58. Духовна, релігійна культура та світогляд сучасної людини

На межі 80-90-х років в умовах лібералізації державно-церковних взаємин в Україні стрімко зросла релігійна активність населення. Віруючими визнали себе понад половина громадян нашої держави.Впродовж 1988-1990 pp. число релігійних об'єднань щороку збільшувалося на третину і на початку 1991 р. становило 10,5 тис.Верховна Рада України відреагувала ухваленням 23 квітня 1991 р. Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Стаття 35 Конституції України, гарантує громадянам право на свободу світогляду і віросповідання. Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа - від церкви. Для громадян, чиї релігійні переконання суперечать службі у Збройних силах, передбачена альтернативна трудова служба. Законодавчо врегульовано питання власності, землекористування, підприємницької і благодійницької діяльності релігійних об'єднань.За роки незалежності віруючим повернуто 3400 храмів, відібраних у них свого часу радянською адміністрацією, збудовано 2 600 нових церков, костьолів, молитовних будинків. Україна - багатоконфесійна держава. Згідно із чинним законодавством, усі конфесії та віруючі рівні перед законом. Станом на 1 січня 2000 р. у нашій державі діяло понад 23,5 тис. релігійних організацій 90 конфесій, течій та напрямків.За чисельністю громад і монастирів друге місце посідає Українська греко-католицька церква, яка назагал домінує у західному регіоні України. Найбільше послідовників католицької церкви традиційно мешкає на Поділлі, Волині, у Галичині та Закарпатті.Протестантизм в Україні представлений 33 напрямками. Питома вага протестантських громад останніми роками динамічно зростає й становить вже понад чверть релігійної мережі країни. Водночас збільшується число громад мусульман, іудеїв, а також новітніх, нетрадиційних релігійних течій Релігійне життя України зазнає впливу політичних та економічних процесів, що відбуваються у нашій державі. І Дестабілізуючу роль у сучасному українському суспільстві відіграє відсутність єдності у православ'ї. Не сприяють утвердженню громадянської злагоди численні майнові конфлікти між віруючими та духовенством різних конфесій, особливо суперництво за право на володіння храмовими приміщеннями.Участь релігійних

60. Театральне мистецтво

Протягом останніх років значно розширилися стильові й тематичні межі в театральному мистецтві. Тривали інтенсивні пошуки найефективніших організаційно-творчих і економічних структур, утвердилася творча самостійність художніх колективів. Поряд із державними з'явилися і недержавні театри. Незважаючи на економічні труднощі, театр в Україні користується великою популярністю. На приблизно 40 тис. щорічних вистав буває майже 20 млн глядачів. Розвиток театрального мистецтва 90-х років пов'язаний з новаторською діяльністю таких режисерів, як І. Борис, Р. Віктюк, С. Данченко та ін. Попри економічні негаразди розвивається національний театр. Щороку глядачі України мають змогу побувати на тридцяти тисячах вистав. Український театр намагається утвердитися в європейському культурному просторі. Це засвідчують гастролі Національного академічного драматичного театру імені І. Франка в Німеччині, Львівського академічного театру імені М. Заньковецької — у Великобританії, участь вітчизняних театрів у багатьох міжнародних фестивалях. Традиційними стали зарубіжні гастролі колективів Національної опери, театрів опери та балету Дніпропетровська, Донецька, Львова, Одеси, Харкова. Голоси вітчизняних оперних співаків А. Кочерги, В. Лук'янець, В. П'ятнички, А. Шкургана звучать на найпрестижніших сценах Європи. Донецьк став місцем проведення Міжнародного конкурсу артистів балету. Насцені Національної опери набуває авторитету і Міжнародний конкурс артистів балету імені Сержа Лифаря.

60.Театр Театральне мистецтво України історично склалося як багатокультурне. Українські аматорські та професійні театри з’явилися на початку ХІХ ст. поруч із казенними (“імператорськими”) російськими театрами, і пройшли спершу крізь важкі часи царських переслідувань української культури, а потім – крізь не простіші часи радянського тоталітаризму. До кінця 1930-х років в Україні діяло також чимало театрів етнічних меншин – єврейських, польських, грецьких, кримськотатарських та ін. Більшість серед них було ліквідовано сталінським режимом у 30-і рр. й пізніше – наприкінці 1940-х. Фінансове становище українських театрів є дуже неоднаковим; воно великою мірою залежить від їхнього статусу (національний, обласний, міський) та розташування (столиця, велике місто чи невелике периферійне). Сукупні доходи театрів коливаються від кількох сотень тисяч грн. у малих міських театрів - до десятків мільйонів у національних театрів Києва

.