обліку на підприємстві, графік (план) документообороту, порядок ведення аналітичного обліку, форми бухгалтерських документів (якщо немає стандартних), організацію та порядок проведення інвентаризації, організацію управлінського обліку і контролю (внутрішнього аудиту), перелік та порядок складання і подання оперативної, бухгалтерської (фінансової) та статистичної звітності, стан та розвиток комп'ютеризації облікових робіт. У третьому розділі, пов'язаному з організацією бухгалтерського обліку, визначають організаційну структуру бухгалтерської служби (апарату бухгалтерії); встановлюють відповідальність за організацію обліку на підприємстві, порядок призначення та звільнення головного бухгалтера, працівників апарату бухгалтерії; взаємовідносини центральної бухгалтерії з обліковим апаратом структурних підрозділів; визначають напрями соціального розвитку апарату бухгалтерії. Формуючи облікову політику підприємства, вибирають, як правило, тільки один варіант із кількох, передбачених відповідними нормативними документами. Якщо чинним положенням не регламентується порядок ведення обліку стосовно якогось конкретного об'єкта, то підприємство самостійно встановлює його, виходячи з принципу доцільності, не порушуючи чинних положень бухгалтерського обліку. 124
Будь-яке підприємство, незалежно від форми власності, повинно мати основні й оборотні засоби, джерела їх формування - тільки за таких умов може бути забезпечене ведення підприємством господарських процесів (по-стачання, виробництво, розподіл, збут), в основі яких лежать господарські операції. Виходячи з цього визначимо об’єкти бухгалтерського обліку.
Об'єктами бухгалтерського обліку є господарські засоби, джерела їх
утеорення, господарські процеси та види діяльності.
Найважливішими об'єктами бухгалтерського обліку є господарські за-соби. їх групування відображено на рис. 11.
Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні
господарські засоби підприємства групують за трьома ознаками:Господарські засоби підприємства
> Необоротні активи
Нематеріальні активи
Незавершене будівництво
Основні засоби
Довгострокові фінансові інвестиції
Довгострокова дебіторська заборгованість
Інші необоротні активи
Оборотні активи
+ Виробничі запаси
Тварини на вирощуванні і відгодівлі
Незавершене виробництво
Готова продукція
Товари
Векселі отримані
Дебіторська заборгованість
Поточні фінансові інвестиції
Грошові кошти (каса, засоби в банку)
Витрати майбутніх періодів
Рис. 11. Групування господарських засобів підприємства
> необоротніактиви;
> оборотніактиви;
> витрати майбутніх періодів.
До оборотних активів відносяться:
> виробничі запаси (сировина і матеріали, паливо, покупні напівфаб-рикати і комплектуючі вироби; запасні частини; тара);
> малоцінні швидкозношувані предмети (малоцінні засоби праці, спеціальний одяг і спеціальне взуття);
> незавершене виробництво (це почата, але не закінчена продукція, що перебуває на різних стадіях обробки у виробничих цехах);
> готова продукція (це закінчена в обробці продукція, відповідає встановленим технічним умовам, знаходиться на складі підприємства-виробника або відвантажена споживачу);
> товари (вартість товарів, які придбані для наступного продажу);
> дебіторська заборгованість
> грошові кошти (кошти в касі та на банківських рахунках);
Витрати майбутніх періодів - це витрати, пов'язані з підготовчи-ми роботами е сезонних галузях промислоеості; осеоєнням ноеих агрега-тіе; сплачені аеансом орендні платежі; оплата страхоеого поліса; підпи-ска на газети, журнали, періодичні та доеідкоеі еидання тощо
2.Метод бухгалтерського обліку — це сукупність способів і прийомів, за допомогою яких господарська діяльність підприємства відображається в обліку.
Основними елементами методу бухгалтерського обліку є документація, інвентаризація, подвійний запис, оцінка, калькуляція, баланс і звітність. Практичне використання кожного з них зумовлюється відповідними положеннями, інструкціями, вказівками, розробленими та затвердженими державними органами.
Документація — відображення господарських операцій на бланках документів або технічних носіях (наприклад, магнітних або оптичних дисках).
Інвентаризація — перевірка фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів за допомогою перерахування,. зважування та вимірювання.
Подвійний запис — тотожне відображення господарських операцій двічі: у дебеті та кредиті одного чи кількох рахунків.
Оцінка — відображення об'єктів бухгалтерського обліку в єдиному грошовому вимірнику з метою узагальнення їх по підприємству загалом.
Калькуляція (від лат. colculatio — підраховування) — обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг, а також таблиця, зведення результатів такого обчислення.
Бухгалтерський баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає його активи, зобов'язання та власний капітал на певну дату. Бухгалтерська звітність — система взаємопов'язаних і взаємозумовлених показників, що відображають господарсько-фінансову діяльність підприємства на певний період.
3 Балансовий метод відображення інформації. Кожне підприємство має свій баланс, який визначає його фінансово-майновий стан на звітну дату. У балансі завжди два боки: один — сукупність наявних активів, другий — джерела їхнього формування. Поняття про бухгалтерський баланс викладено в П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», а методику його складання — у П(С)БО 2 «Баланс». Мета складання балансу — надання користувачам повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан активів, зобов'язань та власного капіталу підприємства на звітну дату. Умовно бухгалтерський баланс підприємства можна поділити на три блоки. Перший блок включає реквізити підприємства (назву, код з ЄДРПОУ, форму власності, вид економічної діяльності, адресу, підпорядкованість, одиницю виміру) і назву фінансового звіту та дату балансу. Другий блок балансу візуально являє двосторонню таблицю, в якій ліва частина — це актив, а права — пасив. Третій блок містить підписи посадових осіб підприємства, які мають право підпису фінансових звітів (керівник і головний бухгалтер). В активі балансу згруповано активи в чотирьох розділах: 1. Необоротні активи. 2. Оборотні активи. 3. Витрати майбутніх періодів. 4. Необоротні активи та групи вибуття. У пасиві балансу п'ять розділів: 1. Власний капітал. 2. Забезпечення майбутніх витрат і платежів. 3. Довгострокові зобов'язання. 4. Поточні зобов'язання. 5. Доходи майбутніх періодів. Кожний розділ складається зі статей. За П(С)БО 1 стаття — це елемент фінансового звіту, що відповідає критеріям, встановленим цим Положенням (стандартом). Головне балансове рівняння має вигляд: Активи = Капітал + Зобов'язання, або Актив = Пасив. Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань і власного капіталу. Підсумок балансу, який однаковий в активі та пасиві, називається валютою балансу. Баланс необхідний для контролю за наявністю і структурою активів, капіталу та зобов'язань підприємства, для аналізу фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності тощо.
4.Побудова бух. Балансу.
Бухгалтерські баланси, як правило, бувають місячні, квартальні, піврічні, дев'ятимісячні та річні. Для окремого відображення у балансі господарських засобів і джерел їх утворення баланс будується у вигляді двосторонньої таблиці. Ліва частина балансу, в якій відображаються господарські засоби, — називається актив, а права частина, в якій відображаються джерела утворення господарських засобів, — називається пасив. За умов, коли ліва частина балансу є активом, а права пасивом — форма балансу називається горизонтальною. Є країни, зокрема Японія та ін., де актив і пасив розміщуються в колонці один за одним. Така форма балансу називається вертикальною. Як господарські засоби, так і джерела їх утворення у балансі показуються у розрізі статей. Отже, стаття балансу — це складова частина активу або пасиву балансу, яка являє собою відображення у грошовому вимірнику сукупності однорідних видів господарських засобів або джерел їх утворення. Так, в активі балансу є такі статті, як "Основні засоби", "Виробничі запаси", "Готова продукція", "Грошові кошти в національній валюті" та ін., а в пасиві — статті "Статутний капітал", "Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)", "Короткострокові кредити банків" та ін. У спрощеному вигляді бухгалтерський баланс можна показати за допомогою таблиці 3.1. Таблиця 3.1. БАЛАНС підприємства "Росток" на 01.01.2002 року
Як
видно із представленого балансу, підсумки
по активу і пасиву рівні між собою. Це
зумовлене тим, що господарські засоби,
які показано у активі, відповідають у
сумі джерелам їх утворення, які показано
у пасиві. На цьому і грунтується назва
самого балансу, що означає безпосередньо
рівновагу.
Розділ балансу — це
сукупність статей активу або пасиву
бухгалтерського балансу, які об'єднано
в економічно однорідні групи господарських
засобів та джерел їх утворення. За основу
для групування статей балансу у розділі
взято економічну класифікацію
господарських засобів та джерел їх
утворення.
Особливістю бухгалтерського
балансу, поряд з іншим, є вміст інформації
про господарські засоби і джерела їх
утворення як на початок звітного періоду
(на початок року), так і на кінець звітного
періоду (кварталу, півріччя, дев'яти
місяців, року). Співставляючи за кожною
статтею дані на початок року і на кінець
звітного періоду, визначають зміни, які
сталися на протязі нього.
Нормативним
документом, який визначає зміст і форму
Балансу та загальні вимоги до розкриття
його статей, є Положення (стандарт)
бухгалтерського обліку 2 "Баланс",
який був затверджений Міністерством
фінансів України 31 березня 1999 року №
87.
5. Характеристика активу і пасиву.Форма балансу та порядок його заповнення в Україні регу-люються ПСБО 2 “Баланс”. Згідно зі ст. 11 “Загальні вимоги до фінансової звітності” Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” баланс (табл. 4.2), разом із зві-том про фінансові результати, звітом про рух грошових коштів, звітом про власний капітал та примітками до звітів, є складовою фінансової звітності підприємства.
Таблиця 4.2 Структура бухгалтерського балансу
Актив Пасив
I розділ “Необоротні активи” I розділ “Власний капітал”
II розділ “Оборотні активи” II розділ “Забезпечення наступних витрат і пла-тежів”
III розділ “Витрати майбутніх пе-ріодів” III розділ “Довгострокові зобов’язання”
IV розділ “Поточні зобов’язання”
V розділ “Доходи майбутніх періодів”
У I розділі активу “Необоротні активи” наводяться статті: нематеріальні активи, основні засоби (за первісною та залишко-вою вартістю, яка включається до валюти балансу, та сумою зно-шення), незавершене будівництво, довгострокові фінансові інвес-тиції, довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоро-тні активи.
Другий розділ активу - “Оборотні активи” містить дані про виробничі запаси, незавершене виробництво, готову продукцію,товари, векселі одержані, поточну дебіторську заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їхні еквіваленти.
УIII розділі активу “Витрати майбутніх періодів” відображають витрати майбутніх періодів. Це витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступ-них періодів (сплачені аванси за узяті в оренду необоротні активи, оплачена передплата на періодичні видання, оплачена абонентна плата за користування засобами зв’язку тощо).
У I розділі пасиву “Власний капітал” подають інформацію про статутний, неоплачений, вилучений, пайовий, додатковий і резерв-ний капітал та нерозподілений прибуток (непокриті збитки).
Другий розділ пасиву “Забезпечення наступних витрат і пла-тежів” містить інформацію про визнані в звітному періоді майбу-тні витрати та платежі, величина яких на дату складання балансу може бути розрахована тільки шляхом прогнозних оцінок (забез-печення виплат відпусток, гарантійних зобов’язань, додаткове пенсійне забезпечення); залишки коштів цільового фінансування, які формуються за рахунок зовнішніх надходжень і мають бути використані виключно за передбаченою цільовою ознакою (суб-сидії, асигнування з бюджету і позабюджетних фондів, цільові внески фізичних та юридичних осіб тощо).
У III розділі пасиву балансу “Довгострокові зобов’язання” наводять дані про кошти, залучені на довгостроковій основі шля-хом випуску підприємством цінних паперів власного боргу, дов-гострокові кредити банків та інші зобов’язання підприємства з строком погашення, що перевищує 12 місяців з дати балансу.
У IV розділі пасиву балансу “Поточні зобов’язання” відобра-жають зобов’язання за одержаними кредитами банку та за вида-ними векселями зі строком погашення до 12 місяців з дати балан-су, кредито’ську заборгованість за товари, роботи і послуги, по-точні зобовязання за розрахунки з бюджетом, зі страхування, оплати праці тощо.
У V розділі пасиву балансу “Доходи майбутніх періодів” ві-дображаються доходи, які отримані протягом поточного або по-передніх звітних періодів, які належать до наступних звітних пе-ріодів (одержані аванси за здані в оренду необоротні активи, оде-ржана передплата на періодичні видання, виручка від продажу
квитків транспортних і театрально-видовищних о’ганізацій, стяг-нута абонентна плата за користування засобами звязку тощо).
6.Типи господарських операцій і їх вплив на баланс
Господарська операція - це діяльність, яка зумовлює зміни у фінансовому стані, активах та пасивах підприємства, установи, організації. Кошти цих підприємств, що беруть участь у господарських операціях, постійно змінюються й переходять з однієї форми до іншої. Тому стан коштів, засобів та їх джерел, що відображені в Балансі на початок звітного періоду, постійно змінюється. Але ці зміни не порушують рівності між загальною сумою видів коштів, засобів і загальною сумою їх джерел, тому що зміни різних статей Балансу виражаються в однакових сумах. Збереження такої рівності є основним змістом Балансового узагальнення. Це забезпечує в системі бухгалтерського обліку безперервне охоплення всіх об'єктів спостереження і створює можливість здійснення постійного контролю за коштами підприємства та 'їх джерелами.
Рахунки бухгалтерського обліку, їх призначення і будова
7.Рахунки бухгалтерського обліку — це спосіб поточного обліку, контролю та групування за економічно однорідними видами господарських засобів, їх джерел та операцій. Для обліку залишку і руху певного виду господарських засобів використовують окремий рахунок.
Рахунки мають вигляд двосторонніх таблиць, на яких окремо обліковуються збільшення і зменшення об’єктів обліку. Ліву частину рахунка називають дебетом, праву — кредитом. У міру здійснення господарських операцій їх реєструють за дебетом або кредитом рахунка. Підсумок сум операцій за дебетом рахунка називають дебетовим оборотом, а підсумок сум операцій за кредитом рахунка — кредитовим оборотом. Кінцевий залишок засобів на рахунку називають кінцевим сальдо, або залишком на кінець періоду.
Умовно всі рахунки бухгалтерського обліку поділяються на активні та пасивні. Рахунки, що призначені для обліку активів підприємства, називають активними. Рахунки, що відображують облік джерел формування активів, називають пасивними. При обчисленні кінцевого сальдо активних і пасивних рахунків слід керуватися такими правилами:
— в активних рахунках початковий залишок (сальдо) і всі збільшення реєструють за дебетом рахунка, а всі зменшення — за кредитом;
— в пасивних рахунках — навпаки. Початковий залишок (сальдо) і всі збільшення показуються за кредитом рахунка, а всі зменшення — за дебетом (рис. 3.1.1).
а) |
СТРУКТУРА АКТИВНОГО РАХУНКА |
||
Д-т |
активний рахунок |
К-т |
|
Сальдо — початковий залишок |
|
||
Збільшення «+» |
Зменшення «–» |
||
Сальдо — кінцевий залишок |
|
||
б) |
Структура пасивного рахунка |
||
Д-т |
пасивний рахунок |
К-т |
|
|
Сальдо — початковий залишок |
||
Зменшення «–» |
Збільшення «+» |
||
|
Сальдо — кінцевий залишок |
||
Рис. 3.1.1. Структура рахунків бухгалтерського обліку
Враховуючи це, періодично, після узагальнення даних за дебетом і кредитом рахунків, визначається кінцеве сальдо. В активних рахунках його визначають за таким алгоритмом: до початкового дебетового сальдо додають оборот за дебетом рахунка і віднімають оборот за кредитом рахунка.
Сальдо розраховується=с на поч.+оборот-об
У пасивних рахунках до кредитового сальдо додають кредитовий оборот і віднімають оборот за дебетом рахунка.
В активних рахунках сальдо може бути лише дебетовим або вони можуть зовсім не мати сальдо. У пасивних рахунках сальдо може бути лише кредитовим або вони можуть зовсім не мати сальдо.
8. Подвійний запис, його суть і значення.Економічна суть господарської операції полягає в тому, що вона викликає подвійні і рівновеликі зміни засобів та джерел їх
Подвійний запис — це метод реєстрації господарських опе-рацій по дебету одного рахунка і по кредиту іншого рахунка в однаковій сумі, що випливає з економічної суті відображення операцій, кожна з яких обумовлює зміни у двох її частинах в ак-тиві, в пасиві чи в активі і пасиві одночасно. Це важливий прин-цип однакового відображення господарських операцій на рахунках.
Подвійний запис — не тільки принцип однакового відобра-ження операцій на рахунках, але й основний технічний прийом бухгалтерського обліку, бо забезпечує горизонтальний взаємо-зв'язок між рахунками, а також важливий контрольний прийом, оскільки очевидно, що скільки не було б операцій, загальна сума записів по дебету рахунків завжди дорівнюватиме загальній сумі записів по кредиту рахунків.
Такий взаємозв'язок між рахунками, що виникає шляхом по-двійного запису, називається кореспонденцією рахунків, а такі
вання.
Перш ніж скласти кореспонденцію рахунків з кожної госпо-дарської операції та відобразити її методом подвійного запису на рахунках бухгалтерського обліку, необхідно виконати такі чоти-
РИ Перший етап. Зпдно із змістом господарської операщї визна-чаємо, які об'єкти в ній беруть участь та які рахунки зачіпаються. Другий етап. Встановлюємо, як ці об'єкти обліку пов'язані з балансом підприємства, тобто що вони характеризують: майно (актив балансу) або джерела формування цього майна (пасив ба-лансу).
Третій етап. Необхідно визначити, як господарська операція вплинула на валюту (підсумок) балансу: збільшила, зменшила чи
Четвертий етап. Виходячи із схем запису на активному і па-сивному рахунках, встановлюємо, який із двох рахунків бухгал-терського обліку з цієї господарської операції дебетується, а який кредитується.
Для прикладу наведемо декілька операцій і їх бухгалтерське проведення.
Операція 1. У касу підприємства надійшли кошти з банку на суму 100 000 грн. Ця операція буде відображена таким чином: спочатку на схемі 12, а потім у вигляді формули (алгоритму).
Схема 12
Рахунок Рахунок
«Каса» «Рахунки в банку»
Дебет Кредит Дебет Кредит
Сальдо
+100 000
Сальдо
-100 000
Як запис його можна здійснювати як горизонтально, так і вер-тикально.
ттТ
д К Сума
«Каса» «Рахунки в банку» 100 000
Або
ттТ
д «Каса» 100 000
к «Рахунки в банку» 100 000
Оскільки господарські операції здійснюються на основі пер-винних документів, то у формуванні господарської операції і при кореспонденції рахунків необхідно вказувати підставу (доку-мент). Кореспонден’ія рахунків бухгалтерського обліку є певною моделлю взаємоповязаних рахунків і тому конструювання чи складання бухгалтерської проводки є творчою роботою фахівця-бухгалтера, яка вимагає глибокого розуміння суті господарської операції і уявлення про зміни, до яких вона приведе.
Залежно від кількості кореспондуючих .ахунків розрізняють прості і складні бухгалтерські проводки Простою називають таку бухгалтерську проводку, за якої один рахунок дебетується, a
другий кредитується на одну і ту ж суму, тобто коли кореспон-дують між собою тільки два рахунки. Розглянута у нашому при-
^і^її^^^^із—б^^рську проводку, за якої один рахунок дебетується, декілька кредитується на загальну су-му, або навпаки — один кредитується, а декілька дебетуються на загальну суму.
У складних бухгалтерських проводках не порушується прин-цип подвійного запису, оскільки зберігається взаємопов’язане ві-дображення господарської операції по дебету і кредиту різних рахунків на одну і ту ж суму. Кожну складну бухгалтерську про-водку можна розкласти на декілька простих. Однак застосування у практиці бухгалтерського обліку складних проводок є перева-жаючим, оскільки зменшує кількість записів, робить їх більш на-очними.
Правильна кореспонденція рахунків має велике значення для організації бухгалтерського обліку, його достовірності і правиль-ності, оскільки на перший план виступає сутність господарської операції і її правдиве відображення на рахунках. Тому з метою забезпечення єдиних підходів до відображення операцій розроб-ляються інструкції і типові кореспонденції рахунків. Іх наво-дять у спеціальних довідниках і в коментарях до плану рахунків.
Господарські операції відбуваються і реєструються у певній хр’нологічній послідовності, а інформація про стан та рух
(календарній) послідовності їх виникнення. Хр’нологічний запис здійснюється у спеціальних журналах з обовязковим відобра-женням нумерації господарських операцій, їх змісту, сум і корес-
пондуючих рахунків. Шдсумок цього журналу показує загальну суму зареєстрованих за місяць господарських операцій і викорис-товується для перевірки повноти і правильності відображення операції на рахунках. Загальні підсумки проведених у журналі сум по дебету і кредиту повинні збігатися з їх оборотами. У Хронологічний ?апис або його називають хронологічний об-лік може здійснюватися за такою формою:
У практиці облікової роботи інформацію з бухгалтерської проводки переносять на вказані у проводці рахунки для накопи-чення і узагальнення, тобто інформацію систематизують на бух-
У практиці облікової роботи при певних формах бухгалтер-ського обліку хронологічний і систематичний облік ведуть паралельно в окремих облікових реєстрах. Застосовується і комбінований спосіб записів господарських операцій шляхом поєднання хронологічного і систематичного записів, зокрема в таких облікових реєстрах як Журнал-головна, журнали-ордери тощо.
9.Рахунки синтетичного і аналітичного обліку. Оборотна відомість
Між синтетичними й аналітичними рахунками існує нерозривний зв'язок, тобто на аналітичних рахунках відображаються ті ж зміни, що й на синтетичних, але більш докладно, значення дебету і кредиту кожного аналітичного рахунка те ж саме, що й синтетичного рахунка; сума сальдо, сума оборотів на дебеті, сума оборотів на кредиті всіх аналітичних рахунків даної групи відповідно дорівнюють сальдо, обороту на дебеті і обороту на кредиті синтетичного рахунка. Тому загальні підсумки записів на аналітичних рахунках мають відповідати сумам, записаним на синтетичних рахунках бухгалтерського обліку. Усі господарські операції відображаються на синтетичних і аналітичних рахунках бухгалтерського обліку з використанням методу подвійного запису, тобто кожна операція водночас записується на двох взаємопов'язаних бухгалтерських рахунках в одній і тій же сумі - по дебету одного рахунка і водночас по кредиту другого. Ці записи дають змогу досягти рівності активу і пасиву бухгалтерського балансу.
Оборотна відомість — спосіб узагальнення оборотів і залишків рахунків за звітний період, а також засіб зв'язку між балансом і рахунками. Оборотну відомість складають за синтетичними та аналітичними рахунками.
В оборотних відомостях відображають обороти за дебетом і кредитом рахунків, а також залишки на початок і кінець звітного місяця.
10.Облік процесу постачання на підприємствах Господарська діяльність підприємства пов'язана з використанням коштів, матеріальних і нематеріальних засобів, які постійно перебувають у безперервному русі, кругообороті. Кругооборот засобів здійснюється через господарські процеси. Вони є найважливішим об'єктом бухгалтерського обліку і відображають господарську діяльність кожного підприємства. Під господарським процесом розуміють сукупність однорідних операцій, спрямованих на виконання певного господарського завдання. Підприємство купує матеріальні цінності й сплачує їхню вартість. Крім того, воно сплачує вартість витрат за доставку матеріальних цінностей на підприємство, витрати зі страхування, транспортування, розвантаження тощо. Таким чином, фактична вартість придбаних матеріальних цінностей складається з купівельної вартості та транспортно-заготівельних витрат. Основними завданнями бухгалтерського обліку придбання матеріальних цінностей є: · правильне і своєчасне встановлення обсягів закупівлі; · облік надходження матеріальних цінностей на підприємство; · облік розрахунків з постачальниками за придбані засоби та підрядниками за транспортно-заготівельні витрати; · визначення фактичної собівартості закуплених матеріальних ресурсів. У результаті виконання цих завдань засобами бухгалтерського обліку формуються показники, необхідні для управління підприємством, а саме: · кількість придбаних матеріальних ресурсів за номенклатурою; · обсяг і структура придбаних матеріальних ресурсів; · сума транспортно-заготівельних та інших витрат; · оплата вартості придбання і транспортно-заготівельних витрат; · загальна вартість (фактична собівартість) придбаних ресурсів. До виробничих запасів з метою обліку відносять предмети праці, що призначені для обробки, переробки, використання у виробництві та для господарських потреб протягом операційного циклу. До них належать: сировина і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо, тара і тарні матеріали, будівельні матеріали, запасні частини, інші матеріали. До запасів також відносять малоцінні та швидкозношувані предмети, товари та ін. Сутність господарського процесу, облікові завдання, необхідні для його відображення визначають модель бухгалтерського обліку процесу постачання (придбання) та необхідні рахунки бухгалтерського обліку. Схематично це має такий вигляд (рис. 1.1). Рис. 1.1 Схема обліку процесу придбання Для обліку процесу постачання використовують систему синтетичних та аналітичних рахунків. Операції з придбання матеріальних цінностей обліковують безпосередньо на рахунках обліку запасів: 20 "Виробничі запаси", 21 "Тварини на вирощуванні та відгодівлі", 22 "Малоцінні та швидкозношувані предмети", 28 "Товари" та ін.
11Облік процесу виробництва
Під процесом виробництва розуміють сукупність госпо-дарських операцій, пов’язаних з виготовленням продукції (робіт, послуг).
Завданнями обліку процесу виробництва є:
1) облік всіх витрат на процес виробництва;
2) визначення фактичної виробничої собівартості виго-товленої продукції, робіт, послуг.
Облік витрат на виробництво здійснюється згідно з П(С)БО 16 “Витрати” на двох синтетичних рахунках 23 “Ви-робництво” і 91 “Загально-виробничі витрати”.
На рахунку 23 “Виробництво” відображається по дебету вартість незавершеного виробництва і витрати на вироб-ництво, що здійснюються протягом звітного місяця. На креди-товій стороні рахунку обліковується фактична виробнича собівартість виготовленої готової продукції, робіт, послуг (рис. 7.8).
Вартість незавершеного виробництва найбільш точно виз-начається шляхом проведення його інвентаризації та подаль-шої оцінки.
23
Дебет Виробництво Кредит
Сп Вартість незавершеного виро-бництва на початок звітного періоду
Об. Виробничі витрати протягом Об. Фактична виробнича
звітного періоду собівартість готової продукції, робіт, послуг
Ск Вартість незавершеного виро-бництва на кінець звітного періоду
Рис. 7.8 Інформація рахунку 23 “Виробництво”
Для спрощення схема записів розглянута в умовах відсут-ності повернутих із виробництва на склад матеріалів і остаточ-ного виробничого браку. Витрати на виробництво обліковуються за даними первинних документів.
Виробничі витрати мають такий склад (рис. 7.9).
Прямі матеріальні витратиПрямі витрати на оплату праці
Непрямі (загальновиробничі)Змінні Постійні
розподіленіІнші прямі витрати (відрахування насоціальні заходи, амортизаційнівідрахування та ін.)
. Для більшого контролю за названими витратами призначений ра-хунок 91 “Загальновиробничі витрати”. Облік на цьому рахун-ку здійснюється наступним чином (рис.7.10).
Загальновиробничі витрати поділяються на змінні та постійні. Розподіл витрат на змінні та постійні підприємства здійснюють самостійно в залежності від зв’язку витрат з обся-гом діяльності підприємства. Постійні витрати, в свою чергу, складаються з розподілених і нерозподілених або норматив-них і понаднормативних.
До загальновиробничих витрат відносяться витрати на уп-равління виробництвом, амортизація основних засобів загаль-новиробничого призначення, амортизація нематеріальних ак-тивів загальновиробничого призначення тощо.
91
Дебет Загально виробничі витрати Кредит
Об. Накопичення Об.
загальновиробничих 1) Списання змінних та постійних
витрат протягом місяця розподілених загальновиробничих
витрат на дебет рахунку 23
“Виробництво”
2) Списання постійних
нерозподілених
загальновиробничих витрат на
дебет рахунку 90 “Собівартість
реалізації”
Рис. 7.10. Облік витрат на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”
Визначення суми розподілених і нерозподілених за-гальновиробничих витрат здійснюється розрахунково за мето-дикою, передбаченою П(С)БО 16. До фактичної виробничої собівартості готової продукції, робіт та послуг нерозподілені постійні витрати не включаються. Вони входять до складу собівартості реалізованої продукції, тобто списуються з креди-ту 91 рахунка “Загальновиробничі витрати” на дебет рахунка 90 “Собівартість реалізації”.
Кореспонденція рахунків з обліку процесу виробництва
1. Облік прямих виробничих витрат:
Дебет рах. 23 “Виробництво”;
Кредит рах. 20 “Виробничі запаси”; Кредит рах. 66 “Розрахунки з оплати праці”; Кредит рах. 65 “Розрахунки за страхуванням”; Кредит рах. 13 “Знос необоротних активів” тощо.
2. Облік загальновиробничих витрат.
2.1 Накопичення витрат на рахунку 91:
Дебет рах. 91 “Загальновиробничі витрати”;
Кредит рах. 20 “Виробничі запаси”;
Кредит рах. 66 “Розрахунки з оплати праці”;
Кредит рах. 65 “Розрахунки за соціальним страхуванням”;
Кредит рах. 13 “Знос необоротних активів” тощо.
2.2 Списнання витрат з рахунку 91. 2.2.1 Змінних та постійних розподілених витрат: Дебет рах. 23 “Виробництво”; Кредит рах. 91 “Загальновиробничі витрати”.
2.2.2 Постійних нерозподілених витрат: Дебет рах. 90 “Собівартість реалізації”; Кредит рах. 91 “Загальновиробничі витрати”.
3. Списання з рахунка 23 фактичної виробничої собівартості готової продукції, робіт і послуг: Дебет рах. 26 “Готова продукція”; Дебет рах. 90 “Собівартість реалізації”; Кредит рах. 23 “Виробництво”.
Аналітичний облік процесу виробництва здійснюється за видами продукції, підрозділами підприємства, переділами (фазами) технологічного процесу.
12.Облік процесу реалізації.Процес реалізації являє собою завершальну стадію кругообігу господарських засобів, яка безпосередньо пов'язана із реалізацією готової продукції, виконаних робіт та наданих послуг підприємством і, як наслідок, із визначенням фінансового результату його діяльності.
Оскільки в бухгалтерському обліку знаходять відображення всі сторони господарської діяльності підприємства, то отримання зворотної інформації керівництвом підприємства про ефективність прийнятих рішень, знову ж таки здійснюється в рамках системи бухгалтерського обліку і зокрема обліку процесу реалізації.
Виходячи із цього, завданнями обліку процесу реалізації є:
- визначення кількості та вартості відвантаженої продукції (за обліковими цінами);
- визначення заборгованості покупців перед підприємством за відвантажену їм продукцію, виконані роботи та надані послуги згідно договорів (за цінами реалізації);
- дотримання строків поставок готової продукції, виконання робіт та надання послуг, а також термінів оплати зі сторони споживачів;
- облік витрат пов'язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг, а також просування їх на споживчому ринку (витрати на маркетинг та рекламу);
- визначення фінансового результату (отримання прибутку або збитку) від реалізації продукції, виконаних робіт та наданих послуг підприємством як в цілому, так і у розрізі конкретних номенклатурних груп товарів та ін.
Треба відмітити, що визначення отриманого прибутку або збитку здійснюється поетапно. Враховуючи рівень підготовки читача, на даному етапі обмежимося дещо загальною схемою визначення фінансового результату діяльності підприємства.
По-перше, шляхом віднімання від доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суми податку на додану вартість, визначається чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
По-друге, шляхом віднімання від чистого доходу (виручки) собівартості реалізованої продукції, а також витрат на збут — визначаємо оподатковуваний прибуток.
По-третє, визначається розмір податку на прибуток, який підлягає перерахуванню до бюджету. Податок на прибуток дорівнює добутку оподаткованого прибутку на ставку податку на прибуток.
По-четверте, шляхом віднімання від оподатковуваного прибутку податку, який підлягає перерахуванню до бюджету, — визначаємо чистий прибуток.
Для обліку процесу реалізації планом рахунків бухгалтерського обліку передбачено використання наступних рахунків: 26 "Гото - ва продукція", 28 "Товари", 30 "Каса", 31 "Рахунки в банках", 34 "Короткострокові векселі одержані", 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками", 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)", 64 "Розрахунки за податками й платежами", 70 "Доходи від реалізації", 79 "Фінансові результати", 90 "Собівартість реалізації", 93 "Витрати на збут".
13Аналітичний облік фінансових результатів враховується по відповідних статтях, які забезпечують розподіл у встановленому порядку прибутку і складання звітності про фінансові результати. Аналітичний облік ведеться з наростаючим підсумком на відповідних статтях на рахунку 80 “Прибутки і збитки”.
При аудиті потрібно зробити перевірку фінансових результатів по двох частинах:
· Фінансовий результат, отриманий від реалізації продукції, робіт і послуг та інших прирівнених до них статтей;
· Позареалізаційні прибутки ( витрати), залишені в розпорядженні підприємства, за рахунок яких відшкодовуються санкції на інші витрати.
Основну частку прибутку підприємство отримує від реалізації продукції, робіт, послуг, тому перевірку потрібно починати з правильної оцінки отримання прибутку (збитку). На розмір фінансових результатів від реалізації впливають об’єм реалізації і собівартість продукції, рівень позавиробничих витрат і структура реалізаційної продукції. Величина прибутку (збитку) визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції і повною собівартістю цієї продукції.
У процесі аудиту розкриваються резерви підвищення рентабельності продукції, збільшення обсягу реалізації продукції, зростання балансового прибутку за рахунок усунення різних непродуктивних витрат і збитків.
Особливе місце при здійсненні аудиту займає достовірність показників звітності про розподіл прибутку, що характеризують фінансове взаємовідношення підприємства з бюджетом, банком, з трудовим колективом.
При перевірці показників звіту за формою № 2 “Звіт про фінансові результати і їх використання” аудитор звертає увагу на порядок розподілу прибутку і списання коштів за рахунок фондів.
Аудитор перевіряє правильність віднесення на рахунок 81 “Використання прибутку” сум, які відраховуються в фонди економічного стимулювання і спеціальні фонди.
Особливе місце аудитор приділяє перевірці використання коштів з фондів, правомірність виплат з цих фондів, при цьому керується положеннями і постановами Кабінетів Міністрів України на відповідний період часу. Аудитор перевіряє цільове використання коштів і з фондів, а також переліки іншим організаціям, при цьому цточнюється необхідна сума для здійснення виплат и витрат.
Аудитор здійснює перевірку правомірності і законність нарахування виплати дивідендів, процентів по акціях, облігаціях з пайовою участиною працівників і підприємств. Аудитор, здійснюючи перевірку, визначає суму прибутку, що належить члену трудового колективу і цільовий напрям цих коштів.
При перевірці здійснюється розрахунок оподаткованої податком частки прибутку прибутків, а також сума податку.
Аудитор звіряє облікові дані, відображені на рахунку 68 “Розрахунки з бюджетом” з відрахування від прибутку суми податку.
Аудитор встановлює законність віднесення в статутний фонд фінансових результатів, а також списання з статутного фонду.
Аудитор звіряє достовірність даних, вказаних в Головній книзі і відображених в формі № 1 “Баланс підприємства” і формі № 3 “Звіт про фінансово-майновий стан підприємства”.
14.Класифікація рахунків за економічним змістом
1) Рахунки, призначені для обліку основних засобів та інших довгострокових вкладень:
01 ОС
02 Знос ОС
03 Довгострокові орендовані ОС
04 Нематеріальні активи
05 Амортизація нематеріальних активів
06 Довгострокові фінансові вкладення
07 Обладнання до установки
08 Капітальні вкладення
09 Орендні зобов'язання до вступу
2) Рахунки, для обліку виробничих запасів:
10 Матеріали
11 Тварини на вирощування і відгодівлю
12 МШП
13 Знос МШП
14 Переоцінка матеріальних цінностей
15 Заготівельні і придбання матеріалів
16 Відхилення в вартості матеріалів
17 ПДВ за придбаним цінностям
3) Рахунки для обліку витрат на виробництво:
20 Основне виробництво
21 Напівфабрикати власного проіззводства
23 Допоміжне виробництво
25 Загальновиробничі витрати
26 Загальногосподарські витрати
28 Брак у виробництві
29 Обслуговування виробництва і господарства
30 Некапітальні роботи
31 Витрати майбутніх періодів
4) Рахунки для обліку готової продукції, товарів та їх реалізації:
40 Готова продукція
41 Товари
42 Торгова націнка
43 Комерційні витрати
44 Витрати звернення
45 Товари відвантажені
46 Реалізація продукції, робіт і послуг
47 Реалізація і інше вибуття ОС
48 Реалізація інших активів
5) Рахунки, призначені для обліку грошових коштів:
50 каса
51 Розрахунковий рахунок
52 Валютний рахунок
55 Спеціальні рахунки в банках
56 Грошові документи
57 Перекази в шляху
58 Короткострокові фінансові вкладення (облік цінних паперів)
6) Рахунки, призначені для обліку розрахунків між підприємствами, організаціями, установами та фізичними особами:
60 Розрахунки з постачальниками і підрядниками
61 Розрахунки за авансами виданими
62 Розрахунки з покупцями та замовниками
63 Розрахунки за претензіям
64 Розрахунки за авансами одержаними
65 Розрахунки за майнового та особистого страхування
67 Розрахунки за позабюджетних платежів
68 Розрахунки з бюджетом
69 Розрахунки за соціального страхування та забезпечення
70 Розрахунки з персоналом з оплати праці
71 Розрахунки з підзвітними особами
73 Розрахунки з персоналом за іншими операціями
75 Розрахунки з засновниками
76 Розрахунки з різними дебіторами та кредиторами
78 Розрахунки з дочірніми (залежними) підприємствами
79 Внутрішньогосподарські розрахунки
7) Рахунки, призначені для обліку фінансових результатів і використання прибутку:
80 Прибутки і збитки
81 Використання прибутку
82 Оціночні резерви
83 Доходи майбутніх періодів
84 Нестачі та втрати від псування цінностей
8) Рахунки, призначені для обліку капіталів і резервів:
85 Статутний капітал
86 Резервний капітал
87 Додатковий капітал
88 Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)
89 Резерви майбутніх витрат і платежів
9) Рахунки, призначені для обліку кредитів і цільового фінансування
90 Короткострокові кредити банків
92 Довгострокові кредити банків
93 Кредити банків для працівників
94 Короткострокові позики
95 Довгострокові позики
96 Цільові фінансування і надходження
97 Орендні зобов'язання
15.Рахунки бухгалтерського обліку за призначенням і структурою поділяють на такі групи: основні, регулюючі, операційні, результатні, позабалансові.
Основні рахунки: матеріальні, грошові, рахунки розрахунків, капіталу.
Регулюючі рахунки: контрарні, доповнюючі.
Операційні рахунки: розподільчі, збірно-розподільчі, звітно- розподільчі, калькуляційні.
Результатні рахунки: операційно-результатні, фінансово- результатні.
Позабалансові рахунки: майнові, рахунки зобов’язань.
Основні рахунки призначені для обліку стану та руху господарських засобів та їх джерел. Вони в сукупності характеризують майновий стан підприємства і є основою для складання бухгалтерського балансу. їх у свою чергу поділяють на матеріальні, грошові, розрахункові та рахунки капіталів.
Регулюючі рахунки призначені для коригування (уточнення) показників основних рахунків і окремих статей балансу. Самостійного значення регулюючі рахунки не мають, тому кожен із них розглядається в сукупності з основними рахунками. Так, субрахунок «Знос основних засобів» є регулюючим щодо рахунку «Основні засоби», на якому основні засоби обліковують за первинною вартістю. У процесі експлуатації основні засоби зношуються і їх залишкова вартість зменшується. Останню враховують як різницю між сальдо рахунку «Основні засоби» і сальдо субрахунку «Знос основних засобів».
Операційні рахунки призначені для відображення шйдаиіі господарських процесів, тобто процесів постачання, виробництва і реалізації, також результатів діяльності підприємства. Ці рахунки призначені для накопичення інформації щодо витрат, доходів та фінансових результатів, і більшість з них не мають сальдо. До операційних рахунків належать: розподільчі, калькуляційні та результатні.
Результатні рахунки використовують для відображення та порівняння витрат і доходів. Залежно від ступеня порівняння (на рівні доходів і на рівні чистих доходів) результатні рахунки поділяють на: операційно-результатні й фінансово-результатні.
При розмежуванні бухгалтерських рахунків на балансові й позабалансові головну роль відіграють такі критерії: по-перше, імовірність того, що підприємство отримає або втратить якусь майбутню економічну вигоду, пов’язану з конкретним видом активу або пасиву; по-друге, конкретний вид активу або пасиву має вартість, яку можна точно оцінити. Якщо господарські засоби та їх джерела не відповідають цим критеріям, то їх обліковують на позабалансових рахунках.
Позабалансові рахунки призначені для обліку наявності та руху цінностей, що не належать підприємству, але тимчасово перебувають у його користуванні, розпорядженні або на зберіганні, умовних прав і зобов’язань підприємства (застави, гарантії, зобов’язання тощо); бланків суворого обліку; списаних активів (нестачі цінностей, дебіторська заборгованість) для спостереження за можливістю їх відшкодування винними особами (боржниками). Умовно позабалансові рахунки можна поділити на дві групи: ті, що обліковують майно (орендовані необоротні активи, активи на відповідальному зберіганні, списані активи, бланки суворого обліку), та ті, що обліковують зобов’язання (контрактні зобов’язання, непередбачені активи і зобов’язання, гарантії та забезпечення надані й отримані).
Облік на позабалансових рахунках ведуть, не застосовуючи методу подвійного запису, тобто за простою системою, за якою записи про надходження, вибуття проводяться тільки на одному позабалансовому рахунку з позначенням змісту і кількісно-вартісних показників операції.
16.План рахунків бухгалтерського обліку
Характеристика плану рахунків, його значення та будова. План рахунків (р-в) – це систематизований перелік р-в, який визначає організацію бухгалтерського обліку на підприємствах, в організаціях та установах з метою отримання інфор-ї, необхідної для управління та контролю. Затверджений у 1999 р. план рахунків є обов’язковим для всіх організацій та підприємств Укр. (крім банків та бюджетних установ). Р-ки за ек-м змістом групуються в 9 кл. В окремий клас виделені забалансові р-ки. Р-ки в Плані згруповані у визначеній послідовності: спочатку класи р-в госп. засобів, а потім – для обліку джерел формування цих засобів. Забалансові р-ки виділяють в окремий клас. До них відносять елементи які не є власністю підпр., але знаходяться на ньому і на них не розповсюдж. правило подвійного запису. Кожному синт. рахунку та субрахунку, окрім назви привласнюється номер (код), для прискорення и зменшення облікової роботи. Номери синтетичних рахунків – двозначні. Кожному субрахунку привласнюється номер в межах відповідного синтетичного рахунку. Номер (код) кожного субрах-ку склад-ся з номера синт. р-ку и порядкового номера субр-ку. 1-ша цифра коду означає номер класу, 2 – номер синт. рах., 3 – номер субрах. Підприємства мають право вводити в себе будь-які субрахунки, зберігаючи нумерацію субр-х діючого Плану р-в. Для забеспеч. правиль-го викор-ня р-в при відображені госп. операцій Мін. фіном розработана інструкція к Плану р-в. План р-в і інструк. по його застосуванню є важливим засобом держ. керівництва б.о-м. на підпр. і орг-х всіх форм власності, можливості узагальнення показників обліку при складанні бал-су і інших форм звітності.
17.Визначення первинного документа, його структура та реквізити.
До первинних док. (п.д) належать такі, в яких фіксують господарські операції в момент їх здійснення. Це перший формальний доказ того , що госп. факт - явище або процес, т.б. операція, відбувся. Усі госп. операції (касові ордери, накладні на сдачу продукції на склад і ін.) відображаються в п.д. у момент їх здійснення Бух. док. має складну структуру. Його створення потребує грунтовних знань змісту госп. фактів, явищ і процесів, які формують одиниці первинного спостереження, а також законодавства країни про порядок оформлення майнових та правових відносин, які пов’язані з госп. фактом, що дає змогу систематизувати, групувати та перегрупувати дані. Реквізити- найважливіші відомості про певні госп. факти, які х-зують певну їх властивість. Осн. реквізитами, обов’язк. для всіх док. є: 1) назва док.(форми), код форми; 2) дата складання; 3) зміст госп. операції; 4) вимірники госп. опер.; 5) найменування посад.осіб, які відповідають за виконання госп. опер., правильність її оформлення та їх розшифрування.
Натомість поділ первинних документів на внутрішні й зовнішні є безпідставним, бо той самий документ (залежно від того, хто і де його оформляв), може бути і зовнішнім, і внутрішнім. А тому до уваги насамперед треба брати первинні документи, які функціонують на підприємстві, тобто власні документи. Саме над цими документами, їх удосконаленням, пошуком раціонального документообороту і повинні працювати працівники бухгалтерії підприємства.
Первинні документи можуть бути уніфікованими (документи з обліку касових операцій), але не універсальними, бо кожна група документів має чітко визначене спрямування — для фіксації господарських операцій, пов'язаних із рухом готівки каси, коштів на рахунках банку, рухом товарно-матеріальних цінностей, виникненням та погашенням дебіторської і кредиторської заборгованості. Суттєве значення має побудова первинних документів за кількістю позицій, тобто кількістю рядків. За цією ознакою документи поділяються на однорядкові (однопозиційні) та багаторядкові (багатопозиційні). За умов ручної обробки інформації однорядкові первинні документи зручніші. Найбільш поширеною формою однорядкового документа є прибутковий ордер на оприбуткування товарно-матеріальних цінностей. Але цей метод обробки і накопичення інформації внаслідок постійного збільшення кількості сучасних господарських операцій та ускладнення їхнього характеру себе вичерпав. А тому все частіше застосовують багаторядкові первинні документи і цей процес є безальтернативним. Отже, брати кількість позицій (рядків) за класифікаційну ознаку нині вже недоцільно. У класифікації первинних документів не береться до уваги також і спосіб їхньої обробки — вручну, автоматизовано чи змішано. Це означає недоцільність запровадження і такої класифікаційної ознаки, як «техніка складання і опрацювання документів».
18.Вимоги до оформлення первинних документів
Реквізити (показники, що містяться у док і хар-ть операцію). Вимоги до док: своєчасність складання, достовірність показників, правильність оформлення. Обовязкові: назва під-ва, від імені якого складено док; назва док-у, його номер, код форми; дата складання; зміст господ операції, її вимірники, підписи посод-х осіб, що відпов за правильність оформл. В зал від ситуації, можуть викор додаткові рекв. При викор-ні обчисл техніки рекв-ти можуть бути зафіксовані у вигл. спец. кодів (при умови надання їм юридичної сили). Первинні док. повинні складатись у момент складання госп. опер. (чи безпосер після її завершення). Док-ми складають на бланках типових форм, які утверджуються Мінфіном і Держкомстатом України, бланки спеціалізованих форм - міністерствами і відомствами. Без помарок, чітко, розбірливо... Вільні строки прокресл. Помилки виправляють коректуючим способом: неправильний текст закр тонкою рискою, зверху - правильний запис. Потрібен надпис «виправлено» + підписи тих, хто підписав док, +дата виправлення. +підпис оговорки (застереженн) тим, хто її зробив. В касових і банківських док ніякі випр не допуск. Якщо помилка у бланку суворого обліку - виписується новий, а старий перекресленим чи надрізаним зберіг до наступн перевірки. Відповідальні за складання ті, хто підписав.
19.Класифікація документів.
1. За найменуванням: акт, протокол, інструкція, лист тощо.
2.За змістом і спеціалізацією:
— загальні;
— з адміністративних питань;
— з питань планування оперативної діяльності;
— з питань підготовки та розподілу кадрів;
— спеціалізовані з фінансово-розрахункових і комерційних питань, — постачально-збутові, зовнішньоторговельні тощо.
3.За призначенням:
— щодо особового складу;
— організаційно-розпорядчі;
— кадрово-контрактові;
— довідково-інформаційні;
— господарсько-договірні;
— обліково-фінансові.
4.За походженням:
— службові (офіційні) — укладаються працівниками, які офіційно уповноважені це робити від імені установи, організації для вирішення службових питань;
— особисті (приватні) — укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних, власних питань.
5. За місцем укладення:
— внутрішні — мають чинність у межах установи, де їх укладено;
— зовнішні — виступають чинником або результатом спілкування з іншими установами, організаціями, особами.
6. За напрямком (спрямуванням):
— вхідні (надходять до установи, організації, підприємства, фірми);
— вихідні (адресовані за межі установи).
7. За способом створення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації та регламентації:
— стандартні, типові — укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квиток тощо);
— нестандартні, нерегламентовані — в яких певна частина даних готується заздалегідь (типовий лист, довідка, перепустка, положення, інструкція тощо);
— індивідуальні — укладаються за загальними принципами й формою, але автор довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної ситуації (автобіографія, звіт, протокол, оголошення, запрошення тощо).
8. За ступенем складності:
—прості (односкладові) — відображають одне питання, факт;
—складні — відображають два й більше питань, фактів.
9. За стадіями відтворення:
— оригінали;
— копії, витяги, дублікати.
10. За терміном виконання:
— звичайні безстрокові (нетермінові) — виконуються (опрацьовуються) в порядку загальної черги;
— термінові — укладаються за завчасно визначеним терміном виконання, а також телеграми, телефонограми тощо;
— дуже термінові — зі спеціальною позначкою терміну виконання.
11. За ступенем секретності (гласності):
— звичайні (несекретні) — для загального користування;
— для службового користування (ДСК);
— таємні (Т);
— цілком таємні (ЦТ).
12. За юридичною силою:
— справжні — чинні, нечинні;
— підробні — фальсифікати.
13. За технікою відтворення:
— рукописні;
— відтворені за допомогою технічних засобів.
14. За терміном зберігання:
— тимчасового зберігання (до 10 років);
— тривалого зберігання (понад 10 років);
— постійного зберігання.
Документи поділяються за призначенням та найменуванням. Деякі документи мають однакову назву, але виконують різні функції.
20.Організація зберігання документів. Організація правильного зберігання документів має велике значення. Документи, як відомо, служать підставою для відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку. З часом може виникнути необхідність перевірки правильності самого обліку, законності здійснення господарських операцій, надання необхідних документів податковим, фінансовим, ревізійним, судово-слідчим органам для обґрунтування доказів та ін. За даними документів видають відповідні довідки окремим особам.
Тому архів повинен бути організований так, щоб було забезпечено збереження документів і можливість швидкого їх знаходження. Для цього первинні документи звітного місяця, що відносяться до відповідного облікового регістру, комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються, переплітаються і супроводжуються відповідною довідкою для архіву.
Касові документи, авансові звіти, виписки банку з усіма доданими до них документами, інші грошові документи, а також документи по операціях з цінними паперами повинні бути підібрані в порядку зростаючих з початку року номерів і переплетеш. Окремо переплітаються бухгалтерські звіти.
На папках з документами (що називаються справами) вказується найменування підприємства або організації, порядковий номер (код) синтетичного рахунка, номери документів (з № _ до № _ включно), кількість документів та до якого звітного періоду вони належать (рік, місяць).
Документи зберігаються в закритих шафах або спеціально відведеному приміщенні за встановленим порядком. Бланки суворого обліку повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах, що забезпечують їх збереження. Всі прийняті на зберігання справи реєструються в архівній книзі, що полегшує знаходження документа у випадку необхідності.
У випадках пропажі або знищення документів, облікових регістрів і звітів керівник підприємства повинен письмово повідомити про це правоохоронні органи. Для встановлення переліку відсутніх документів призначеною комісією за участю представників судово-слідчих органів, охорони і пожежного нагляду встановлюються причини пропажі документів. Результати роботи комісії оформляються актом, копія якого надсилається органу, в управлінні якого знаходиться підприємство, податковому і місцевому фінансовому органу в 10-денний строк.
21.облікові реєстри.Уч.рег являются носителями инф-и спец. формата и строения (бумажные, машинные), предназначенные для регистрации, группирования и обобщения хоз. операций, оформленных соответствующими докум-ми. Записи хоз. операций в регистрах наз-ся учётной регистрацией. Инф-я, содержащаяся в уч..рег., исполь-ся для оперативного руководства, эк-го анализа, а также составления отчётности. По внешнему виду: 1)книги – отдельные листки крепко переплетены, страницы обязательно пронумерованы. Осн. преимущество – надёжность сохранения учётных записей. Недостаток – громоздкость 2)карточки – изготов-ся из плотной бумаги или картона спец. формы, стандарт-х размеров. Каждой карточке присваивается порядковый номер, они храняться в спец. ящиках – картотеках. 3)отдельные листки – от карточек отличаются тем что изготов-ся из менее плотной бумаги, большего формата и хранятся в папках (регистраторах). Исполь-ся для ведения журналов-ордеров, вспомогательных ведомостях к ним, составления машинограм. Преимущества карточ. и отдель. лист. – возможность любой группировки для получения необходимой инф-и, исполь-ся при автоматиз-и учёта на ЭВМ. По характеру записей: 1)хронологические – хоз. опер. записывают в календар. последоват-и их осуществления и оформления.2)систематические – предназначены для группировки (систематиз-и) однородных по эк-му содержанию хоз. опер. на счетах б.учета 3)комбинированные – в них хронолог-е и системат-е записи ведут одновременно (книга Журнал-главная). По объёму содержания записей: 1)синт-го. учёта – для отражения эк-ки однород-х хоз. опер. на синт. счетах в денежном измерителе, с указанием даты, номера и суммы бух-й записи, как правило без пояснительного текста 2)аналит. учёта – для отражения хоз. опер. на аналит. счетах, детализирующих содержание показателей соответствующего синт. счёта 3)комбинированные – для одновременного осуществления синт. и аналит. учёта. Техника учётной регистрации. В соответствии с Положением о документальном обеспечении записей в б.учёте. хоз. опер. в уч. рег. записывают только на основании надлежаще оформленных и обработанных документов темного цвета чернилами (или пастой шариковых ручек), средствами механизации или иными средствами, обеспечивающими сохранение записей в течении длительного времени и предупреждающие внесение несанкционированных и незаметных исправлений
22.Документооборот - це рух документів в організації від часу їх створення (одержання) до повного виконання, надсилання адресату або передачі в архів. Таким чином, документооборот - це регламентована технічна схема руху документів за встановленими пунктами обробки для виконання необхідних творчих, формально-логічних та технічних операцій з документами. Обсяг документооборо-ту визначають за кількістю вхідних, вихідних і внутрішніх документів підприємства за відповідні періоди. Технологічна схема обробки вхідних документів включає: прийом і реєстрацію вхідної кореспонденції, первинну обробку вхідної кореспонденції, попередній розгляд документів, перегляд документів керівником підприємства чи керівником структурного, підрозділу, роботу виконавця з документами. Реєстрація документа - це фіксування факту створення або надходження документа шляхом проставлення на ньому - реєстраційного індексу з подальшим записом у реєстраційних формах необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Не підлягають реєстрації діловодною службою листи, зведення та інформація, що надійшли як копії до відома; повідомлення про засідання, наради, збори і порядок денний; графіки, наряди, заявки, рознарядки; рекламні повідомлення, плакати, програми нарад, конференцій тощо; прейскуранти (копії); норми витрат матеріалів; поздоровні листи і запрошення; місячні, квартальні, піврічні звіти та ін. Частина документів вимагають зазначення строків їх виконання: депутатський запит (15-денний строк з дня його одержання); звернення народного депутата України та місцевої Ради народних депутатів (10-денний строк з дня одержання); листи-доручення і листи-запити, звіт бухгалтерський і баланс річний, телеграми та ін. Технологія обробки вихідних документів передбачає: складання проекту документа, виготовлення проекту документа, погодження (візування), підписання (затвердження), реєстрації, експедиційна обробка кореспонденції, що відправляється, відправка. Складні документи набувають чинності після їх підписання, якому передують дії щодо обробки документів: погодження, візування, засвідчення документа. Погодження (внутрішнє або зовнішнє) - це процес попереднього (до затвердження, як правило, першою посадовою особою) ознайомлення або отримання згоди на видання документа від органів, установ чи осіб, що вирішують питання, яких стосується підготовлений проект. Доцільно чітко регламентувати порядок візування документів, що постійно використовуються в управлінському процесі. Візування - це процес підписання компетентною особою документа, складеного іншим структурним підрозділом чи установою, що потребує відповідного узгодження. Візування здійснюється на титульному аркуші оригіналу документа (нижче від основного підпису), якщо він залишається на підприємстві. Такі проекти документів візуються на останній сторінці або спеціальному бланку для візування. Засвідчення документа - це процес підписання документа та скріплення його печаткою. Перший його примірник засвідчується безпосередньо, а подальші - особою, відповідальною за діловодство на підприємстві. На практиці спостерігається надмірна централізація відповідальності, а це призводить до того, що листа навіть із дріб'язковими питаннями підписує тільки перший керівник підприємства, організації, чи установи. Це нерідко займає корисний час, уповільнює до-кументаційний процес. Тому при розподілі функціональних обов'язків доцільно в службових інструкціях визначити перелік тих документів, які можуть підписуватись заступниками керівника або керівниками структурних підрозділів.
23Порядок проведення інвентаризації.
Наказом або розпорядженням керівника призначається інвентаризаційна комісія, до складу якої входять:
1. Спеціаліст по даній групі товарів.
2. Представник бухгалтерії.
3. Представник адміністрації.
4. Матеріально відповідальна особа.
- Інвентаризацію проводять на 1 число, для полегшення звірки фактичних даних з обліковими.
- Інвентаризаційна комісія представляє матеріально відповідальній особі наказ або розпорядження на проведення інвентаризації.
- Матеріально відповідальна особа складає товарно-матеріальний звіт на момент інвентаризації і дає підписку про те, що всі документи по надходженню та вибуттю цінностей включені в даний звіт і ніяких неоприбуткованих та неописаних цінностей у нього немає.
- При наявноті каси інвентаризацію починають із зняття залишків у касі.
- Інвентаризацію проводять по кожному місці зберігання цінностей в присутності матеріально відповідальної особи.
- Результати фіксують в інвентаризаційних відомостях або актах (3 примірники під копірку).
- Якщо протягом дня інвентаризація не закінчена, приміщення закривають та пломбують, при цьому ключ залишається у матеріально відповідальної особи, а пломбіратор у голови комісії.
- Після завершення інвентаризації на основі інвентаризаційних відомостей та облікових даних складається порівняльна відомість.
- Після проведення інвентаризації проводиться вибіркова перевірка цінностей, яка оформляється актом повторної перевірки.
- При виявленні розбіжностей з даними обліку проводиться повторна інвентаризація.
24Виявлення результатів інвентаризації та відображення їх в обліку
Сутність і значення інвентаризації. Це спосіб виявлення (з подальшим обліком) господ засобів і їх джерел, не оформлених поточною документацією, для забезпечення достовірності показників обліку і контролю за збереженням цінностей. Здійснюється шляхом перевірки в натурі наявності господ засобів (через взваження, перерахунок, обмірювання) і співставлення отриманих результатів з даними бух обліку. Дозволяє встановити розбіжність між даними обліку і фактичною наявністю засобів, тобто їх нестачу чи надлишок, які оформлюються відпов документами і приймаються в облік Види інвентаризації. Порядок проведення та відображення в обліку її результатів. В залежності від повноти охоплення перевіркою майна підпр.: 1)повна – суцільна перевірка майна підпр. і стану розрах-в відносин 2)часткова – охоплює окремі види засобів (грош. кошти в касі та ін.) По характеру: 1)планові – проводиться за попередньо складеним планом згідно розработаного графіку її проведення) 2)позапланові – проводяться за розпорядження керівника підпр., за вимогою ревізійного органу, у випадках стихійного лиха, пожежі та ін.
25.облікові реєстри.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в облікових регістрах.
Облікові регістри — це носії інформації встановленої форми і змісту, призначені для реєстрації, відображення, накопичення, групування й узагальнення господарських операцій, оформлених відповідними первинними документами, на рахунках бухгалтерського обліку.
Записи господарських операцій у регістрах називаються обліковою реєстрацією.
Для обліку та реєстрації господарських операцій підприємства застосовують різноманітні за формою, змістом, способом відображення і нагромадження інформації облікові регістри. Склад облікових регістрів залежить від прийнятої на підприємстві форми бухгалтерського обліку.
У бухгалтерському обліку за зовнішнім виглядом використовують такі облікові регістри: книги, журнали, відомості, картки, машинограми, окремі листки.
За характером записів облікові регістри поділяють на хронологічні, систематичні та комбіновані.
Хронологічними називають такі облікові регістри, в яких записи здійснюють у календарній послідовності відповідно до часу здійснення і оформлення господарської операції (реєстраційний журнал операцій, касова книга тощо).
Систематичні облікові регістри призначені для відображення у визначеній послідовності з певним групуванням однорідних за економічним змістом операцій на відповідних синтетичних і аналітичних рахунках (Головна книга, картки складського обліку та ін.).
Комбіновані — це такі регістри, в яких поєднано хронологічні та систематичні записи (книга Журнал-Головна, журнали-ордери, відомості тощо).
За обсягом змісту облікові регістри поділяються на регістри синтетичного, аналітичного обліку та комбіновані.
У регістрах синтетичного обліку ведеться облік в узагальненому вигляді за синтетичними рахунками у грошовому вимірнику, аналітичного — за аналітичними, де інформацію подають у натуральних, трудових і вартісних вимірниках. Регістром синтетичного обліку є Головна книга, реєстраційний журнал операцій, до регістрів аналітичного обліку належать картки, книги тощо. У комбінованих регістрах синтетичний та аналітичний облік поєднуються. До комбінованих регістрів можна віднести окремі журнали-ордери, відомості, машинограми.
За своєю будовою (формою) облікові регістри розрізняються односторонні, двосторонні, багатографні та шахові.
В односторонніх регістрах уся облікова інформація розміщена з однієї сторони (як правило, праворуч). Прикладом можуть бути усі типові картки аналітичного обліку.
Двосторонні регістри складаються з двох частин: ліва призначена для обліку дебетових записів, права — для кредитових. До таких регістрів належить Головна книга.
У багатографних регістрах одна із граф (найчастіше дебетова) поділена на кілька граф для деталізації записів. Прикладом такого регістру є картка аналітичного обліку витрат виробництва, в якій за дебетом рахунка «Виробництво» розшифровуються витрати, що списуються з багатьох інших рахунків.
Шахові облікові регістри побудовані за принципом шахової дошки. Записи суми господарських операцій в таких регістрах роблять тільки один раз у клітинці на перетині стовпчика і рядка таблиці, що означає кредит одного рахунка та дебет іншого. Така будова значно скорочує кількість записів, оскільки подвійний запис здійснюється в один робочий прийом. Шахова форма є характерною ознакою журнально-ордерної форми бухгалтерського обліку.
Порядок облікової реєстрації регламентується Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій та інструкцією про його застосування.
У регістрах синтетичного та аналітичного обліку систематизується інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.
Облікові регістри повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвище і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.
Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
У разі складання та зберігання облікових регістрів на машинних носіях інформації підприємство зобов’язане за свій рахунок виготовити їхні копії на паперових носіях на вимоги інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їхніх повноважень, передбачених законами.
Підприємство повинне вживати всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечувати їхнє належне зберігання протягом встановленого строку.
Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і облікових регістрів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Первинні документи та облікові регістри можуть бути вилучені у підприємства тільки за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень. Посадова особа підприємства має право в присутності представників органів, які здійснюють вилучення, зняти копії документів, що вилучають. Обов’язковим є складання реєстру документів, що вилучаються, у порядку, встановленому законодавством.
26. Вимоги до заповнення реєстрів.
Техніка облікової реєстрації. Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у б.учете. госп. опер. в уч. рег. записують тільки на підставі належно оформлених і опрацьованих документів темного кольору чорнилом (або пастою кулькових ручок), засобами механізації або іншими засобами, що забезпечують збереження записів протягом тривалого часу і попереджуючі внесенню несанкціонованих і непомітних виправлень.
.2. Структура і порядок заповнення регістрів обліку при спрощеній системі
Основним регістром податкового обліку при спрощеній системі оподаткування є книга обліку доходів і витрат (додаток Д) , яку ведуть юридичні особи згідно з вимогами статті 4 Указу. Крім цієї книги юридичні особи в обов'язковому порядку повинні вести касову книгу.
Будова книги обліку доходів і витрат затверджена наказом ДПА України від 13.10.98р. за наступними змінами і доповненнями. Книга повинна бути пронумерована, прошнурована і завірена печатками місцевого органу ДПА та підприємства. Основними реквізитами книги є реквізити пов'язані із сумою виручки, яка є об'єктом оподаткування єдиним податком. В цій книзі вказані номера всіх рахунків підприємства, які відкриті в банках, назва і код підприємства. Записи в книгу здійснюються в хронологічному порядку надходження виручки на підприємство.
В даній книзі заповнюються наступні реквізити:
№ по-порядку;
дата, номер банківського документу;
сума виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг;
сума виручки від реалізації основних засобів;
поза реалізаційні доходи та виручка від іншої реалізації;
загальна сума виручки та позареалізаційних доходів;
загальна сума витрат здійснена в зв'язку з веденням господарської діяльності.
Сума єдиного податку визначається, виходячи із підсумкової суми за звітний період, відображається в графі 6 книги обліку доходів і витрат (загальна сума виручки та позареалізаційних доходів).
За результатами господарської діяльності суб'єкти малого підприємництва подають до органу ДПА до 20 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, розрахунок про сплату єдиного податку. Якщо підприємство є платником ПДВ, то крім такого розрахунку воно подає і декларацію з ПДВ.
Звітним періодом зі сплати єдиного податку для юридичних осіб є квартал, а для фізичних осіб - місяць.
Крім регістрів податкового обліку, якими є книга обліку доходів і витрат, а також касова книга, суб'єкти малого підприємництва (юридичні особи) заповнюють і регістри бухгалтерського обліку та складають фінансову звітність згідно з вимогами Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 „Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва". В бухгалтерському обліку доходи вище названих підприємств визначаються згідно з вимогами ПСБО 15 „Дохід", ПСБО 18 „Будівельні контракти".
27.Форми бухгалтерського обліку — це певна система взаємопов’язаних облікових регістрів встановленої форми і змісту для відображення наявності та руху активів, капіталу, зобов’язань і процесів господарської діяльності, а також способів і технічних засобів запису операцій в облікових регістрах.
Ознаками форм бухгалтерського обліку є:
зовнішній вигляд і будова регістрів хронологічного і систематичного (синтетичного й аналітичного) обліку;
взаємозв’язок облікових регістрів;
способи і технічні засоби запису господарських операцій в облікові регістри.
За час існування бухгалтерський облік пройшов довгий шлях розвитку і при цьому на кожному його етапі застосовувалися різні форми. Тому за цими формами можна простежити історію розвитку господарської діяльності й бухгалтерського обліку.
Сучасними формами бухгалтерського обліку, що використовуються на підприємствах, установах і організаціях України, є: меморіально-ордерна, журнально-ордерна, спрощена, автоматизована (комп’ютерна).
Суть меморіально-ордерної форми полягає в тому, що на підставі первинних документів складають меморіальні ордери, в яких вказують кореспонденцію рахунків за здійсненою операцією та її суму з обов’язковим посиленням на документ, що служить підставою для записів. Меморіальні ордери складають на спеціальних бланках або безпосередньо в документі, якщо на ньому відтворена форма ордера.
Повна журнально-ордерна — 17 журналів-ордерів (ж-о) і відомості до них. Ця форма використовується на великих підприємствах. Облікові регістри — журнали-ордери, відомості, Головна книга. Журнал-ордер — це багатографна таблиця, записи в ньому ведуться за кредитом одного чи кількох рахунків із зазначенням дебетуємих рахунків.
Спрощена форма обліку — для малих підприємств. Методичними рекомендаціями [10] передбачено ведення відомостей від 1-м до 5-м, кожна з яких складається з двох і більше розділів; узагальнюються облікові дані в оборотно-сальдовій відомості. Крім того, не скасовано форму, затверджену Вказівками [9], яка включає 9 відомостей від В1 до В8, шахову відомість В9 і оборотну відомість.
Комп'ютерна форма — за цією форми обліку порядок заповнення облікових регістрів та їх формат визначаються тією комп'ютерною програмою, яка використовується. Як правило, всі комп'ютерні програми формують журнали-ордери або відомості по кожному рахунку, шахову та оборотну відомості, а також всі форми звітності.
28. принципи організації бух обліку. Принцип цілісності потребує розглядати систему як об’єкт, як цілісне явище, якість якого не зводиться до властивості будь-якої з окремих частин, які утворюють її. Цілісність обліку системи як об’єкта виявляється у двоїстому (подвійному, балансовому) узагальненні господарських фактів — явищ та процесів. Принцип цілісності дає змогу розв’язувати глобальні завдання, такі як, скажімо, збір даних про матеріали, стан розрахунків з постачальниками і т. ін.
Цілісність контролю і аналізу господарської діяльності із системного погляду виявляється в комплексному використанні всіх джерел економічної інформації. Орієнтація на окремі джерела (планові, нормативні, облікові тощо) призводить до порушення системного підходу.
Принцип всебічності передбачає врахування всіх внутрішніх зв’язків і відносин системи, усіх факторів, що впливають на її функціонування.
Складність процесу організації бухгалтерського обліку, контролю й аналізу в управлінні господарством пов’язана з наявністю численних варіантів узгодження можливостей людей, техніки, природних умов та інших складових цього процесу. Істотними чинниками є також постійне зростання масштабу виробництва, динамічність процесів, які відбуваються в економіці. Усе це зумовлює появу багатьох внутрішніх і зовнішніх зв’язків. Тому за системного підходу як окремий об’єкт організації розглядають структуру зв’язків між елементами системи, між певною системою і суміжними системами, які взаємодіють з нею (наприклад, плануванням, нормуванням, фінансами, регулюванням, контролем та аналізом).
Принцип субординації потребує будувати ієрархію елементів та відносин за чітко визначеними критеріями (мобільність, адекватність тощо).
Основним критерієм побудови ієрархії елементів системи бухгалтерського обліку, контролю і аналізу є адекватність організаційної і технологічної структур господарства. Наприклад, облік матеріалів будується адекватно організації складського господарства: за кожною матеріально відповідальною особою, місцем зберігання матеріалів; облік витрат на виробництво — за цехами, дільницями, бригадами, продукцією (виробами, роботами, послугами, групами виробів тощо), облік витрат на управління — за рівнями управління, структурами, підрозділами.
У процесі контролю і аналізу господарську діяльність розглядають як багаторівневу (робоче місце, цех, бригада, дільниця і т. ін.) і багатогранну (постачання, збут і т. ін.). Тому в основу побудови ієрархії елементів контролю і аналізу покладено також адекватність організаційної і технологічної структури виробництва.
Принцип динамічності встановлює, що всі характеристики системи слід розглядати не як постійні, а як такі, що змінюються до своєї протилежності.
Динамічність бухгалтерського обліку як системи зумовлена постійним удосконаленням форм і методів його організації, розвитком форм виконання розрахунків, системи рахунків, застосуванням нових методів обліку ресурсів, затрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Принцип динамічності передбачає досить гнучкі зв’язки всередині підприємства між його функціональними підрозділами для здійснення контролю й аналізу.
Принцип випереджувального відображення означає постійну наявність проблем, розв’язання яких продиктоване часом, а отже, потребує прогнозування найімовірнішого стану всіх систем у майбутньому. Щодо системи бухгалтерського обліку це означає впровадження нормативного методу обліку витрат на виробництво.
Принцип системотвірних відносин потребує визначення саме тих зв’язків між частинами (елементами) системи, які забезпечують її цілісність, існування та розвиток. У цьому аспекті цілісність бухгалтерського обліку як системи забезпечується прийомами двоїстості (подвійності), тобто двоїстим способом відображення господарських фактів — явищ і процесів (балансовим узагальненням, бухгалтерською кореспонденцією рахунків, проведенням), ієрархічною диференціацією рахунків (синтетичні, аналітичні, субрахунки різного порядку). Цілісність контролю і аналізу із цього боку забезпечується використанням усього арсеналу аналітичних методів, які розроблені теоретично і застосовуються на практиці.
У галузі контролю і аналізу господарської діяльності однією з основних є проблема розвитку і впровадження функціонально-вартісного аналізу, різних видів та методів контролю й аналізу.
Принцип всебічності системного підходу тісно пов’язаний з комплексним підходом до вивчення об’єкта пізнання: об’єкт розглядають як ціле і в ньому досліджують внутрішні зв’язки.
Комплексний і системний підходи до бухгалтерського обліку, контролю та аналізу господарської діяльності дають змогу розглядати їх як цілісне утворення, сприяючи вивченню внутрішніх зв’язків.
Крім того, організація як прийом упорядкування потребує додержання і таких принципів, як адаптивність, паралелізм, ритмічність, безперервність, прямопливність, пропорційність.
Адаптивність щодо організації обліку, контролю та аналізу означає пристосування їх побудови та функцій до конкретних умов управління: за ієрархією, структурою тощо.
Паралелізм в організації обліку, контролю та аналізу тлумачиться як обов’язкова наявність систем (підсистем) бухгалтерського обліку, контролю і аналізу в усіх самостійних господарських підрозділах.
Ритмічність в організації обліку, контролю і аналізу означає рівномірне надходження даних і видавання вихідної інформації. Недодержання рівномірності призводить до порушення строків обробки останньої.
Безпосередність організації системи бухгалтерського обліку, контролю та аналізу — це послідовна побудова облікового, контрольного та аналітичного процесів під час розв’язування конкретних завдань.
Прямопливність в організації бухгалтерського обліку, контролю та аналізу передбачає побудову таких схем руху носіїв інформації щодо перебігу технологічного процесу, які максимально відповідають технологічним схемам, наприклад руху матеріальних цінностей у виробничому процесі або руху готових виробів при їх продажу.
Пропорційність як принцип організації бухгалтерського обліку, контролю та аналізу потребує правильного співвідношення між різними елементами й об’єктами організації, наприклад обчислювальної техніки, кваліфікаційного складу виконавців тощо. Пропорційність дає змогу збалансувати використання трудових і матеріальних ресурсів.
Отже, якщо виходити із суті методу як прийому або способу пізнання (дослідження) явищ природи й суспільного життя, то на підставі зазначених принципів методом організації бухгалтерського обліку, контролю та аналізу слід вважати сукупність методичних і технічних прийомів, які забезпечують раціональне функціонування всіх зазначених складників у системі управління господарством.
Особливості методу організації бухгалтерського обліку, контролю та аналізу щодо окремих його об’єктів виявляються в застосуванні різних методичних та технічних прийомів.
29Бухгалтерські служби підприємства
У сучасних умовах господарювання роль бухгалтера на підприємствах постійно зростає, оскільки розширюється перелік його функцій.
З облікового працівника, який займається рознесенням даних первинних документів на рахунки бухгалтерського обліку для складання звітності, він поступово перетворюється на "радника" керівника практично за всіма питаннями діяльності підприємства.
Жодне управлінське рішення не обходиться без інформації головного бухгалтера щодо його ефективності, можливих економічних і податкових наслідків.
Таким чином, роль бухгалтера на сучасному підприємстві не обмежується відображенням операцій на рахунках бухгалтерського обліку та складанням звітності, а передбачає також надання допомоги керівництву під час розв'язання проблем управлінського характеру.
Бухгалтерська служба на чолі з головним бухгалтером є одним з провідних підрозділів управлінської структури підприємства, яка забезпечує формування повної і достовірної інформації про результати діяльності та майновий стан підприємства, необхідної для прийняття ефективних рішень, здійснення контролю за використанням матеріальних, трудових, фінансових ресурсів і попередження негативних явищ у господарській діяльності.
Цим обумовлено місце бухгалтерської служби в системі інформаційних потоків підприємств.
Необхідність створення бухгалтерської служби як відокремленого підрозділу підприємства, з правової точки зору, зумовлена двома причинами.
По-перше, без ведення бухгалтерського обліку від моменту реєстрації до офіційної ліквідації підприємство не має права на існування.
По-друге, бухгалтерська служба є тим підрозділом, який повинен слідкувати за дотриманням діючого законодавства: господарського, податкового, трудового та ін., оскільки лише законні господарські операції підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.
Причому контроль повинен здійснюватися як щодо рішень і дій всіх працівників підприємства, так і щодо операцій, які здійснюються з контрагентами підприємства.
Для виконання контрольних функцій працівники бухгалтерської служби наділяються відповідними правами, яких немає у працівників інших підрозділів підприємства.
Так, без підпису головного бухгалтера або уповноваженої ним особи грошові та розрахункові документи не мають юридичної сили.
У більшості випадків головним бухгалтером попередньо переглядаються і візуються договори, які укладаються підприємством на виконання сторонніх робіт і послуг, постачання та відпуск товарно-матеріальних цінностей тощо.
Працівники бухгалтерської служби здійснюють контроль за діяльністю матеріально-відповідальних осіб, перевіряють їх звітність, беруть участь в інвентаризації цінностей.
На обліковий підрозділ покладається обов'язок не лише здійснювати контроль за правильністю оформлення первинних документів, а й за відповідність їх змісту чинному законодавству.
Облікові працівники відповідають за збереженість бухгалтерської документації на всіх етапах документообороту, за своєчасність представлення бухгалтерської звітності відповідним користувачам.
Вказівки та розпорядження головного бухгалтера в межах його компетенції є обов'язковими для виконання всіма працівниками й структурними підрозділами підприємства.
Неухильне виконання всіх вимог головного бухгалтера щодо дотримання правил ведення бухгалтерського обліку повинен забезпечити керівник підприємства.
Штатна чисельність працівників підприємства, в тому числі й бухгалтерської служби, затверджується відповідно до статуту власником підприємства або уповноваженим органом управління.
Обліковий підрозділ підприємства тісно пов'язаний з усіма іншими підрозділами підприємства, отримує від них необхідну для ведення бухгалтерського обліку та здійснення контролю документацію і надає їм економічну інформацію, здійснюючи безпосередній вплив на виконання плану постачання, виробництва та збуту продукції, рентабельність й інші економічні показники діяльності підприємства.
Традиційне трактування функцій бухгалтера виключно як ведення рахунків, складання регістрів і звітності, на сучасному етапі не є повним.
Сьогодні, коли інформаційне забезпечення стало найважливішим фактором успішної господарської діяльності, функції бухгалтера зазнали суттєвих змін.
Сучасний бухгалтер здійснює широку діяльність, яка включає планування, аналіз і контроль прийнятих управлінських рішень.
Він повинен задовольняти потреби всіх користувачів бухгалтерської інформації: зовнішніх і внутрішніх.
Права та обов'язки бухгалтера визначаються під дією наступних факторів:
=> практично кожен бухгалтер (крім бухгалтерів, які працюють за цивільно-правовими договорами) є найманим працівником, тобто знаходиться у трудових відносинах з роботодавцем.
Таким чином, коло прав і обов'язків бухгалтера включає в себе трудові права та обов'язки;
=> бухгалтер є не лише працівником підприємства, а й посадовою особою. Така обставина перетворює бухгалтера в можливого суб'єкта юридичної відповідальності;
=> бухгалтер є посадовою особою зі специфічними функціями. Фактично він є консультантом з фінансових питань. Крім того, у результаті свої роботи бухгалтер виконує публічні функції.
Остання обставина пояснюється тим, що основні обов'язки бухгалтера передбачено на законодавчому рівні, зокрема, Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників залежно від рівня освіти облікового працівника та його посади на нього покладаються відповідні обов'язки та ставляться до виконання завдання.
На підприємствах сучасний головний бухгалтер:
=> організовує бухгалтерський облік на підприємстві, тобто визначає техніку та технологію бухгалтерського обліку, приймає участь у формуванні облікової політики;
=> керує діяльністю бухгалтерської служби, розподіляє обов'язки між працівниками, контролює виконання покладених на них завдань;
=> забезпечує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку господарських операцій, наданням оперативної інформації, правильністю нарахування та своєчасним перерахуванням податків до Державного бюджету та інших платежів, складанням і поданням бухгалтерської звітності встановленим органам у відповідні терміни, дотриманням встановлених правил проведення інвентаризації;
=> бере участь у роботі юридичної служби підприємства з питань оформлення матеріалів щодо відшкодування втрат від недостач і крадіжок майна;
=> організовує підвищення кваліфікації керівників та фахівців бухгалтерської служби.
Керівник облікового підрозділу забезпечує збереженість бухгалтерських документів, оформлення і передачу їх у встановлений термін до архіву.
З ним мають узгоджуватися призначення, звільнення і переміщення матеріально відповідальних осіб.
На малих підприємствах головний бухгалтер може виконувати обов'язки касира.
Посадовий рівень та обов'язки головного бухгалтера на різних підприємствах суттєво відрізняються.
Так, головний бухгалтер може бути як керівником, що відповідає за певну ділянку роботи, так і людиною, яка поєднує в собі фінансового директора, керівника планового відділу, а іноді й юриста.
Якщо підприємство мале, то головному бухгалтеру слід не лише забезпечити організацію бухгалтерського обліку, а безпосередньо відображати здійснені господарські операції підприємства на рахунках бухгалтерського обліку.
Така людина може брати участь в ухваленні стратегічних рішень. Проте, у зв'язку з тим, що він змушений за відсутності інших працівників виконувати рутинну роботу, його функції не набагато перевищують функції рахівника, який переважно займається реєстрацією фактів господарського життя для складання бухгалтерської звітності.
Головний бухгалтер (бухгалтер) підприємства є посадовою особою (Рис. 1).
Відповідно до законодавства посадовими особами є особи, які постійно або тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно або тимчасово на підприємствах незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням
30Регламентування бух обліку
В результаті порівняння понять «національна система бухгалтерського обліку» і «система бухгалтерського обліку», з’ясовано, що бухгалтерський облік є підсистемою управління на кожному окремому підприємстві і представляє собою відкриту систему, її складові залежать від впливу зовнішніх факторів. Одним з основних таких факторів є регламентація бухгалтерського обліку, яка представляє собою елемент системи, що не виступає частиною системи обліку, але зміни в якому можуть спричинити зміни в стані системи. Власне облікова система також впливає на зовнішнє середовище, тобто інші системи. Таким чином, облік – це інформаційна система управління, яка постійно пристосовується до зростаючих потреб суспільства .
Суспільство є складним та динамічним середовищем, тому до обліку весь час висуваються нові вимоги, які формуються у вигляді державної регламентації, основою якої є законодавче і нормативно-методичне забезпечення. Отже, національна система бухгалтерського обліку дозволяє розв’язувати визначені тактичні і стратегічні завдання розвитку економіки країни шляхом прийняття відповідних законодавчих актів, що регулюють облікову систему.З’ясування питання класифікації національних облікових систем, їх складових і особливостей дозволяє обрати оптимальну концепцію розвитку бухгалтерського обліку для нашої країни, що важливо в період його реформування. Це дозволяє використати значний міжнародний досвід з організації бухгалтерського обліку на національному рівні з максимальним урахуванням соціально-економічних особливостей конкретної країни. Різноманітність класифікації систем бухгалтерського обліку спричиняє виникнення іншого актуального на сьогодні питання – проблему гармонізації обліку, що у вітчизняних умовах стало однією з причин проведення реформи.
Запорукою вдалого реформування є розвиток системи нормативного регулювання бухгалтерського обліку і звітності, що відповідає вимогам користувачів фінансової інформації в ринковій економіці і яка представляє собою результат взаємодії інститутів ринкової економіки з розробки і встановлення правил ведення бухгалтерського обліку і складання звітності [1].
В ринкових умовах господарювання метою регулювання бухгалтерського обліку є встановлення необхідних норм, методик, положень і рекомендацій, що забезпечують підготовку повної, правдивої та неупередженої обліково-економічної інформації для заінтересованих користувачів: інвесторів, працівників підприємств, кредиторів, контрагентів, держави і громадськості. Тому система нормативного регулювання бухгалтерського обліку повинна бути адекватною розвитку економічних відносин в країні і забезпечувати достовірною фінансовою інформацією різні групи користувачів.
Для удосконалення системи нормативного регулювання бухгалтерського обліку і звітності, що відповідає вимогам користувачів фінансової інформації в ринковій економіці необхідно здійснити: стандартизацію складання фінансової звітності, що повинна орієнтуватися на МСФЗ; систематизацію нормативних актів і законодавства з бухгалтерського обліку; трансформацію інститутів регулювання бухгалтерського обліку; підготовку та формування вимог до фахівців з бухгалтерського обліку .
Система нормативного регулювання в сучасних умовах перетворення економіко-правового середовища повинна представляти собою певний синтез між системою регулювання, адекватною цивілізованим ринковим відносинам (з властивим високим рівнем професіоналізму бухгалтерського і фінансового персоналу, здатного приймати рішення в нестандартних ситуаціях, виходячи із основоположних принципів, закріплених у законодавстві) і системою регулювання, сенс якої полягає в жорсткій тотальній регламентації і наявності детального інструктивного матеріалу.
В економіці країни доцільним є здійснення державного регулювання і встановлення єдиних методологічних основ обліку. В той же час ці заходи повинні здійснюватися через виконання всіма суб’єктами господарювання вимог нормативних актів, що формують систему бухгалтерського законодавства .
Це пояснюється особливостями бухгалтерського обліку як інформаційної системи, що відображає господарську діяльність, але яка не тотожна останній як за природою, так і за змістом. Для формування в бухгалтерському обліку достовірної інформації необхідне його правове суворе регулювання. Тільки в такому випадку кожному факту господарського життя, що підлягає відображенню в обліку, буде відповідати чітко визначена правильна інформація.
З метою реалізації регулюючої функції держави в сфері бухгалтерського обліку необхідно змінити правове поле – господарське, податкове законодавство і нормативну базу бухгалтерського обліку та звітності. Приймаючи до уваги, що Міжнародні стандарти фінансової звітності відносяться лише до звітності, орган, який регулює облік та звітність в країні, повинен розробити і створити детальні інструкції по застосуванню нових Положень, включаючи питання організації облікового процесу. Потрібно переглянути і зафіксувати в нормативних актах вищого рівня (Законі, Кодексі) підходи до використання даних бухгалтерського обліку та звітності для податкових розрахунків[2] .
Бухгалтерське законодавство потребує науково обґрунтованої систематизації та узгодження з іншим господарським і фінансовим законодавством. Це дозволить законодавцям усунути наявні протиріччя або недоліки, що має виключне значення в умовах різкого збільшення (або повної заміни) нормативних актів з бухгалтерського обліку.
Отже, перспективними напрямами подальшої регламентації бухгалтерського обліку в Україні, які полягають в:
1) обґрунтуванні необхідності створення системи регламентації бухгалтерського обліку, зорієнтованої на ринкові умови господарювання;
2) уточненні концепції розвитку бухгалтерського обліку в країні;
3) виявленні тенденцій і обґрунтуванні шляхів розвитку системи нормативного регулювання бухгалтерського обліку.
31.Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності і рух грошових коштів підприємства за звітний період. Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для ухвалення рішень правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності і рух грошових коштів. Фінансова звітність підприємств не складає комерційну таємницю, окрім випадків, передбачених законодавством. Фінансова звітність складається на підставі даних бухгалтерського обліку. Підприємства ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність в грошовій одиниці України. Фінансова звітність подається з моменту реєстрації підприємства і до його ліквідації (навіть якщо підприємство не здійснює ніяких операцій). Основними нормативними документами, регулюючими питання складання і надання фінансовій звітності є П(С)БО. Порядок надання фінансової звітності, затверджений постановою КМУ від 28.02.2000р. № 419.
Обов'язок складання фінансової звітності передбачений ст. 11 Закону № 996, а основні принципи її складання викладені в П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності".
Фінансова звітність складається всіма суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами і надається наступним користувачам (п. 1 ст. 14 Закону про бухгалтерський облік № 996).
- органам управління підприємством;
- трудовому колективу підприємства (на вимогу);
- власникам (засновникам) підприємства (товариства);
- органам виконавчої влади і іншим користувачам відповідно до законодавства.
Періодичність складання і терміни подання фінансової звітності. Відповідно до Закону про бухгалтерський облік № 996 звітний періодом для складання фінансової звітності є календарний
рік (з 1 січня 201_р. до 31 грудня 201_р.). Баланс підприємства
складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року)(31 березня, 30 червня, 30 вересня, 31 грудня звітного 201_р.). Звіт за календарний рік називається річною фінансовою звітністю. Також передбачена і проміжна - квартальна фінансова звітність, яка складається наростаючим підсумком з початку року.
Річна фінансова звітність надається не пізніше 20 лютого наступного за звітним роком, а квартальна - не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
За дату надання фінансової звітності вважається день фактичної її передачі за призначенням. Якщо фінансова звітність пересилається поштою, то за дату її надання вважається дата отримання адресатом, вказана на штемпелі підприємства зв'язку. У разі, коли дата подання звітності доводиться на святковий або неробочий день, термін надання переноситься на перший робочий день, наступний за вихідним (святковим) днем.
Пунктом 11.3 ст. 11 Закону про бухгалтерський облік № 996 визначено, що для суб'єктів малого підприємництва національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена фінансова звітність у складі Балансу і Звіту про фінансові результати, тоді як для решти підприємств (окрім бюджетних установ) фінансова звітність включає:
- Баланс (ф. № 1);
- Звіт про фінансові результати (ф. № 2);
- Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3);
- Звіт про власний капітал (ф. № 4);
- Примітки до річної фінансової звітності (ф. № 5);
- Додаток до річної фінансової звітності "Інформація за сегментами" (ф. № 6).
Скорочені форми фінансової звітності (Балансу й Звіту про фінансові результати) передбачені також п. 9 П(С)БО 2 "Баланс" й п. 6 П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати".
Основні вимоги до складання фінансової звітності
Перед складанням річної фінансової звітності на підприємстві має бути проведена інвентаризація активів і зобов'язань.
Інформація, приведена у фінансовій звітності, базується виключно на даних бухгалтерського обліку і повинна бити тотожна даним аналітичного і синтетичного обліку. Слід пам'ятати про те, що дані фінансової звітності вважаються за достовірні, якщо не містять яких-небудь спотворень або помилок, які можуть згодом вплинути на прийняті рішення.
При складанні фінансової звітності необхідно суворо слідувати принципам її підготовки - автономності підприємства, безперервності діяльності, періодичності, історичної (фактичної) собівартості, нарахування і відповідності доходів й втрат, повного освітлення, послідовності, обачності, превалювання змісту над формою, єдиного грошового вимірника.
Фінансова звітність має бути підписана керівником підприємства і головним бухгалтером.
32.Фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів. Слід відзначити, що звітним періодом для фінансової звітності визначено рік (на відміну від податкової, де присутній і квартал). Склад річної звітності має наступний вигляд: 1) Баланс ( ПСБО 2 "Баланс"); 2) Звіт про фінансові результати (ПСБО 3 "Звіт про фінансові результати") 3) Звіт про рух коштів (ПСБО 4 "Звіт про рух грошових коштів") 4) Звіт про власний капітал (ПСБО 5 "Звіт про власний капітал") 5) Примітки (Стандарти, якими встановлено порядок обліку конкретних операцій) Стандартом 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" передбачено подання не тільки річної, а і квартальної звітності (при відсутності квартального звітного періоду). Така звітність отримала назву проміжної, складається щоквартально наростаючим підсумком за 3, 6 і 9 місяців. До неї увійшли тільки Баланс і Звіт про фінансові результати. Річна фінансова звітність підприємств (крім зведеної та консолідованої) подається органам статистики і засновникам згідно зі статутними документами. Строк подання звітності до органів статистики - 20 лютого. Проміжна звітність подається до органів статистики це пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, тобто 25 квітня, 25 липня і 25 жовтня. Якщо останній звітний день збігається з вихідним або святковим, то він переноситься на перший робочий день. Якщо звітність надсилається поштою, то днем подання є дата на штемпелі поштового відділення одержувача. Відповідальність за несвоєчасне подання звітності до органів статистики встановлена у вигляді адміністративного штрафу. Перед складанням річної фінансової звітності обов'язкове проведення інвентаризації активів та зобов'язань підприємства. Баланс являє собою систему моментних показників (тобто показників на певну дату). Практично це зведення дебетових і кредитових залишків за бухгалтерськими
33.Консолідована фінансова звітність — фінансова звітність, яка відображає фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.[1] Вперше консолідована звітність з'явилась у США на початку XX століття, коли характерною особливістю економічного розвитку того періоду стали злиття, придбання одних підприємств іншими та формування в результаті таких процесів економічних гігантів. В 1901 році американською компанією Дж. П. Моргана "United States Steel Company" було підготовлено і представлено консолідований бухгалтерський звіт.
Необхідність представлення консолідованої звітності в Україні викликана появою холдингових компаній, концернів, інших груп, а також акціонерних товариств зі значною кількістю дочірніх підприємств.
Проте, незважаючи на вище вказаний фактор, представлення консолідованої звітності стало реальним лише з прийняттям національних стандартів бухгалтерського обліку, зокрема стандарту "Консолідована фінансова звітність". До цього моменту групи підприємств, пов'язаних між собою системою участі, складали зведену звітність за традиційною методикою з використанням елементів консолідації.
Відповідно до “Загальних вимог до фінансової звітності” консолідована фінансова звітність — це звітність, яка відображає фінансовий стан і результати діяльності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.
Вона містить консолідовані:
1)баланс;
2)звіт про фінансові результати;
3)звіт про рух грошових коштів;
4)звіт про власний капітал;
5)примітки до консолідованої звітності.
Для формування консолідованої звітності материнське та дочірні підприємства подають свої фінансові звіти, складені за однаковий період і на ту саму дату балансу.
Консолідовану фінансову звітність необхідно відрізняти від зведеної.
Важливим моментом тут є те, що з утворенням вище згадуваних груп виникає економічна одиниця, в котрій дочірні та асоційовані підприємства є економічно пов’язаними, але юридичне незалежними суб’єктами. Тому простого сумування статей балансу, звіту про фінансові результати та інших звітів недостатньо для отримання реальної картини функціонування групи підприємств. Для цього необхідна консолідована звітність, складена з використанням спеціальних методів, що усувають спільні статті і подвійний рахунок.
34.Організаційні форми ведення бухгалтерського обліку
Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації. Керівник підприємства залежно від розмірів підприємства, його організаційної структури, системи управління, обсягів роботи може: • створити бухгалтерську службу на чолі з головним бухгалтером. • ввести в штат підприємства посаду бухгалтера. • користуватися послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який займається підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи. • вести бухгалтерський облік на договірних засадах з централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою. • вести бухгалтерський облік і складати звітність особисто, якщо підприємство не зобов'язане публікувати свою звітність. Бухгалтерія як структурний підрозділ підприємства - складова адміністрації тісно взаємопов'язана з усіма виробничими підрозділами і службами підприємства. Взаємовідносини бухгалтерії з оперативно відокремленими підрозділами підприємства полягають у тому, що перший отримує від них необхідну для обліку і контролю документації та, в свою чергу, забезпечує їх економічною інформацією про результати їхньої роботи. Характер цих взаємин визначає організацію бухгалтерського обліку, яка може бути централізованою або децентралізованою.
Відмінити редагування
Alpha
35.Техніка здійснення облікової політики підприємства Документом, в якому фіксуються положення облікової політики, є наказ або розпорядження керівника підприємства, який складається на кожний наступний звітний рік. Складання наказу, що затверджує на поточний рік прийняту методологію бухгалтерського обліку та його організацію вимагається Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні". Наказ про облікову політику — це документ внутрішнього користування, який підписують особи, що мають право першого та другого підпису (традиційно — керівник та головний бухгалтер або бухгалтер). При складанні наказу, крім факторів нормативно-правового характеру, необхідно також враховувати: юридичний статус підприємства (форма власності та організаційно-правова форма), галузеву специфіку підприємства, наявність кваліфікованих бухгалтерських кадрів та ін. Сам наказ має повно відображати особливості організації та ведення бухгалтерського обліку і складання звітності на підприємстві. Форма та зміст наказу на сьогодні не регламентуються. Внесення змін до наказу про облікову політику протягом поточного року не допускається. Цю принципову норму регламентує чинний Закон. Будь-яка зміна положень облікової політики має бути обґрунтована і відображена у пояснювальній записці до річного звіту підприємства. Наказ може містити такі розділи: Нормативи та методичні принципи бухгалтерського обліку. Техніка бухгалтерського обліку. Організація бухгалтерського обліку. У першому розділі наказу (розпорядження) відображаються: нормативна база, що регулює методологію, техніку та організацію ведення бухгалтерського обліку та складання звітності (вказують перелік основних документів, якими необхідно керуватися); зміни облікової політики, межі істотності та операційного циклу, порядок оцінки необоротних активів, терміну функцінування, нарахування і відображення амортизації; порядок обліку та методи оцінки запасів і транспортно-заготівельних витрат; види створюваних резервів; визнання доходів і витрат, фінансових результатів та порядок розподілу прибутку. У другому розділі наказу (розпорядження) затверджують робочий план рахунків, форми обліку на підприємстві, графік (план) документообороту, порядок ведення аналітичного обліку, форми бухгалтерських документів (якщо немає стандартних), організацію та порядок проведення інвентаризації, організацію управлінського обліку і контролю (внутрішнього аудиту), перелік та порядок складання і подання оперативної, бухгалтерської (фінансової) та статистичної звітності, стан та розвиток комп'ютеризації облікових робіт. У третьому розділі, пов'язаному з організацією бухгалтерського обліку, визначають організаційну структуру бухгалтерської служби (апарату бухгалтерії); встановлюють відповідальність за організацію обліку на підприємстві, порядок призначення та звільнення головного бухгалтера, працівників апарату бухгалтерії; взаємовідносини центральної бухгалтерії з обліковим апаратом структурних підрозділів; визначають напрями соціального розвитку апарату бухгалтерії. Формуючи облікову політику підприємства, вибирають, як правило, тільки один варіант із кількох, передбачених відповідними нормативними документами. Якщо чинним положенням не регламентується порядок ведення обліку стосовно якогось конкретного об'єкта, то підприємство самостійно встановлює його, виходячи з принципу доцільності, не порушуючи чинних положень бухгалтерського обліку.